Визначення ознак організаційно-господарського зобов’язання

Метою написання цієї роботи є визначення ознак організаційно-господарського зобов’язання як нової форми реалізації норм господарського законодавства і управлінських рішень , як підзаконної діяльності у сфері господарювання.

Обрання цієїтеми обумовлено перш за все необхідністю виявлення  загальних і специфічних рис  цієї категорії відносин, а також невеликоюкількістю наукових праць у цій галузі господарського права.

На думку О.Віхрова організаційно-господарські зобов’язання характеризуються трьома групами ознак. По-перше,загальними ознаками , притаманними всім правовідносинам зобов’язальногохарактеру. Ці ознаки найбільш розроблені і використовуються цивільно-правовоютеорією. По-друге, ознаками, характерними для господарських зобов’язань в цілому,запропонованими теорією господарського права і прийнятими господарськимкодексом України та іншими актами господарського законодавства. По-третє,специфічними ознаками конкретного виду господарських зобов’язань –організаційно-господарських, які також тією чи іншою мірою відображені в теоріїі законодавстві[1]. Відповіднодо цього теоретико-юридичний аналіз ознак організаційно-господарськихзобов’язань доцільно починати з найбільш досліджених в юридичній науціцивільних зобов’язань, а вже потім досліджувати господарські зобов’язання вцілому , зокрема зобов’язання майново-господарські і організаційно – господарські.

         Що стосуєтьсяорганізаційно-господарських зобов’язань, то майновий характер можна вбачатилише тією мірою якою вони опосередковують організацію процесу переміщення майнав економіці, оптимізують цей процес, надають йому цілеспрямованого характерувідповідно до мети і завдань економічної (господарської діяльності), визначенихКонституцією і Законами України.

Відносний характер зобов’язальних правовідносин полягає в тому, що вонипередбачають юридичний зв’язок певних осіб - учасників зобов’язання, і цевідрізняє їх від правовідносин абсолютного характеру, де право суб’єктапротистоїть обов’язку усіх і кожного утримуватись від дій, що порушують цеправо (право власності, право господарського відання) Сторонами організаційно-господарськихзобов’язань також є два або більше конкретно визначених суб’єктів, юридичнийзв’язок між якими полягає в тому, що один із них – зобов’язана сторона –повинен здійснити на користь іншої – управленої сторони – певнууправлінсько-господарську (організаційну) дію або утриматись від такої дії.Таким чином, «відносність» як ознака господарського зобов’язання відображаєйого суб’єктивний склад за цією ознакою господарські зобов’язання у тому числіорганізаційно-господарські, відрізняються від господарських правовідносинабсолютного характеру.

         На мою думку, для другої категоріїознак  є характерними наявність такихвластивостей. Перш за все, це їх спрямованість на досягнення економічногорезультату як  господарюючим суб’єктом так і суб’єктом управління(наприклад виконання програм з державного замовлення).  По-друге, такі зобов’язання повиннімати систематичний або продовжуваний характер. По-третє, спори, що виникають з господарських зобов’язань в томучислі організаційно-господарьких вирішуються в порядку господарськогосудочинства.

         Специфічні ознакиорганізаційно-господарських зобов’язань тобто притаманні лише цим зобов’язанням,випливають із їх легального визначення, закріпленого у ст.176 господарськогокодексу України.

По-перше , дляорганізаційно-господарських зобов’язань є специфічним те, що вони виникають у процесіуправління  господарською діяльністю.  На думу, В.В. Лаптєва виходячи згосподарської концепції від дійшов висновку, що зобов’язально правові форми об’єднуються в три   великі групи відповідно до трьох групгосподарських відносин – горизонтальним, вертикальним і внутрішньогосподарським[2].Вони утворюють три великі підсистеми зобов’язань - господарсько-оперативних, господарсько-управлінських і внутрішньогосподарських.Господарсько-оперативними, на його думку є зобов’язання,  форма яких охоплює виконання гос органами господарсько-оперативних функцій, тобто безпосередньої господарськоїдіяльності організацій. Господарсько-управлінські – це зобов’язання , формаяких охоплює виконання органами господарського керівництва планово-організаційнихфункцій. Внутрішньогосподарські -  цевідносини форма яких охоплює господарсько-оперативних ігосподарсько-управлінських функцій в межах одного господарського органу.  Звідси можна вивести ще одну специфічнувластивість, а саме їх вертикальну структуру[3].Таку категорію зобов’язань можна охарактеризувати як підзаконну владнудіяльність з організації господарських зв’язків, що здійснюється органамидержавної влади, органами місцевого самоврядування наділеними господарськоюкомпетенцією, що є однією з ознак спеціальної правосуб’єктності, а також громадськимита іншими організаціями, яки виступаю засновниками суб’єктів господарювання чиздійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносинвласності.

По-друге, одниміз суб’єктів уцих зобов’язанняхзавжди виступає суб’єкторганізаційно-господарських повноважень.  Суб’єктами таких повноважень згідно із ст. 2 Господарськогокодексу України  саме є органи державноївлади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією,а також громадяни, громадські та інші організації які виступають засновникамисуб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваженняна основі відносин власності.

По-третє, дії (абоутримання від певних дій) мають управлінсько-господарський – організаційнийхарактер. Тобто це дії (утримання від дій), спрямовані на організаціюгосподарської діяльності і управління нею.

По-четверте,  на мою думку об’єктом таких зобов’язань є діїуправлінського (публічно-правового) характеру, а змістом права та обов’язки суб’єктів цього зобов’язання, що випливаютьз управлінського рішення і спрямовані на його безпосереднє виконання.

По-п’яте,  підставами виникненняорганізаційно-господарських зобов’язань може бути закон, управлінське рішенняоргану наділеного компетенцією у сфері управління економікою, рішення власника  або органу управління юридичною особою чидоговір (контракт). Допускається поєднання кількох підстав наприклад  постанова КМУ ”Про порядок формування тарозміщення державних замовлень на поставку продукції для державних потреб іконтролю за їх виконанням” , Закон України „Про поставку продукції длядержавних потреб”  передбачають можливістьформування відповідних програм закупівлі продукції і укладення відповідних угодз постачальниками на цій основі. До категорій організаційно-господарських зобов’язань належатьтакож угоди про розподіл продукції, які укладаються відповідно до ЗаконуУкраїни „Про угоди про  розподілпродукції” від 14.09. 1999. Прикладом не договірних форморганізаційно-господарських зобов’язань можуть бути соціально-комунальні зобов’язання суб’єктівгосподарювання, врегульовані ст.177 Господарського кодексу.

         Теоретичне осмислення положеньГосподарського кодексу України щодо організаційно-господарських зобов’язань,розроблення і впровадження рекомендацій з практичної реалізації цих положень зметою підвищення ефективності економіки та утвердження суспільного господарськогопорядку стає однією з найактуальніших проблем правової науки.Категорія організаційно-господарських зобов’язань, законодавчо започаткованаГосподарським кодексом України потребує глибокого і системноготеоретичного  опрацювання. Дослідженнятаких зобов’язань у цьому плані виступає  як важливе науково-теоретичне і практичне завдання.