Застава у кримінальному процесі–альтернатива чи процесуальне обмеження

Останнім часом можна спостерігати тенденцію щодо встановлення судами застави яка не співмірна з вчинюваним злочином, або ж розмір якої нереально внести в силу «захмарності» сум.

Така динаміка створює уявлення, що на сьогоднішній день по відношенні до осіб які підозрюються у вчиненні  тяжких або особливо тяжких кримінальних правопорушень суд створює презумпцію винуватості, та за наявності мінімальних або ж сумнівних доказів вини особи задовольняє клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та як альтернативний запобіжний захід визначає заставу відштовхуючись від суми збитків завданих злочином, що є прямим порушенням кримінального процесуального закону та йде в розріз з принципом розумності та доцільності.

Пунктом 3 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що щодо особи, яка обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів мінімальних заробітних плат. Абзацом 4 ч. 5 ст. 182 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що у виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов’язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів мінімальної заробітної плати відповідно.

Відповідно до ч.4 ст. 182 КПК України «Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених  статтею 177   цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо непомірним для нього».

Крім того, в даних питаннях варто звернути увагу на судову практику, зокрема, у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії» (Mangouras v. Spain) від 28 вересня 2010 року. в якій , посилаючись на пункт 3 статті 5 Конвенції, заявник стверджував, що сума застави у його справі була необґрунтовано високою та не враховувала конкретні обставини й умови його особистого життя. Суд підтвердив, що відповідно до вказаної статті Конвенції внесення застави може вимагатися лише за наявності законних підстав для затримання особи, а також те, що уповноважені органи влади повинні приділити визначенню суми застави стільки ж уваги, скільки і вирішенню питання про необхідність подальшого тримання обвинуваченого під вартою.

Отже враховуючи саму правову природу такого запобіжного заходу як застави, слід сказати, що це є альтернативою запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а встановлення такого значного розміру застави носить каральний характер для підозрюваного, оскільки фактично унеможливлює існування «альтернативи» яка закладена в правовому інституті застави.