Не "аміністія". Чи потрібне українцям добровільне декларування доходів?

Ще задовго до ухвали Радою законопроекту №5153 голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев зазначив, що основним завданням цього документу є підготувати громадян і вітчизняну фіскальну службу до тіснішої інтеграції української фінансової системи до вже сформованих форм міжнародного співробітництва і взаємодії.  Проте, процес підготовки буде, вочевидь, досить тривалим. Але розглянемо, чому декларування зовсім не нульове, а амністія – зовсім не амністія.  

Норми закону вимагають від тих, хто вирішить скористатися ним для надання державним фіскальним органам додаткової інформації про шляхи отримання активів з часів «до царя Гороха» і дотепер – сплатити за цей намір. І сплатити достатньо високу ціну, співставну із рівнем оподаткування торгівельних операцій на внутрішньому ринку США. Так,  за подання добровільної декларації має сплачуватися збір у розмірі від 2,5% до 11,5% залежно від категорії задекларованих активів. Суму такого збору декларант має розрахувати самостійно. Найнижча ставка застосовується до номінальної вартості держоблігацій України з терміном обігу більше 1 року (без права дострокового погашення) придбаних з 1.09.2021 до 31.08.2022 року до подання декларації, а найвища – 11,5% до валютних цінностей, розміщених на рахунках фінансових установ (у т.ч. права вимоги), нерухомості і рухомого майна (у т.ч. і на банківські метали) за кордоном, у випадку, якщо сплата цих відсотків пройде не одноразово, а відбуватиметься трьома рівними частинами за рік.

Оскільки декларуванню підлягають будь-які активи, то зазначу, що кошти на придбання переважної їх частини (нерухомість, цінні папери, права вимоги тощо) підлягають перевірці до моменту здійснення операції купівлі-продажу на легальність походження. І, відповідно, декларування активів, як «придбаних за тіньові доходи», по-перше, вже ставить під сумнів законність володіння ними, а по-друге, оскільки передумовою включення активу до держреєстру є належна сплата податків (транспортні засоби, житлова нерухомість, земля, цінні папери тощо), то по них вже сплачені податки та збори, а тому декларування не має жодного сенсу.  

Теоретично декларування могло б зацікавити деякі категорії населення, які не купували, а створювали активи, а кошти, на це отримали в "сірій зоні". Мова, наприклад, про заробітчан, які працювали за кордоном нелегально, і не декларували такі заробітки (сплачували податки) в Україні і на ці кошти зводили нові приватні будинки. Але це дуже теоретично. 

Як бачимо, нічого схожого на амністію (тобто, прощення) або нульове декларування (як це було і є передбачено для чиновників та кандидатів на посади у державній службі чи народних депутатів) – немає. 

Але це ще не все. Декларації підлягають перевірці за спеціальним, визначеним у законі порядком. І, у випадках виявлення порушень до вимог дарування, задекларовані валютні цінності оподатковуються за ставкою 18%.

Процес декларування також достатньо складний та… іноді протирічить чинному законодавству. Зокрема, вимогу щодо розміщення на спеціальних рахунках у банківських установах грошових та валютних цінностей на суму вище 400 тис грн. виконати неможливо, оскільки банк не здійснить такої операції без документів, які підтверджують легальність походження цінностей. А як можна знайти такі документи на «тіньові доходи», які декларант вирішив легалізувати? – а ніяк! Тоді в чому сенс даної норми? Логічної відповіді немає. 

Можливо готуються роз’яснення чи підзаконні акти, які покликані зняти питання до застосування закону. Прийняття і запровадження цього закону однозначно потребує проведення значної нормотворчої роботи з боку уряду та Національного банку щодо формувань відповідних порядків, процедур і роз’яснень їх застосування. В цілому це все може підготувати ґрунт до переходу на інші правила фіскалізації, які б відповідали сучасним реаліям.