Прогулюючись теренами національного надбання

Маріїнський парк у Києві – це не лише один з найстаріших та красивіших парків України, це ще одне з найулюбленіших місць відпочинку киян та гостей столиці. Саме тому прогулянки з дітьми у державні свята або просто у вихідні ми залюбки здійснюємо теренами свого національного надбання.

Так, одного разу зустрівшись із друзями, ми вирішили прогулятись парком і  в черговий раз показати своїм нащадкам частину їх національної історії.

Розпочинаючи роздуми, трохи зазирнемо в нашу історію. Своєю назвою Маріїнський парк зобов'язаний однойменному палацу, розташованому поблизу. Маріїнський палац побудований у вісімнадцятому сторіччі. Він пережив багато катаклізмів: і пожежу, яка знищила дерев'яний другий поверх і всі парадні приміщення, і Велику Вітчизняну війну, коли в центральну частину будівлі потрапила бомба, проте численні реконструкції зробили свою справу. Сьогодні ця історична споруда вважається державною резиденцією. Тут проходять урочисті події, починаючи з нагородження героїв, вручення  грамот  і закінчуючи зустрічами офіційних делегацій на найвищому рівні.

Запам’ятайте цей вислів «нагородження героїв», ми до нього обов’язково повернемось.

Так ось, вже котрий рік поспіль, ми бачимо лише одну картину навколо палацу, який було побудовано колись всього за 7 років (з 1745 по 1752 роки).  І картина ця не дуже приємна… 

Але продовжуючи своє рандеву серцем Києва, відійшовши лише на 100 метрів від пам’ятки історії, ми бачимо інше будівельне створіння, на чиюсь думку, не менш величне, адже збудовано в найкоротший термін майже за пару років.

Для прикладу в статті наведено по дві фотографії кожного об’єкту, зроблені з різницею в один рік. Суттєво, що картина у дворі Маріїнського палацу навіть не змінилась. 

Ось такі от національні пріоритети… Все вірно, навіщо берегти свою історію, вона ж корисна тільки для кошторису реставрації, який росте із року в рік, як на дріжджах. Краще створити «мобільний» вертодром. Запитаєте, чому «мобільний»? Повідомляємо, що за задумом, який нікому не повідомляється, вказаний «вертеподром» тихенько просувається до низу, по схилу до Дніпра. Потім ще надцять мільйонів державних коштів розійдуться на те, щоб повернути його на старе місце.

Але досить іронії. Може це вертодром українського «супермена»,  якому треба часто літати  межами міста і тим самим «берегти спокій» пересічного громадянина ? Тоді і дійсно, навіщо палац в центрі Держави?  Треба його знести і побудувати на тому місці заправку, щоб «супермен» завжди міг заправити свій мотор і літати на далекі відстані. Та  може колись полетіти так далеко, що і не повернутись … Але, стоп, ми пишемо про роздуми, а не про мрії.

Повертаємось до унікального пам'ятника садово-паркового мистецтва.

Під час Великої Вітчизняної війни потрапляння фугасної бомби в центральну частину Маріїнського палацу заподіяло величезні руйнування. Після війни у 1945-1949 р.р. проводилася відбудова і реставрація палацу за проектом українського академіка архітектури Павла Альошина. У відбудові брала участь група видатних архітекторів. Знову відбудований і відреставрований Маріїнський палац у Києві з 1949 року став гостьовою урядовою резиденцією.

Опа… виходить, «кровосіси» радянської епохи так скоро хотіли «мордувати» маленького українця в «застінках» із коштовного мармуру, що відновили палац лише за чотири роки після жахливої Великої Вітчизняної війни. І це при відсутності міждержавних запозичень та міліардерів будівельників, в тому числі, і тих, які просиджують у будівлі поряд.

Далі більше. Під час нашої прогулянки та роздумів, вибачте за прямоту, виникло суто природне бажання і виникло воно не тільки у дорослих. Кожен, хто хоч раз бував у  Маріїнському парку, знає це місце, про яке іде мова (позаду Мінздраву). І ми хутко, гуртом направились саме туди. Але напевно фугасна фашистська бомбетка під час війни залетіла і в це місце, а «злидні» радянської епохи, з метою поширення бактеріальної зарази не ремонтували такий стратегічний об’єкт взагалі.

Ну не має у українського «супермена» таких потреб, не відвідує він такі місця, в нього інший організм, навіщо марнувати державні кошти та робити хоч щось для народу. Нехай народ все це робить дома! Сказано ж, - вертодром!.. а не парк для відпочинку.

Ось з такими думками і побігли ми із національного надбання, щоб наші національні надбання залишились сухими.

Дорогою намагались відшукати омріяну кабінку, але марно.

Але знову - стоп. Вже на виході мене осінило! У нас в державі курс на Євроінтеграцію, а там так не прийнято. Це вже моветон ховатись від народу, треба єднатись, як шведи, наприклад Хлопці приїхали та показали, як треба відноситись до українців та їх культури.

За одне їм хочу подякувати, пробудили у мене палке бажання відвідати Швецію…, ні не для туризму, а щоб культурно помститися, так само, брутально, прямо в центрі їх столиці, під фото в національних футболках, щоб бачили скандинави хто їх заливає. (Для поїздки шукаю небайдужих однодумців спортсменів-бігунів).  

Ось такі от роздуми під час прогулянки серцем рідної Держави. На жаль, крізь іронію статті проходить сум, як у класика: «Доборолась Україна До самого краю. Гірше ляха свої діти Її розпинають.»

P.S.  На початку статті ми зосередили увагу на вислові «нагородження героїв», - це урочисте дійство, яке відбувалось раніше у Маріїнському палаці. Може тому наше надбання і не реставрують, бо нагороджувати нема кого. А «супермен» - він і так герой.., тільки невідомо чий.