Швидше, вище, сильніше?

Одним з найкращих варіантів розвитку масового спорту вилядає ставка на розвиток і популяризацію воркауту. Workout є одним з найбільш невибагливих видів спорту, бо не потребує ані спеціального приміщення, ані уніформи. Фактично для занять воркаутом достатн

Щоразу, виходячи на вечірню пробіжку, намагаюся позбутися всього негативу, що назбирався за день. Зазвичай це допомагає, але коли вмикаєш очі й озираєшся навколо, сум змішується з відчаєм. Спортивна інфраструктура в такому стані, що здається, ніби держава взагалі забула про існування фізичної культури. Щоправда, самі українці теж пасуть задніх: різноманітні забігайлівки заповнюються набагато краще, аніж спортмайданчики. Ситуація залишає бажати кращого. То невже пацієнт дійсно радше мертвий, ніж живий?

Проблема масового спорту в нашій державі насправді дуже актуальна. Законодавчо ситуація регулюється законом України «Про фізичне виховання та спорт». У другій статті цього документу зазначено, що «основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві». Але, окрім самого закону, похвалитись більше нічим. 

На жаль, рівень фізичного виховання українців залишає бажати кращого. Бути спортивним у нашій країні модно лише на словах, насправді ж регулярним спортом займаються одиниці. А все тому, що на державному рівні відсутня ефективна пропаганда здорового способу життя. У школах постійно скорочується кількість уроків фізкультури, а абонементи в спортзали більшості українців просто не по кишені. Ситуація зі спортмайданчиками на подвір’ях теж кепська: вони або в жалюгідному стані, або ж зовсім відсутні.

Однак варто визнати: проблема не тільки в окремих чиновниках чи цілій системі. Самі українці займаються масовим спортом не так охоче, як європейці. Офіційна статистика свідчить, що про свій фізичний розвиток постійно дбають лише 15 % наших співгромадян – а це на порядок менше, аніж в країнах ЄС. Наприклад, у Німеччині лише в 2009 році близько 25-30% населення не просто регулярно займалися спортом, але й були членами різноманітних спортивних організацій. І цей показник щорічно зростає на 5-6%.

В Україні ж навіть приклад таких зірок вітчизняного спорту, як брати Клички, Андрій Шевченко чи Яна Клочкова, не створює черг із охочих відвідувати спортзали, стадіони й басейни. Певні надії щодо відродження масового спорту в нашій країні покладалися на Євро-2012, однак поява більш гострих проблем відклала ці сподівання «до кращих часів».

Особливо сумною є тенденція, що склалася в середовищі сучасної молоді. Нещодавні смерті школярів на уроках фізкультури свідчать про низький рівень здоров'я юного покоління українців. Зменшення ж фізичного навантаження навряд чи розв’яже цю проблему, а лише дозволить вчителям уникнути зайвої відповідальності в разі трагічного випадку.

Чиновники ситуацію розуміють, але, як це зазвичай буває, вдіяти нічого можуть. Причина стандартна: у держави бракує коштів. Залучити бізнес також не вдається: підприємці не хочуть брати на себе зайві соціальні зобов’язання в і без того складні часи.

Та найбільша проблема полягає в тому, що українці більше люблять говорити про спорт, аніж ним займатись. Звісно, не можна сказати, що «все пропало». Так, дані всеукраїнського опитування дворічної давнини, проведеного «Українським демократичним колом», показали, що близько 75% респондентів вважають розвиток фізичної культури й масового спорту пріорітетнішим за інвестування глобальних спортивних проектів (наприклад, Зимових Олімпійських ігор 2022 року).

Результати цього опитування демонструють чітку різницю між професійним і масовим спортом. Професіонали на перший план ставлять досягнення слави, престижу, матеріальних чи інших благ. Для них спорт – це робота зі своїми видатками у вигляді травм, відсутності вільного часу і т.д. Масовий спорт тим і відрізняється, що розрахований на якомога ширше коло учасників, для яких головною метою є покращення власного фізичного стану.

І якраз до масового спорту конче необхідно залучати максимальну кількість українців. Якщо ми не почнемо дбати про своє здоров’я, це неминуче позначиться не лише на якості генетичного фонду, а й на рівні й тривалості життя нації. Виграти від недорозвиненості спортивної галузі можуть лише виробники ліків, яким вигідно, щоб усе більше українців страждали від різноманітних хвороб.

Суспільство ж така ситуація влаштовувати не може. Її необхідно якомога швидше виправити. Але як це зробити в умовах обмеженості ресурсів? Одним з найкращих варіантів виглядає ставка на розвиток і популяризацію воркауту. Нагадаємо, що воркаут (англ. workout, або street workout) – це масовий рух, що передбачає заняття фізичною культурою із застосуванням тренувального обладнання шкільних дворів, парків, спортивних майданчиків тощо. Головний акцент робиться на вправах на перекладині та брусах, що виконуються на свіжому повітрі.

Цей напрям виглядає дуже перспективним, адже воркаут є одним з найбільш невибагливих видів спорту, бо не потребує ані спеціального приміщення, ані уніформи. Фактично для занять воркаутом достатньо самої лише перекладини. Одним з перших українських ідеологів цього спортивного напрямку був Денис Мінін, який наразі є лідером всеукраїнської громадської організації «Стріт Воркаут Україна». Завдяки діяльності юнака в його рідному Дніпропетровську вже було проведено два міжнародні фестивалі з воркауту.

Пересічні українці дізналися про згаданий рух завдяки 4 сезону шоу «Україна має талант», де перемогу здобув колектив «Workout». Очевидно, тріумф спортсменів свідчить про значну підтримку ідеї, яку несли ці молоді й сильні хлопці. А той факт, що виграний мільйон вони витратили на будівництво спортивних майданчиків по всій Україні, говорить набагато промовистіше за будь-які красиві слова.

Вітчизняний воркаут має чим похвалитися й поза межами нашої держави. Так, переможцем першого світового чемпіонату зі стріт-воркауту, що відбувся в Ризі в 2011 році, став харків’янин Євген Козир. На наступному світовому чемпіонаті Євген став лише другим, поступившись першим місцем іншому Євгенові – Кочерзі, який теж є українцем. Такі високі досягнення свідчать про значний потенціал цього молодого спорту в нашій країні та наявність значного кола охочих ним займатися. Тим паче, що ми вже маємо коло лідерів, готових власним прикладом популяризувати воркаут, сприяючи становленню сильної та здорової української нації.

Що ж робити всім іншим? Очевидно, приєднуватися! Необхідно активно долучатися до відродження фізичної культури й масового спорту серед найширшого кола українців, у тому числі за допомогою популяризації воркауту.

І для цього не обов’язково чекати на якісь поступки з боку влади: то абсолютно хибна позиція. Навіть у розвинених європейських державах інвестиції  громадян в систему спорту становлять приблизно половину від усіх витрат. А вже там, де питання здоров’я й майбутнього нації стоїть руба, залишатися осторонь процесу не можна й поготів.

Почати треба з себе. Ніхто не зробить нашу націю сильною та здоровою,  окрім самих українців. Якщо ми змогли стати кращими у світі з воркауту, спираючись лише на власні можливості, то зможемо й виховати цілі покоління його прихильників. Разом дбаючи про спорт, ми інвестуємо в щасливе завтра для себе й наших дітей.