09 січня 2025 року Верховна Рада ухвалила закон, який удосконалює систему трансплантації. Створення Національного трансплантологічного комітету — одна з найпомітніших новацій.
Ще не так давно трансплантація органів в Україні сприймалася, як щось із розряду фантастики. Сьогодні ми спостерігаємо трансформацію цієї сфери — законодавчі зміни, які розширюють можливості та забезпечують права пацієнтів, водночас вносячи нові виклики. Це шлях до цивілізованого суспільства чи поле для етичних та правових конфліктів?
Україна зробила величезний крок вперед, ухваливши у 2018 році Закон "Про застосування трансплантації анатомічних матеріалів людині". Це виглядало як прорив у боротьбі за життя тих, хто стоїть у черзі на донорський орган. Але реальність, як це часто буває, складніша і багатогранніша.
Основна ідея законодавства – впровадження системи презумпції незгоди. Це означає, що за життя людина має дати свою згоду на використання її органів після смерті. Якщо ж згоди немає, питання вирішується родичами. Здавалося б, усе чітко і логічно. Але як тільки ми починаємо розглядати ситуацію у реальних життєвих обставинах, з’являється безліч нюансів.
По-перше, проблема інформованості. Багато українців навіть не знають, що вони можуть офіційно зареєструвати свою згоду чи незгоду на донорство в електронному реєстрі. Хтось вважає це "не на часі", інші бояться, що їхні органи "заберуть" до часу. Це породжує правовий вакуум, коли під час екстрених випадків родичі не мають чіткого розуміння, що робити.
По-друге, питання корупції. Чи готова українська система охорони здоров’я до повної прозорості? Проблема "чорного ринку органів" неодноразово піднімалася у ЗМІ. Хоча новий закон суттєво посилив контроль, ці тіні минулого досі кидають підозри на будь-які трансплантаційні процедури.
Національний трансплантологічний комітет: роль та перспективи
09 січня 2025 року Верховна Рада ухвалила закон, який удосконалює систему трансплантації. Створення Національного трансплантологічного комітету — одна з найпомітніших новацій. Його функція полягає у розгляді випадків несприятливих реакцій при трансплантації, що стане важливим етапом у побудові прозорої системи медичного контролю. Але постає питання: чи достатньо лише створити такий орган?
Практика закордонних країн свідчить, що подібні комітети не лише виконують контрольну функцію, а й формують рекомендації щодо вдосконалення процедур. Наприклад, у Нідерландах комітети трансплантології тісно співпрацюють із біоетичними комісіями, що дозволяє мінімізувати конфлікти інтересів та сприяти підвищенню довіри до системи.
В українському контексті існує ризик, що комітет може перетворитися на бюрократичний орган. Щоб цього уникнути, необхідно забезпечити прозорий механізм відбору членів комітету та гарантувати незалежність їхніх рішень.
Екстреність трансплантації: шанс на життя
Введення статусу екстреності трансплантації — це революційний крок, спрямований на порятунок життів. Суть у тому, що пацієнти, які перебувають у критичному стані, отримують пріоритет у черзі на донорські органи. Умовно кажучи, це може стати "картою останнього шансу" для багатьох.
В інших країнах, наприклад у США, подібні системи працюють давно, але вони стикаються з питаннями справедливості. Чи можна оцінити, чий стан є більш критичним? Чи не стануть ці критерії об'єктом маніпуляцій? Український законодавець має врахувати такі ризики й запровадити максимально чіткі правила.
Ще один аспект — технічна готовність. Для реалізації такого механізму необхідно мати доступ до актуальних даних про стан пацієнтів у реальному часі. Україна тут робить перші кроки, але технологічне відставання може звести нанівець усі наміри.
"Доміно" в трансплантації: як працює механізм?
Трансплантація за принципом "доміно" звучить як інтригуюча метафора, але насправді це реальна практика, яка дозволяє максимально ефективно використовувати донорські органи. Наприклад, якщо донорський орган одного пацієнта не підходить іншому, його можуть передати третій особі.
