Нас не ведуть до миру — нас готують до покірності.
Складається враження, що останні два дні Банкова проводить спецоперацію «приспати мозок населення, поки ще хтось ним користується». Учора Зеленський раптом заговорив про «деяких суб’єктів», які, мовляв, працюють на російську позицію, і наголосив: з українським паспортом треба відчувати відповідальність. Відповідальність за що — за правильні лайки? За мовчання під час «мирних» домовленостей? За те, щоб не ставити зайвих питань? Режим економії прав і свобод ввімкнено.
Іронія в тому, що курс на «відповідальність за паспорт» з’являється точно в той момент, коли українська делегація в Женеві розповідає нам фрази в стилі гороскопів: «нас чують», «є сигнали», «переговори ґрунтовні». Коли влада починає говорити «сигналами», це завжди означає, що реальні слова виглядають занадто страшно, щоб їх озвучити.
Паралельно «офісні канали» працюють як хор сирен на зарплаті. Усі разом співають: «Йде робота над хорошим планом для нас». І так кожного дня, наче це не країна в стані війни, а сеанс групової медитації. Тільки от питання — для кого саме цей «план для нас»? Для тих, хто живе в Україні, чи для тих, хто живе в ілюзії, що капітуляцію можна продати під словом «мир»?
І тут приходить The Washington Post і за секунду обриває весь музичний супровід: США прямо кажуть — час підписувати мир із путіним. Не хочете? Допомогу поставимо на паузу. Bloomberg додає ще чесніше: Україна має взяти план Трампа за основу і ще й публічно це оголосити.
На фоні цього світу «сигналів» і «хороших планів» з’являється фото з Женеви: зламана ручка Умєрова. І тут мене накриває дежавю: Янукович теж ламав ручки, коли заводив країну в обійми Росії. Вочевидь, у нашої влади є традиція — коли ситуація виходить з-під контролю, страждає канцелярія.
А сьогодні УП тихенько підкладає динаміт під усю конструкцію. Виявляється, Єрмак давав вказівки готувати підозри САП і НАБУ. Не раз. Готувати «держзради» журналістам і депутатам, які взагалі-то виконували свою роботу й казали правду. Готував підозру Арахамії — голові фракції, який посягнувся на святе й дозволив собі думати про звільнення Єрмака. Це вже навіть не вертикаль влади — це власний приватний каральний орган, укомплектований за смаком однієї людини.
І тепер, коли все це складаєш разом, стає очевидно, як те, що трава зелена: США тиснуть → план Трампа — по суті капітуляція → Банкова мовчить про зміст переговорів → «офісні» колискові заспокоюють аудиторію → президент лякає паспортами → Єрмак готує зачистку критиків.
Ідеальна схема. Відшліфована. Наче це не перша репетиція.
Нас не готують до миру. Нас готують до того, щоб ми проковтнули рішення, ухвалене за нашою спиною. Нас не ведуть до перемоги — нас ведуть до операції під назвою «терпіть і мовчіть». Бо мир, збудований на страху, погрозах, секретних переговорах і кримінальних підозрах для всіх, хто ставить питання, — це не мир. Це спектакль. Дешевий. Прозорий. І дуже небезпечний.
Питання лише одне: чий це мир? І чому він настільки не схожий на український?
