Кремлівські "граблі" Угорщини

Газова угода Угорщини та Росії на тлі закликів в угорських ЗМІ про вихід країни з ЄС, хоч і виглядає закономірною, але вкотре змушує задуматися про спроможність євроатлантичних інституцій.

Порозуміння Берліна та Вашингтона з Москвою щодо реалізації вже цієї осені проєкту «Північний потік – 2» поставило під удар безпеку не лише України, але й усієї Європи. І перші плоди такого кроку лідери Старого Світу уже відчули. Кремль інспірував чергову газову кризу напередодні опалювального сезону, у результаті якої ціна на «блакитне паливо» сягнула рекордних показників.

Тож газова угода Угорщини та Росії на тлі закликів в угорських ЗМІ про вихід країни з ЄС, хоч і виглядає закономірною, але вкотре змушує задуматися про спроможність євроатлантичних інституцій.

Шлях до «Угзіт»

Угорський прем’єр-міністр Віктор Орбан після свого другого приходу до влади у 2010 році поступово встановив авторитарний режим в країні. З початком збройної агресії РФ проти України у 2014 році, Орбан висунув ультиматуми до української влади щодо надання подвійного громадянства та «колективних прав» на «автономію» угорцям Закарпаття. З того часу уряд Орбана послідовно виступає за зняття санкцій, накладених на Росію за окупацію Криму, частини Донеччини та Луганщини, прямо заявляючи, «що санкції проти Росії не є розумною політикою». Навіть під час засідання «Вишеградської четвірки» (регіонального утворення Чехії, Польщі, Словаччини та Угорщини) у квітні цього року, Будапешт заблокував більш жорстку заяву з критикою Кремля. З початком пандемії, саме уряд Орбана першим у ЄС затвердив до використання російську вакцину «Спутнік V», ефективність якої досі не доведена.

До слова, зняти санкції Орбан вимагав не лише з Росії, але і з Білорусі. Самопроголошений президент останньої, Алєксандр Лукашенко нещодавно навіть запропонував Орбану «спільно боротися за сімейні цінності».

Крім того, цьогоріч Орбан разом з Путіним та Лукашенком увійшов до списку «ворогів преси», за версією авторитетної організації «Репортери без кордонів». Прем’єр-міністр Угорщини став єдиним лідером країни-члена ЄС з цього переліку. А нещодавно наближена до влади газета «Magyar Nemzet» («Угорська Нація»), вийшла з провокативним заголовком «Настав час говорити про «Угзіт» (по аналогії з британським «Брекзіт») прямо закликаючи до виходу країни з Європейського Союзу. Це видання раніше нерідко використовувалося угорським урядом для заміру суспільних настроїв щодо окремих дражливих питань.

У відповідь на відцентрові намагання Будапешта, міністр закордонних справ Люксембургу Жан Ассельборн висловив думку, що Євросоюзу слід провести референдум щодо подальшого членства Угорщини. Однак загалом, позиція об’єднаної Європи так і залишилась млявою.

Газова «перемога» 

У кінці серпня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто заявив про погодження довгострокової газової угоди з Росією. Нова угода з «Газпромом» розрахована на 15 років з можливістю зміни обсягів закупівлі газу через 10 років. І вона буде підписана вже до кінця вересня цього року. 

До узгодження нового контракту, поставки російського газу до Угорщини здійснювалися за двома напрямками — через прикордонне Берегове на українсько-угорському кордоні (майже весь основний потік) і Баумгартен на словацько-австрійському. У 2020 році Москва поставила Будапешту 8,637 мільярдів кубометрів газу, а у 2019 – 10,522 мільярдів. У першому півріччі цього року поставки склали 3,909 мільярди кубометрів. 

Тепер же «Газпром» має щорічно перекачувати Угорщині 4,5 мільярди кубометрів природного газу двома маршрутами: 3,5 мільярди кубометрів через Сербію та 1 мільярд – через Австрію. Тобто, в обхід України, газопроводом «Турецький потік» і його сухопутним продовженням територією Болгарії, а далі – Сербії та Австрії відповідно. Нова угода фактично покриває половину потреб Угорщини. Яким чином буде доставлятися інша частка і якою буде роль України у цьому процесі – питання відкрите.

«Ми також домовились про ціну, яка є набагато вигіднішою за ту, яку ми заплатили за угодою, підписаною Угорщиною 1995 року і яка закінчується зараз», – сказав Сійярто, не надаючи точних деталей, але позиціонуючи угорсько-російські домовленості як велику «перемогу» для своєї країни.

Однак «вигідна ціна», про яку говорить Сійярто, апріорі не може бути такою. Якщо раніше газ до угорців потрапляв за прямим маршрутом: Росія – Україна – Угорщина, то тепер він буде прокачуватися набагато довшим, а відповідно дорожчим шляхом: Росія – Туреччина – Болгарія – Сербія – Угорщина. Не говорячи вже про те, що прокачка за новим напрямком збільшить шкідливі викиди в атмосферу. У цій ситуації «Газпром» вдало ховає транспортні витрати у кінцеву ціну на газ. 

Чому так? Бо Росії головне, усупереч економічній доцільності, нарешті затягнути газовий зашморг з півночі («Північний потік – 2») та півдня («Турецький потік») не лише навколо України, але і Європи загалом. 

Чи розуміють це у Будапешті? Очевидно, що так. 

Уроки на майбутнє

За «вигідні» угоди з Росією, її партнери зазвичай розплачуються суверенітетом. Це ми бачимо на прикладі Білорусі, це очікувало і Україну, коли у 2010 році було підписано сумнозвісні «Харківські угоди». Кремлівські «граблі», на які зараз ступає Угорщина, за такої тенденції не стануть винятком. Залишається сподіватися, що угорське громадянське суспільство ще скаже своє слово, добре пам’ятаючи про утоплену в крові Москвою Революцію 1956 року.

Україні ж нічого не залишається, як думати про власну енергетичну безпеку та примушувати до відповіді союзників, адже і Вашингтон, і Берлін обіцяли не дозволити Москві «перетворити газ на зброю». Наприклад, вимагати від «Газпрому» продавати газ на кордонах Енергетичного співтовариства, до якого входить Україна. За таких умов європейські трейдери мали б можливість самостійно обирати маршрути подальшого транспортування блакитного палива. 

А поки що найгірші прогнози, про які попереджав офіційний Київ, почали справджуватися ще навіть до запуску «Північного потоку – 2».