День молоді: повернути віру в Україну

26 червня ми будемо святкувати День молоді. І як в нас офіційно прийнято, в цей день з високих трибун лунатимуть вітання і звернення до нашої молодої зміни зі словами впевненості, що саме завдяки їм Україна матиме майбутнє. Істинні слова, але поки що далекі від тих можливостей, які є в української молоді.

Аналізуючи основні права та свободи молоді, зауважимо, що вони не відрізняються від прав і свобод всіх громадян України. Про це свідчить той факт, що в Основному Законі – Конституції України, якій 28 червня виповнюється 20 років, відсутнє слово «молодь». Однак, розуміючи, що молодь є окремою соціальною групою, законодавець прийняв Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 року. У цьому документі визначено, що молодь – це громадяни України віком від 14 до 35 років. Записано: про перше робоче місце, підтримку підприємницької діяльності, вирішення житлових проблем, право на освіту та культурний розвиток тощо. Загалом передбачено відповідальність держави за створення умов щодо саморозвитку і самореалізації молоді.

Натомість на практиці маємо ситуацію, за якої Україна швидкими темпами і безповоротно втрачає власну молодь. Фактично ключову конкурентну перевагу в сучасному світі, де креативний капітал цінує ться набагато більше за сировинні ресурси. Соціологічні дослідження свідчать, що 50 відсотків молоді готові поїхати з України у пошуках кращого життя. Такий надвисокий відсоток «латентних мігрантів» пов’язаний з існуванням низки важливих соціальних проблем які не вирішуються державою з року в рік.

Не розуміють потреб молоді і ті політичні сили, які формують державну політику. Через низьку явку на виборах молодь як електоральна група політиків не цікавить. Тому більшість партій у власних програмах обмежується декларативними заявами про високу стипендію, перше робоче місце тощо. Маємо враховувати, що такий «популізм» досягає зворотного ефекту і відштовхує молодих людей від політики. Сучасна молодь вміє аналізувати і не терпить обману, яким зловживають наші політики. Саме зневіра у можливості самореалізації у власній країні і є для неї основним мотиваційним чинником масово їхати закордон, де така перспектива можлива.

З однієї сторони, виїзд молоді за кордон на навчання і роботу несе позитиви, бо вона отримує іноземну освіту і досвід. А з іншої, кількість української молоді у європейських країнах вже просто приголомшує, тому виникає сумнів, чи захоче вона колись повернутись в Україну. Варто відзначити, що сьогодні вік трудових мігрантів значно помолодшав. Я кщо 5-7 років тому він становив у середньому 40-45 років, то сьогодні – до 30 років.

В останні роки до традиційної сезонної міграції робочих спеціалістів додалась хвиля мігрантів для навчання та спеціалістів зі сфери ІТ, інженерів тощо. Якщо раніше українці намагались виїхати в заможну Західну Європу, то зараз з радістю обирають країни Центрально-Східної Європи, в яких після вступу в ЄС в самих виник кадровий голод. Такі сусідні країни як Польща та Чехія здійснюють цілеспрямовану політику залучення українських кваліфікованих працівників і студентів.

Якщо ми хочемо зберегти нашу молодь, маємо с творювати умови для отримання нею хорошої і конкурентної освіти в Україні, можливості розпочати власну справу, надавати пільгові кредити для купівлі житла тощо. Не менш важливо за пустити в роботу «соціальні ліфти».

З цією метою при Аграрній партії України, за ініціативи молодих людей, розпочала діяльність Молодіжна Рада, яка зібрала представників з усіх областей України. Головним її завданням є робота зі студентством, надання консультаційної допомоги молодим підприємцям, підтримка спортивних та культурних ініціатив. Маємо разом працювати над поверненням віри в Україну.