Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
22.03.2017 15:07

Недоліки правового закріплення вимог до заповіту неповнолітньго

Юрист корпоративного відділу Юридичної компанії "Наказ"

Недоліки правового закріплення вимог до заповіту неповнолітньго та варіанти їх вирішення у законодавстві.

Проблема спадкування тією чи іншою мірою має відношення до кожної особи, а оскільки спадкові відносини стосуються приватної сторони життя людини та її сім’ї, вони є особливими. На сьогоднішній день виникає багато проблем щодо спадкування за заповітом, саме тому велика кількість науковців присвячують даному питанню свої роботи.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), тобто спадкування забезпечує правонаступництво спадкової маси (активної та пасивної) до спадкоємців. В Україні, як і в більшості країн Європи, підставою виникнення спадкового правонаступництва є закон та заповіт.

Актуальність даної теми полягає у тому, що кількість звернень до суду у цивільних справах за останні роки в Україні знижуються, так, наприклад, в 2015 році надійшло 1,2 мільйона заяв і скарг та інших документів всіх видів, а в 2016 році - менше 1 мільйона. Проте, незважаючи на дану тенденцію, спори, що стосуються спадкового права, знаходяться на третьому місці за частотою звернень - 67 тисяч заяв (це єдина категорія справ, категорія яких виросла в порівнянні з минулим роком і вийшла на третє місце), що у відсотковому співвідношенні займає 11% позовних заяв у судах України.

Тому слід визначити проблему спадкування за заповітом в частині питань про вікові обмеження щодо складання заповіту. Згідно з вимогами українського законодавства неповнолітні фізичні особи, яким надана повна дієздатність, не можуть складати заповіти, визначаючи долю свого майна на майбутнє. Питання визначати долю майна таких осіб чомусь вирішується органами опіки та піклування, а за певних обставин – і судом.

Дослідник правового режиму майна членів сім'ї І. Жилінкова зауважує, що неповнолітні, згідно п. 1 ч. 1 ст. 32 Цивільного кодексу України, мають право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, то, відповідно, «передача такого майна за заповітом є одним із способів такого розпорядження». У даному випадку виникає колізія: з одного боку неповнолітній має право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, а з іншого - у нього немає можливості розпорядитися зазначеними коштами шляхом складання заповіту.

Тому слід розібратися, чи дійсно відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 32 Цивільного кодексу України неповнолітні мають право розпоряджатися своїм заробітком, стипендією, іншими доходами, то, відповідно, «передача такого майна за заповітом є одним із способів такого розпорядження.

У цивільному законодавстві України прямо зазначено, що повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на усі цивільні права та обов'язки, тому заповідальна дієздатність також відноситься до прав неповнолітньої особи, яке вона отримала на законних підставах. Досвід європейських країн, де складання заповіту дозволено з 16 років, а в деяких випадках навіть з 14, доводить об’єктивність цієї норми.

Зрозуміло, що для укладення заповіту 14-річним неповнолітнім, який згідно з рішенням суду уклав шлюб і став повністю дієздатним, існуватимуть перешкоди суто практичного характеру, оскільки відповідно до п. 2 «Положення про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду закордон», цей документ видається особі по досягненню нею 16-річного віку, а тому особливих виключень не має. Отже, такий неповнолітній не зможе посвідчити свою особу при виявленні бажання скласти заповіт в іншій країні.

Щодо заповітів малолітніх, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 31 Цивільного кодексу України, то такі заповіти є недійсними, оскільки законодавство передбачає досить чіткі межі самостійності даної категорії осіб цивільного права: укладення дрібних побутових правочинів.

В країнах Європейського Союзу за загальним правилом заповіт також може вчинятися лише повнолітніми і повністю дієздатними особами, проте з цього правила існують винятки. За Німецьким Цивільним кодексом заповіт може вчинити особа, що досягла 16 років. Не дійсним визнається заповіт, вчинений особою, яка внаслідок душевної хвороби не в змозі зрозуміти та оцінити значення розпоряджень, які в ньому містяться. Неповнолітні особи можуть вчинити заповіт лише у вигляді усної заяви чи передачі письмової заяви нотаріусу.

За нормами Французького Цивільного Кодексу заповітом визнається будь-який документ, зі змісту якого очевидна воля особи вчинити заповідальне розпорядження. Право вчиняти заповіт має особа, яка досягла повноліття або емансипована неповнолітня особа, яка досягла 16 років. Не емансиповані неповнолітні, що досягли 16 років, можуть скласти заповіт на частину майна, яке належить їм на праві власності і яким вони могли б розпорядитися, якби були повнолітніми. Також, якщо неповнолітній бере участь у воєнних діях, то на період цих дій він спроможний укладати заповіт на користь дружини (чоловіка) або своїх родичів до шостого ступеня включно нарівні з повнолітніми особами. Французьке право допускає власноручний і нотаріально посвідчений заповіт. Власноручний заповіт повністю виписується, датується та підписується рукою спадкодавця. Нотаріально посвідчений заповіт вчиняється двома нотаріусами або одним нотаріусом у присутності двох свідків.

Згідно з законодавством Великобританії, здатність вчиняти заповіт виникає лише з досягненням повноліття, а саме з 18 років. Виняток зроблено для моряків під час плавання та військовослужбовців, які можуть вчинити заповіт з 14 років.

За законодавством США, право на вчинення заповіту виникає з досягненням 16 років. Окремі штати, наприклад Джорджия, встановили більш ранній вік досягнення здатності для вчинення заповіту - 14 років. Закони та судова практика вимагають, щоб заповідач був «компетентним», тобто розумів, що він робить, і визначають недійсними заповіти, вчинені недієздатними, душевнохворими особами, а також вчинені із застосуванням насильства, погрози, обману, помилки тощо.

Тобто ми бачимо, що досвід провідних зарубіжних країн доводять різноманітність підходів щодо встановлення мінімального віку, з якого виникає здатність вчиняти заповіт.

Виходячи з вище зазначеного, варто зробити висновки, що в законодавстві України існує певне коло колізій, оскільки загальні норми цивільного законодавства закріплюють одні права та обов’язки для неповнолітніх, а спеціальні норми зовсім протирічать цим нормам, тому варто внести зміни до законодавства задля уникнення майбутніх судових спорів та чіткого розмежування спадкової дієздатності неповнолітнього. Оскільки від цього залежить не лише реалізація волі заповідача, а й доля спадкоємців та рівень державного забезпечення прав та інтересів громадян. 

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи