Забезпечення екологічних прав людини

    Відповідно до ст.50 Конституції України, к ожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди. Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення.    Враховуючи те, що право громадян на екологічно безпечне для життя та здоров’я довкілля безумовно є правом, що безпосередньо пов’язане із правом на життя та на здоров’я, отже таке право має абсолютний характер. А значить, що в будь якому разі незалежно від чинників, що можуть призвести до порушення екологічних прав громадян, останні матимуть право на відшкодування заподіяної моральної та матеріальної шкоди. Необхідно розуміти, що відшкодування можливе не тільки у випадку коли трапилось екологічне лихо (техногенна катосрофа, природні явища, військові дії із застосування хімічної зброї) але і у випадку порушення екологічної безпеки довкілля підприємствами та організаціями будь-якої форми власності.

   Шкода, заподіяна природному середовищу, включає в себе як кількісні так і якісні втрати в природному середовищі. Така шкода проявляється в забрудненні довкілля, тобто фізико-хімічних змінах в стані атмосферного повітря, земель, вод, що в свою чергу вкрай негативно впливає на середовище де проживає людина, а саме завдається шкода її здоров’ю, обмежуються рекреаційні можливості осіб.

Статутом Всесвітньої організації охорони здоров’я та законодавством України про охорону здоров’я визначено, що здоров’я людини характеризується станом повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутністю хвороб чи фізичних вад.

    Підставою для відшкодування шкоди, заподіяної порушенням екологічних прав людини є сам факт заподіяння шкоди чи реальна загроза її настання, а не порушення якихось екологічних, санітарних норм або вина заподіювача шкоди. Це значить, що коли стан довкілля перестає відповідати вимогам екологічної безпеки, буде мати місце порушення основного екологічного права людини, що закріплене в ст. 50 Конституції України, а значить, буде виникати право у осіб на відшкодування шкоди (моральної та матеріальної), яка заподіяна цим порушенням.

Відповідно до ст. 1187 Цивільного кодексу України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. 
 
      Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» в п.4 зазначив, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь–яку діяльність, що створює підвищену імовірність заподіяння шкоди, через неможливість повного контролю за нею з боку людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин та інших об’єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості.

Статтею 1166 Цивільного кодексу України визначено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частина 5 статті 23 Цивільного кодексу України в свою чергу встановлює загальний порядок компенсації моральної шкоди, яка може здійснюватись одноразовим платежем. Так, відповідно до ст. 1168 Цивільного кодексу України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.  В изначення моральної шкоди можемо знайте у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 « Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди » . В п.3 цієї постанови зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. На думку Пленуму ВСУ , моральна шкода може полягати, зокрема, у принижені честі, гідності, престижу або ділової репутації, у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоровя, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, у розладі стосунків з оточуючими людьми, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав наданих споживачам, інших цивільних прав, при незаконному перебуванні під слідством та судом, а також у настанні інших негативних наслідків .

Отже можна зробити висновок, що з метою захисту екологічних прав громадян, вкрай необхідно законодавчо передбачіти не просто можливість, а право на компенсацію шкоди, що отримана внаслідок негативного впливу техногенних джерел.