Корупція - “наше все”

Кожен може знайти відповідну публікацію та ознайомитися з нею. Коротко її зміст виглядає так — європейські аналітки висловили невдоволення роботою Національного антикорупційного комітету при президенті України і, фактично, звинуватили українську владу в імітації діяльності. Вони зажадали створення нового спеціалізованого незалежного органу з протидії корупції. Це, ймовірно, зірве графік переходу на другу стадію Плану дій візової лібералізації, оскільки відповідну угоду планувалося підписати на листопадовому саміті Східного партнерства в Вільнюсі. Адже до того часу потрібно буде не тільки розробити законопроект про нову структуру, але провести його через парламент, що малореально. Українська сторона, як повідомляється, буде наполягати на тому, що НАК при главі держави працює “ефективно”.

Вам нічого це не нагадує? До болю знайома ситуація у стосунках нинішнього офіційного Києва з європейськими партнерами — обіцяють, створюють “ширму”, торгуються, але по суті нічого не міняють.

Давайте згадаємо наприклад справу Тимошенко — скільки вже було зустрічей, відкритих і закритих послань на цю тему. Попри постійні запевнення, зрушень — ніяких.

Є також приклади чисто бутафорського вирішення проблем, які перед владою ставили власні громадяни. Наприклад, тільки не смійтеся, питання ...захисту журналістів. При президенті теж працюють відповідні комісії з гучними назвами, і, якщо не помиляюсь, не одна. Тобто, ззовні все в порядку. Але насправді журналістів бити стали ще більше і ще частіше!

Корупція — це взагалі “наше все”. Насправді, питання не в тому, є в Україні окремий державний орган по боротьбі з корупцією чи немає, а в тому, чи є бажання з нею боротися як таке.

Європейці справедливо вказують, що протидіяти цьому явищу не може установа, усі члени якої призначаються президентм, і очолює яку сам глава держави. Проте і нова незалежна структура працюватиме, скоріш за все, так, як працюють формально незалежні суди або прокуратура.

В Україні боротьбу з корупцією розглядають як боротьбу з дрібними та середніми хабарями на місцях. А те, що члени Уряду “розписують” на власні підприємства сотні мільйни бюджетних гривень — це не корупція, це бізнес для “своїх”. Те, що міністерство охорони здоров’я купує ліки на підприємстві сина міністра — це теж просто розділення державного “пирога” між членами владної команди. Як і те, що бензин, інше паливо та інші товари для бюджетних установ закуповуються за завищеними цінами — це “так треба”.

Корені української корупції терба шукати в Міжгір’ї, тому вимагати від цих людей її подолати — смішно. Я розумію, що європейці люди, які звикли до кропіткої роботи, і будуть намагатися пройти це шлях до кінця. Але очевидно вже, що внаслідок позиції української влади ми, по-перше, втрачаємо можливості полегшити для всіх українців відвідування європейських держав, а по-друге гаємо час і втрачаємо ресурси, які розкрадаються.

Але останнє й не дивно, тому що для влади корупція — це не просто там “щось”, це її “національна ідея”.