Загроза для майбутнього: демографічна криза в Україні

6 серпня очільник Інституту майбутнього Вадим Денисенко запропонував для збереження української нації заборонити чоловікам виїзд на 3 роки з країни після нашої Перемоги. Як відомо, будь-яка складна проблема має принаймні одне просте й очевидне, але неправильне рішення – це саме той випадок. Не дивно, що така пропозиція викликала значне обурення громадянського суспільства. Та варто відзначити, що цілком справедлива реакція більшості викликана не тим, що запропонована думка не вирішує проблему. Розгнівала людей пропозиція обмежити права і свободи громадян. А це відводить нас від суті справи, яка є цілком очевидною та болючою: в Україні спостерігається масштабна демографічна криза.

Якщо коротко, то в нашій державі катастрофічно швидко падає коефіцієнт фертильності (народжуваності). Для того, щоб мати просте відновлення поколінь, а кількість громадян на певній території була сталою через народжуваність, а не міграцію, треба, аби одна жінка за своє життя (усереднено) народила 2,13 - 2,15 дитини. На кожну повноцінну сім’ю з двох дорослих має народжуватися 2 дітей. У 2021 році ми мали вкрай низький показник – 1,1. На кожних двох дорослих народжувалася 1 дитина. А вже у 2023 році, відповідно до наявної статистики, можна зробити висновок, що рівень фертильності буде катастрофічним – 0,8.

Якщо порівнювати українські дані з іншими розвинутими країнами світу, можна зробити висновок, що мало де вдалося системно забезпечувати необхідний рівень народжуваності. Загальний коефіцієнт народжуваності в ЄС у 2021 році становив 1,53. Цей показник був найвищим у Франції (1,84), Чехії (1,83), Румунії (1,81) та Ірландії (1,78), а найнижчим – на Мальті (1,13), в Іспанії (1,19) та Італії (1,25).

Демографічна криза стала наслідком чотирьох підсилюючих одне одного факторів:

- закінчення урбанізаційних процесів: вже у 2013 році в містах проживало більше 70% населення всієї країни. А в містах, як відомо, народжуваність падає, адже кожна дитина створює значне фінансове навантаження, в той час як в селі це фінансове навантаження є меншим і компенсується допомогою по домогосподарству;

- урбанізація та загальне просвітництво призводить до того, що дівчата і жінки починають реалізовувати свій потенціал не виключно шляхом одруження та народження дітей, але й шляхом саморозвитку та побудови власної кар’єри. А це в свою чергу призводить до того ж зменшення народжуваності та пізньої вагітності, що несе свої природні ризики;

- зменшенням бар’єрів для міграції: молодь, яка більш адаптивна, виїжджала за кордон подорожувати, навчатися і здебільшого працювати. Станом на 2020 рік Міграційна служба України засвідчувала, що за кордоном знаходилось від 2,5 до 3 мільйонів тільки трудових мігрантів. А це так само б’є по народжуваності в Україні;

- війна: з одного боку ми маємо понад 6 мільйонів біженців, з яких переважна частина вже планує лишатися за кордоном; а з іншого – катастрофічні втрати всіх вікових груп населення, що пішли воювати.

За свідченнями тих же соціологів, оптимістичним варіантом буде, якщо станом на 2030 рік в Україні проживатиме 35 мільйонів осіб. Усвідомлюючи цю проблему, ми можемо говорити про шляхи її вирішення, а також чому очільник Інституту майбутнього помиляється. Якщо опустити ліберально-демократичні цінності та природню любов українців до свободи, - чоловіки, лишаючись в межах держави, не зможуть відтворити націю хоча б тому, що для народження дітей потрібні ще й жінки. Та крім того, лишається перша, основна й непереборна причина – більшість громадян живе саме в містах. І народжуваність там не зросте, допоки країна не забезпечить стабільні фінансові надходження для сімей, або для самотніх жінок, які хочуть і планують дітей. І Україна, на превеликий жаль, не така заможна, аби піти шляхом Швеції (коефіцієнт народжуваності – 1,67). А саме – виплачувати жінкам середню заробітну плату чоловіка за кожну дитину, якщо вона не одружена. І ми також не можемо йти шляхом Польщі, яка цілком свідомо забороняє аборти, щоб збільшити народжуваність, а не через релігійні переконання.

Необхідно усвідомлювати, що кількість працездатного населення, особливо в умовах української економіки, - це пряме питання про те, чи здатна буде наша економіка взагалі вижити. Адже чим менше працездатного населення, тим вищі податки, нижчі пенсії та менша загальна якість життя в країні. Близько 6,2 млн українців, які виїхали з країни на початку повномасштабної війни, досі лишаються за кордоном. Кожні 100 тисяч з них знижують ВВП України на 0,5%. Якщо врахувати, що ВВП України довоєнного 2021 року склав майже $200 млрд, виходить, що за даними The Wall Street Journal, від’їзд кожних 100 тисяч українців за кордон знижує цифру річного ВВП України приблизно на $1 млрд.

Для того, аби виправити ситуацію з народжуваністю, вже зараз необхідно змінювати концепцію та основний підхід до ситуації. Перш за все необхідно визнати, що коефіцієнт народжуваності є одним з ключових показників успішності чи неуспішності діючих урядів, парламентів, президентів на рівні зі збільшенням чи зменшенням ВВП. По-друге, ми маємо на державному рівні для себе визначити і закріпити той факт, що народжуваність потрібно підвищувати не у примусовий спосіб (як це пропонує Денисенко), а шляхом створення сприятливих умов. В першу чергу це про економіку та соціальну політику:

- Якщо урбанізація призводить до значного фінансового навантаження дитини на родину, то держава має докласти максимум зусиль, аби це навантаження зменшити. За допомогою фінансових виплат держави за народження, особливо за другу і третю дитину. Наразі виплати при народженні дитини становлять 41280 грн. ця сума незмінна вже з 2014 року! Наслідки такої фінансової політики держави ми бачимо зараз, виплати за народження дитини треба збільшувати у рази, причому робити це негайно;

- Якщо загальне просвітництво призводить до значного навантаження на жінку, то суспільство має створити широку мережу дошкільних навчальних закладів, дитячих садочків, шкіл, шкільних гуртків, де дитина може проводити час та звільняти час батьків на роботу та саморозвиток;

- Якщо в державі була (і скоріш за все - буде) присутня значна робоча міграція, то нам необхідно гнатися за тим, аби більшість громадян мала середньоєвропейську заробітну плату, а робота не була причиною, через яку громадяни виїжджають за кордон. А це веде до ліберальних реформ, зниження податкового навантаження та заохочення підприємницької діяльності за загальною формулою, що підприємців у державі має бути більше, ніж чиновників та пенсіонерів.

Як ми можемо бачити – варто боротися не з наслідками демографічної кризи, а з її причинами. Адже, якщо не вирішувати саме їх, а вводити якісь чергові заборони, то можна тільки погіршити ситуацію.