Трикутник росту. Чому бізнес має бути зацікавлений платити вищі зарплати

В ЗМІ регулярно з’являються результати досліджень рівня життя та купівельної спроможності населення різних країн. Вони різняться за підходами, параметрами і крітеріями оцінки, можуть, навіть, виглядати відверто заангажованими. Єдине лишається принципово незмінним – коли йдеться про Україну та українців, ми завжди на одному з останніх місць у рейтингах. Можна погоджуватись або не погоджуватись із твердженням про те, що, наприклад, середньостатистичний українець не може за свою середньодобову зарплату забезпечити всі свої базові середньодобові потреби. Але той факт, що українці бідніші, ніж решта націй Європи, навряд чи викличе в когось заперечення. 

Це не тільки соціальна проблема, вона має серйозні наслідки для економіки в цілому. Чи є шанс хоча б почати її вирішувати у найближчому майбутньому?

На початку грудня Верховна Рада ухвалила у другому читанні і в цілому Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік». Наступного року, як і в поточному році (та й у попередні роки), соціальні стандарти будуть переглядатися нарізно: прожитковий мінімум три рази – 1 січня, 1 липня та 1 грудня, а мінімальна зарплата – лише два рази – 1 січня та 1 жовтня. 

Проте, зауважу, що в реальності показники, встановлені на 1 січня 2022 року співпадають зі встановленими на 1 грудня 2021 року. Відповідно, прожитковий мінімум, порівняно із поточним роком зросте лише у липні, а потім ще раз у грудні. А ось мінімальна зарплата підвищиться лише один раз – у жовтні. Окрім того, показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників державних органів, 1 січня 2022 не змінюється і складатиме, як і раніше, 2 102 гривні, оскільки цей показник регулюється спеціальними законами. 

У макропрогнозі уряду під Держбюджет вказується, що інфляція може бути в межах 6,2%, а розмір прожиткового мінімуму у відносних величинах зросте на 10,8%. В свою чергу, мінімальна зарплата збільшуватиметься за рік вдвічі меншими темпами, ніж інфляція – на 3%, а розрахункова база для обчислення заробітних плат за Єдиною тарифною сіткою – взагалі не зросте. Відповідно, в державному секторі збільшення заробітних плат – або не планується, або їх встановлення буде регулюватися вже змінами до Держбюджету в наступному році.

Подібна ситуація з бюджетними показниками щодо базових соціальних стандартів закріплює досить негативну ситуацію, що склалася в Україні в останні десятиріччя, а саме – з підтриманням високого рівня бідності серед працюючого населення. Виходячи з того, що в типовому українському домогосподарстві, що складається приблизно з трьох осіб, є лише один працюючий, а більше половини доходу домогосподарства витрачають на придбання продуктів харчування, то, якщо зростання доходів працюючого не перекриває розміру інфляції, то домогосподарство починає економити на їжі. Якщо ж врахувати той факт, що впродовж 2021 року мінімальна зарплата зросла лише на 8,3%, а споживча інфляція перевищує 10%, то ми опиняємось у пастці можливості майбутнього інфляційного шоку і дефіциту товарів. Бо коли купівельна спроможність домогосподарств зменшується, то виробники схильні реагувати не зменшенням ціни, а часто навпаки - підвищенням, після чого скорочують обсяг пропозиції товарів та послуг або й взагалі зупиняють виробництво.

Загалом, проблема не лише і не стільки у рівні зарплат чи цін. Проблема в організації розподілу доданої вартості та створенні умов для ведення бізнесу. І, якщо за створення таких умов повністю відповідає держава, то ось для мотивації та стимулювання бізнесу підвищувати продуктивність праці та збільшувати частку перерозподілу доходу на користь найманих працівників варто мати налагоджений трьохсторонній процес перемовин в форматі: уряд-бізнес-профспілки. Без цього вирішити питання бідності серед працюючого населення навряд чи вдасться. Але як в Україні працює трикутник «уряд-профспілки-бізнес» і як він може працювати задля зменшення бідності працюючого населення – це тема вже одного з наступних блогів.