Кінець історії, або Гра без правил

Це іронічний текст переплітає історичні факти з літературними алюзіями, переосмислюючи сучасний світовий порядок. Це роздуми про повторюваність історії та боротьбу за майбутнє в епоху без правил.

Фукуяма був задоволений. Його «Кінець історії» став класикою, навіть підручники з політології цитували його на кожному кроці. Здавалося, що крапка поставлена, епоха визначена, а майбутнє вже розписане до останньої коми. Світ повірив, що далі буде лише спокійна ліберальна демократія, що перемагає на всіх фронтах.

Але тоді з'явився Трамп. Він дивився на цю історію і тільки посміхався: «Нудно!» — вирішив він. І, звісно, взявся переписувати її на свій лад. Ручка в його руці була як молоток, а кожне слово — удар, який змінював хід подій. Він навіть не приховував, що пише під свій Кінець. Ой, вибачте — під свій Фінал.

Талеб, побачивши це, тільки знизав плечима. «Я ж попереджав, — сказав він, спостерігаючи, як світ хитається на межі хаосу. — Прилетить «Чорний лебідь». І таки прилетів. Розмахуючи чорними крилами, він закрутив світ у вирі непередбачуваності.

Тим часом Бжезинський десь там, зі своєю «Великою шахівницею», нервово ворушив фігури, які раптом втратили будь-яку логіку. Він з усіх сил намагався зрозуміти нові правила гри. Але дарма. Адже нових правил не було. Рейган десь поруч теж тихо перевертався, намагаючись знайти хоч якийсь сенс у тому, що сталося з його Realpolitik. Але навіть його чітка стратегія стала безпорадною перед цією новою, абсурдною реальністю.

А в цей час увесь світ зібрався в ООН. Представники країн намагалися зберегти серйозні обличчя, ламаючи голову над одним питанням: «Це епілог чи лише початок нової глави Кінця?» Вдаючи, що нічого критичного не сталося, вони сперечалися про формулювання резолюцій, які вже не мали жодного значення.

А тим часом в Україні політики вирішили зіграти у свою улюблену гру. Вони знову зібралися на «Чорну раду», забувши уроки Куліша. Внутрішні розбірки, амбіції та інтриги взяли гору. Історія вперто повторювалася, бо її вперто ігнорували.

І лише українці, загартовані зрадою, підступністю та жадобою, знали справжню ціну всьому, що відбувається. Вони платили за це щодня. Але платили гідно, не дозволяючи собі впасти духом.

І поки світ шукав відповіді на свої питання, українці вже знали: це не кінець. Це — нова гра. Гра без правил.