Замкнене коло? Який зв'язок між корупцією та "тіньовою економікою"

Зазвичай, коли мова йде про тіньовий ринок чи корупцію, в уяві пересічного громадянина одразу виникають якісь кримінальні чи напівкримінальні картини на кшталт побачених у останніх телевізійних новинах чи у художніх фільмах.  Насправді, все набагато складніше і, переважно, зовсім не схоже на кадри кримінальної хроніки із розкладеними по стільцях  та столах гривневих та доларових купюр чергового хабаря, даного викритому правоохоронцями чиновнику, що не встиг ці гроші надійно сховати. 

Насправді, мільярдні потоки дуже тихо переміщуються в «тіні», часто-густо, нелегально або напівлегально. І таких схем існує багато. Так, експертами Інституту соціально-економічної трансформації та Центру соціально-економічних досліджень CASE Україна було запропоновано певну систематизацію найактуальніших для України схем по мінімізації податків та уникненню оподаткування, де до стандартного набору, зокрема, входять: 

- Порушення митних правил та контрабанда (маніпуляції з митною вартістю товарів, перерваний транзит, схеми за допомогою поштових пересилань, пряма контрабанда);

- Розкрадання податку на додану вартість (ПДВ)  (незаконне відшкодування з бюджету при експорті, фіктивне підприємництво (missing trader) – зокрема, «карусельні» схеми, підміна товару («скрутки»));

- Виробництво та продаж контрафактної продукції (за визначенням Митного Кодексу, це, переважно товари, що є предметами порушення прав інтелектуальної власності на торговельну марку в Україні. Тобто, підробна продукція або просто сильно схожа на оригінал, а також продукція що продається всупереч обмеженням, накладеними правовласником: наприклад гаджети, що продаються повз мережу офіційних дилерів);

- Переміщення прибутку до юрисдикцій з низьким фіскальним навантаженням («офшорів»);

- Використання схем тіньового ринку оренди землі замість її фактичної купівлі;

- Виплати заробітної плати «у конвертах»;

- Викривлення бази оподаткування (приховування обсягів продажу);

- Зловживання податковими пільгами та преференціями і спеціальними режимами;

- Неофіційне підприємництво та індивідуальна економічна діяльність без реєстрації та ліцензування.

Цей перелік, безумовно, не є вичерпним та його можна розширювати. Проте, він містить переважно незаконні чи напівзаконні методи ухиляння від оподаткування, які зазвичай йдуть пліч опліч із корупційною взаємодією між підприємцями та чиновниками і правоохоронцями, які «не помічають» подібних оборудок, отримуючи за це певні кошти.

Паралельно із вище названими схемами, в останні роки у вітчизняну практику увійшли не менш ефективні з точки зору ухиляння від податків та «підвищення корупційного добробуту» чиновників та підприємців інструменти, які є практично повністю легальними. 

Найбільш відомий і чи не найчастіше використовуваний легальний інструмент для отримання прибутків в, по суті, корупційний спосіб – це завищення витрат на виробництво товарів та послуг, що призводить до зростання собівартості і зниження прибутку компаній (іноді, навіть до від’ємних значень). Таке завищення, зазвичай, можливо у двох випадках:

- Через законодавчо встановлений механізм унормування цін на певний вид товарів з використанням індикативного коефіцієнту. Наприклад, всім відомий «імпортний паритет». Коли компанія може закупити газ чи вугілля за низькою ціною, а у розрахунках собівартості при перепродажу чи, ще цікавіше, при використанні в якості енергетичної сировини для виробництва інших товарів чи послуг (електроенергії чи тепла, зокрема) вказати набагато більшу вартість, обраховану за допомогою цього самого «імпортного паритету». Як наслідок, бюджет втрачає щонайменше тричі: перший раз, коли компанія продавець сплачує ПДВ та податок на прибуток з операцій, де ціна на корисні копалини – низька і, відповідно, відносно малі обсяги коштів другий раз, коли компанія-покупець, «роздмухавши» собівартість не сплачує фактично податок на прибуток через відсутність (на папері) цього самого прибутку третій раз, коли той самий прибуток, отриманий у вигляді різниці між реальною ціною закупівель та закладеною у розрахунок собівартості – виводиться з країни чи розподіляється через «чорний нал». 

- Через можливість встановлювати спеціальні закупівельні ціні на звичайні ринкові товари, оголошуючи «особливі технічні параметри» для них. Притаманно це, зазвичай, державним корпораціям та комунальним підприємствам. Наприклад, будь-яка державна компанія може у фінансовий план закласти купівлю палива чи інших видаткових матеріалів за в півтора-два рази більшою ціною, вказавши «унікальні» параметри у технічному обґрунтування закупівель. Як наслідок, навіть при проведенні відкритого тендеру, переможцем його завжди виступить «потрібна» компанія. А різниця в коштах між реальною ціною та «намальованою» може бути вже через покупця виведена або в готівку, або за кордон і потрапить до пов’язаних із керівництвом державної компанії осіб. І це також може бути зроблено не напряму, а з використанням абсолютно легальних інструментів. Наприклад, у вигляді оплати консультаційних чи рекламних послуг.

Боротьба із тіньовим ринком та корупцією – це комплексне завдання. І використання за для цього винятково сил та можливостей правоохоронної система – не призведе до перемоги. Вона можлива лише при взаємодії всіх гілок влади та громадянського суспільства, щоб унеможливити існування, насамперед, легальних та напівлегальних корупційних схем.