Успішний приклад — Іспанія, яка є світовим лідером у трансплантології. Там система "доміно" дозволяє не лише зберегти більше життів, а й зменшити час очікування на пересадку. Для України це може стати проривом, але знову-таки: чи готова система до таких змін? Питання координації та логістики потребують особливої уваги.
Родинне прижиттєве донорство: нюанси та етика
Уточнення умов родинного прижиттєвого донорства анатомічних матеріалів є необхідним, але водночас суперечливим кроком. Ідея проста: дозволити членам сім’ї ставати донорами для своїх рідних. Однак де проходить межа між добровільністю та примусом?
У закордонній практиці існують численні випадки, коли родинне донорство стає полем етичних конфліктів. Наприклад, у Японії суворо регулюють ці процедури, щоб уникнути тиску на родичів. Український законодавець має запровадити подібні механізми захисту, щоб забезпечити добровільність рішень.
Заборона на вилучення органів у загиблих військових та жертв війни
Цей аспект викликає найбільше суспільного резонансу. Законодавець чітко визначив заборону на вилучення органів у військових та цивільних осіб, які загинули через війну. Це важливий етичний сигнал, що демонструє повагу до загиблих і їхніх родин.
Однак ця норма викликає й запитання. Чи не стануть подібні заборони перешкодою для порятунку інших життів? У деяких країнах, наприклад у Великобританії, донорами можуть стати навіть особи, які загинули при виконанні службових обов’язків, за умови згоди родини. Це дозволяє збільшити кількість доступних органів, зберігаючи етичний баланс.
Україні варто розглянути такі підходи, але виключно через призму консенсусу з суспільством.
Виклики, з якими стикається судова система
Трансплантація органів — це не просто медична процедура. Це динамічна система відносин між донорами, реципієнтами, лікарями та державою. В українській судовій практиці можна виділити кілька ключових напрямків розгляду таких справ:
Незаконний обіг органів. Найгучніші справи, як правило, пов’язані із спробами незаконного продажу органів. Наприклад, у кількох судових рішеннях останніх років фігурують схеми, коли потенційні донори, часто у складних життєвих обставинах, погоджувалися на сумнівні операції. Судді опинялися перед дилемою: карати лише посередників чи також самих донорів, які фактично є жертвами обставин?
Визнання згоди на донорство. Українське законодавство ґрунтується на презумпції незгоди: трансплантація можлива лише за письмової згоди особи за життя або її родичів після смерті. Тут суди стикаються з неоднозначними ситуаціями. Наприклад, як бути, якщо документ про згоду втрачено, але є свідки, які підтверджують намір померлого?
Етичні аспекти трансплантації від родинних донорів. Часто виникають справи, де потрібно встановити, чи не було тиску на донора. Наприклад, молодий чоловік надав нирку своєму братові, але через кілька років подав позов, стверджуючи, що на нього чинили психологічний тиск. Судові розгляди таких справ — це постійне балансування між юридичною формальністю та людським співчуттям.
Чи готова Україна до трансплантаційної революції?
Нововведення у трансплантології відкривають нові горизонти, але водночас виявляють вразливі місця. Технічна та правова база потребують значних покращень. Питання етики та довіри залишаються ключовими викликами. І найголовніше — чи готове суспільство прийняти ці зміни?
Куди рухатися далі?
На мою думку, ключовим завданням для України є не лише вдосконалення законодавства, а й створення культури донорства. І тут варто діяти в кількох напрямах:
Освіта та інформування. Люди повинні розуміти, як працює система трансплантації, які їхні права і як вони можуть допомогти іншим.
Підвищення довіри. Прозорість у всьому – від реєстрації згоди до розподілу органів – це основа успіху.
Технічна підтримка. Українські лікарі вже довели, що вони здатні робити надскладні операції. Але для цього потрібна сучасна техніка і фінансування.
Підтримка донорів і їхніх родин. Мова не лише про матеріальну підтримку, а й про психологічну допомогу.
Моя практика показує, що будь-які новації у медичній сфері мають проходити через призму суспільного діалогу. Лише так ми зможемо знайти баланс між прогресом та етикою. Трансплантація — це не просто про органи, це про людські життя, віру в систему та повагу до людської гідності.
