Визначення ознак організаційно-господарського зобов’язання

Обрання цієї теми обумовлено перш за все необхідністю виявлення  загальних і специфічних рис  цієї категорії відносин, а також невеликою кількістю наукових праць у цій галузі господарського права.

На думку О. Віхрова організаційно-господарські зобов ’ язання характеризуються трьома групами ознак. По-перше, загальними ознаками , притаманними всім правовідносинам зобов ’ язального характеру. Ці ознаки найбільш розроблені і використовуються цивільно-правовою теорією. По-друге, ознаками, характерними для господарських зобов ’ язань в цілому, запропонованими теорією господарського права і прийнятими господарським кодексом України та іншими актами господарського законодавства. По-третє, специфічними ознаками конкретного виду господарських зобов’язань – організаційно-господарських, які також тією чи іншою мірою відображені в теорії і законодавстві[1]. Відповідно до цього теоретико-юридичний аналіз ознак організаційно-господарських зобов’язань доцільно починати з найбільш досліджених в юридичній науці цивільних зобов’язань, а вже потім досліджувати господарські зобов’язання в цілому , зокрема зобов’язання майново-господарські і організаційно – господарські.

         Що стосується організаційно-господарських зобов’язань, то майновий характер можна вбачати лише тією мірою якою вони опосередковують організацію процесу переміщення майна в економіці, оптимізують цей процес, надають йому цілеспрямованого характеру відповідно до мети і завдань економічної (господарської діяльності), визначених Конституцією і Законами України.

Відносний характер зобов’язальних правовідносин полягає в тому, що вони передбачають юридичний зв’язок певних осіб - учасників зобов’язання, і це відрізняє їх від правовідносин абсолютного характеру, де право суб’єкта протистоїть обов’язку усіх і кожного утримуватись від дій, що порушують це право (право власності, право господарського відання) Сторонами організаційно-господарських зобов’язань також є два або більше конкретно визначених суб’єктів, юридичний зв’язок між якими полягає в тому, що один із них – зобов’язана сторона – повинен здійснити на користь іншої – управленої сторони – певну управлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від такої дії. Таким чином, «відносність» як ознака господарського зобов’язання відображає його суб’єктивний склад за цією ознакою господарські зобов’язання у тому числі організаційно-господарські, відрізняються від господарських правовідносин абсолютного характеру.

         На мою думку, для другої категорії ознак  є характерними наявність таких властивостей. Перш за все, це їх спрямованість на досягнення економічного результату як  господарюючим суб ’ єктом так і суб ’ єктом управління (наприклад виконання програм з державного замовлення).  По-друге, такі зобов ’ язання повинні мати систематичний або продовжуваний характер.  По-третє, спори, що виникають з господарських зобов ’ язань в тому числі організаційно-господарьких вирішуються в порядку господарського судочинства.

         Специфічні ознаки організаційно-господарських зобов ’ язань тобто притаманні лише цим зобов ’ язанням, випливають із їх легального визначення, закріпленого у ст.176 господарського кодексу України.

По-перше , для організаційно-господарських зобов ’ язань є специфічним те, що вони виникають у процесі управління  господарською діяльністю.  На думу, В.В. Лаптєва виходячи з господарської концепції від дійшов висновку, що  зобов’язально правові форми об’єднуються в три   великі групи відповідно до трьох груп господарських відносин – горизонтальним, вертикальним і внутрішньогосподарським[2]. Вони утворюють три великі підсистеми зобов ’ язань -  господарсько-оперативних, господарсько-управлінських і внутрішньогосподарських. Господарсько-оперативними, на його думку є зобов ’ язання,  форма  яких охоплює виконання гос органами  господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарської діяльності організацій. Господарсько-управлінські – це зобов ’ язання , форма яких охоплює виконання органами господарського керівництва планово-організаційних функцій. Внутрішньогосподарські -  це відносини форма яких охоплює господарсько-оперативних і господарсько-управлінських функцій в межах одного господарського органу.  Звідси можна вивести ще одну специфічну властивість, а саме їх вертикальну структуру[3]. Таку категорію зобов’язань можна охарактеризувати як підзаконну владну діяльність з організації господарських зв’язків, що здійснюється органами державної влади, органами місцевого самоврядування наділеними господарською компетенцією, що є однією з ознак спеціальної правосуб’єктності, а також громадськими та іншими організаціями, яки виступаю засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

По-друге, одним із суб ’ єктів у цих зобов ’ язаннях завжди виступає суб ’ єкт організаційно-господарських повноважень.  Суб’єктами таких повноважень згідно із ст. 2 Господарського кодексу України  саме є органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

По-третє, дії (або утримання від певних дій) мають управлінсько-господарський – організаційний характер. Тобто це дії (утримання від дій), спрямовані на організацію господарської діяльності і управління нею.

По-четверте,  на мою думку об’єктом таких зобов’язань є дії управлінського (публічно-правового) характеру,  а змістом права та обов’язки суб’єктів цього зобов’язання, що випливають з управлінського рішення і спрямовані на його безпосереднє виконання.

По-п’яте,  підставами виникнення організаційно-господарських зобов’язань може бути закон, управлінське рішення органу наділеного компетенцією у сфері управління економікою, рішення власника  або органу управління юридичною особою чи договір (контракт). Допускається поєднання кількох підстав наприклад  постанова КМУ ”Про порядок формування та розміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб і контролю за їх виконанням” , Закон України „Про поставку продукції для державних потреб”  передбачають можливість формування відповідних програм закупівлі продукції і укладення відповідних угод з постачальниками на цій основі. До категорій організаційно-господарських зобов ’ язань належать також угоди про розподіл продукції, які укладаються відповідно до Закону України „Про угоди про  розподіл продукції” від 14.09. 1999. Прикладом не договірних форм організаційно-господарських зобов ’ язань можуть бути соціально-комунальні зобов ’ язання суб ’ єктів господарювання, врегульовані ст.177 Господарського кодексу.

         Теоретичне осмислення положень Господарського кодексу України щодо організаційно-господарських зобов’язань, розроблення і впровадження рекомендацій з практичної реалізації цих положень з метою підвищення ефективності економіки та утвердження суспільного господарського порядку стає однією з найактуальніших проблем правової науки. Категорія організаційно-господарських зобов’язань, законодавчо започаткована Господарським кодексом України потребує глибокого і системного теоретичного  опрацювання. Дослідження таких зобов’язань у цьому плані виступає  як важливе  науково-теоретичне і практичне завдання.