Додаткове благо найманого працівника: критерії розмежування витрат

Вітчизняному українському бізнесу добре відомо про випадки виключення фіскальним органом з податкового обліку витрат суб’єкта господарювання щодо оплати вартості для окремих найманих працівників заходів пов’язаних організацією ділових подорожей, тематичних конференцій, послуг мобільного стільникового зв’язку тощо, з одночасною кваліфікацією таких компенсаційних витрат як додаткове благо найманого працівника, згідно підпункту 14.1.47 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу з відповідним оподаткуванням таких виплат.     

З даного приводу слід брати до уваги позицію Вищого адміністративного суду України, що викладена в ухвалі від 01.06.2016 № К/800/6133/16 у справі № 826/15514/15 ( рішення в ЄДРСР за № 58897409 ), а саме: «критерієм розмежування витрат платника на придбання товарів, робіт, послуг для конкретної фізичної особи (працівника підприємства) та витрат платника, що враховуються при визначенні об'єкта оподаткування податку на прибуток, є мета понесення цих витрат та їх економічна спрямованість, як-от – на задоволення особистих потреб такої фізичної особи або на досягнення виробничих цілей самого суб'єкта господарювання. Одержання фізичною особою певних благ у вигляді оплачених за нього товарів (робіт, послуг) не може розцінюватися як отримання додаткового блага, якщо надання останніх, перш за все, зумовлено інтересом підприємства, що оплачує таке благо, а не метою переважного задоволення особистих потреб такої фізичної особи.

При цьому слід враховувати, що сама по обставина, що в результаті надання особі оплачених благ у певній мірі задовольняються і особисті потреби такої особи, не є достатньою для висновку про належність таких благ до додаткового блага у розумінні наведеної норми ПК та про необхідність виключення витрат на придбання такого блага з податкового обліку платника».

Здійснюючи наведену правову кваліфікацію витрат суб’єкта господарювання суд касаційної інстанції, погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, перш за все виходив з тих міркувань, що такі витрати мали місце з метою організації щорічної конференції керівників платника податків з приводу питань у сфері корпоративного надання медичних послуг, які відповідають основним видам діяльності Товариства, з огляду на що, першочерговим вигодонабувачем фінансово-економічного ефекту від організованих заходів (тобто конференції) є саме ж Товариство, як учасник ринку відповідних послуг, що виключає оподаткування витрат на подорож для найманого працівника саме як додаткове благо.          

Фактично до ідентичної правової позиції дійшов Окружний адміністративний суд міста Києва, яка викладена у постанові від 04.09.2017№ 826/2898/17 (рішення в ЄДРСР за № 68739611) «додаткове благо пов`язане із виробничими силами і яке не має економічну мету в якості задоволення особистих потреб фізичної особи, а по суті є витратами на утримання підприємства (зокрема, витрати на оплату послуг зв'язку) не підпадає під оподаткування податком з доходів фізичних осіб, військовим збором та на нього не нараховується єдиний соціальний внесок».

Власне, як бачимо, єдиною розбіжністю з даного питання у наведених судових рішеннях є здійснення витрат суб’єктом господарювання на оплату найманим працівникам подорожі для участі у фаховій конференції спеціалізованого спрямування та оплата послуг мобільного стільникового зв’язку працівника, проте ключовим елементом є документальне підтвердження здійснення таких витрат у межах господарської діяльності суб’єкта господарювання.

На думку автора, слід враховувати те, що розглядувані позиції стосуються здійснення витрат суб’єкта господарювання саме як роботодавця відносно найманого працівника, тобто в межах трудових правовідносин врегульованих КЗпПУ, а тому у разі перебування суб’єктів у цивільно-правових відносинах (а не в трудових) вище наведений судово-правовий критерій розмежування витрат до уваги не береться, а вартість робіт може включати й витрати (наприклад витрати на засоби зв’язку, відрядження тощо) виконавця перед суб’єктом господарювання як замовником у цивільних правовідносинах.

Додатково повідомляємо, що постановою Кабінету Міністрів України від 22.12.2010 № 1170 затверджено перелік видів виплат, що здійснюються за рахунок коштів роботодавців, на які не нараховується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.