Вступники із зони окупації: українці чи "діти ворогів народу"
Україна розширила можливості вступу для дітей, які проживають на окупованій територій. І це порушило інше питання - а як ми сприймаємо людей, які живуть в окупації - українцями чи ворогами
Набагато простіше, ніж вирішувати складну проблему – взяти і поділити українців на "своїх" і "чужих" лінією зіткнення. І вже не важливо скільки років українцеві з того боку, до нього завжди може бути застосований сталінський термін «член сім’ї ворога народу». Лише за ознакою проживання.
Сьогодні ми дискутуємо щодо того чи надавати дітям з тих територій інші (не пільгові) умови для вступу. І все, в нашій уяві сюди вже натовпом їдуть діти «ополченців» забирати місця у наших дітей.
Відповідь на питання вчити чи не вчити дітей з окупації лежить у питанні – з ким ми воюємо? Тобто, хто наш ворог? Росія чи «донбаський народ»? Але є ще один розріз цього питання. А до кого ми звертаємось? До виборця чи до українця? Бо порядок денний виборця – це об’єднати свою маленьку групу. Порядок денний для українця – об’єднати свою країну.
Я бачу бажання деяких політичних сил утримати свій ядерний електорат подібним хейтерством. Та такий підхід точно не відповідає національним інтересам, в яких ми визнаємо ворогом Росію, а не т.зв "республіки" і "донбаський народ", в яких війна є міждержавною, а не громадянською.
Не зважаючи на спроби, ми все таки не змогли захистити українців в окупації від російської агресії. Але хіба можна робити їх ворогами через те, що вони вимушені були адаптуватись до умов окупації, бо держава не виконала свою функцію? До речі і не створила адекватні можливості для переселення на контрольовану нами територію
Третє - що стосується колаборації і зрадництва з того боку, у мене виникають паралелі з ІІ Світовою, коли радянська армія поверталась в Україну - у села і вішала/розстрілювала старост, мета яких була організація життєдіяльності села. Або - як після звільнення Радянський Союз депортував цілі народи. Тільки ми тепер засуджуємо політику Сталіна, але готові застосувати цю ж практику щодо окупованих українців у Донбасі та Криму.
У той же час нас є потужне (так, я боюсь цього слова, але вони потужні) політичне крило терористичної організації «Російська Федерація», яка приймала українську присягу, отримує українську зарплату і виступає від імені українського парламенту. І їм нічого не можна зробити. Хоча умови у них (та їхніх поплічників) і умови тих, хто живе в окупації - зовсім різні. Зрадники тут - мотивовані російськими грошима (у тому числі й через проросійські ЗМІ), колаборація там – частіше страхом та безвихіддю. Я вважаю, що питання дискусійне, - "де межа зрадництва". І однозначно можна говорити лише про одну категорію, яка має бути засуджена після війни – тих, хто вчиняв військові злочини. Але точно не про тих, чиї сусіди могли брати участь у військових діях проти України. Чи не про тих, які працювали у лікарнях та соцслужбах.
Четверте - ми часто мислимо з позиції жертви - ось приїдуть одиниці з проросійськими поглядами і будуть сіяти ці погляди у суспільство. А навіщо нам СБУ чи інші структури? Чому ми людей які їдуть звідти виключно як загрозу, а не як шанс проводити власну інформаційну лінію? В решті решт – вступають у виші діти у віці 17 років - коли ще не до кінця сформовані погляди. Якщо ми не здатні змінити їхні погляди в умовах вітчизняного інформаційного простору, - то це вже питання до нашої здатності взагалі захищати себе.
П’яте - люди з окупованих територій їдуть в Україну. Різних поглядів. Але проблема у тому, що їдуть не лише абітурієнти. І абітурієнти/студенти складають малу частину. Я не розумію, чому ми зосередились саме на дітях? Чому ми шукаємо ворогів серед них? І чому ми шукаємо лише ворогів?
- Нова ера на енергетичних ринках: кінець диктатури цін Ксенія Оринчак вчора о 16:49
- Український бізнес на Близькому Сході: культура, право і підводні камені Олена Широкова вчора о 16:12
- Замість реформи – репертуар. Замість дій – кастинг на премʼєра Дана Ярова вчора о 15:54
- Преюдиційне значення рішення МКАС при ТПП України для інших спорів: правовий аналіз Валентина Слободинска вчора о 14:47
- Чому бізнес-коучинг стає все більш затребуваним? Олександр Скнар вчора о 14:27
- Негаторний чи віндикаційний позов: який спосіб захисту обрати у земельному спорі? Андрій Лотиш вчора о 14:03
- З житлом і роботою: як змінюється філософія проєкту "Прихисток" Галина Янченко вчора о 13:59
- 5 найтиповіших помилок при впровадженні електронного документообігу Олександр Вернигора вчора о 12:47
- Енергоринок України 2025, коли прийдуть європейські трейдери Ростислав Никітенко 07.07.2025 21:07
- 2025-й: нові провали без нових прізвищ Дана Ярова 07.07.2025 18:49
- Справи про міжнародне викрадення дітей в світлі практики Верховного Суду Леся Дубчак 07.07.2025 18:09
- Мідь – новий барометр глобальних трансформацій Ксенія Оринчак 07.07.2025 15:29
- Договір про рекламні послуги: наслідки порушень у судовій практиці Сергій Барбашин 07.07.2025 11:19
- Медіація у бізнесі: чи готові українські компанії до альтернативних рішень? Катерина Присяжнюк 07.07.2025 11:09
- Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ Христина Кухарук 06.07.2025 05:10
- Готують підвищення тарифів для населення 703
- Чи законно колишніх засуджених повторно ставити на військовий облік 411
- Угода з прокурором про визнання винуватості: жодних гарантій без рішення суду 179
- Військово-економічна пастка: чому зламався бум РФ 129
- Час життєстійкості: як зберегти себе у світі, що змінюється? 103
-
10 липня зійде Оленяча повня: о котрій її спостерігати
Життя 15750
-
Не картайте себе за стрес. Поради від експерток, як впоратися з високим рівнем кортизолу
Життя 12731
-
Психологія мільярдерів: чому вони купують наддорогі речі і навіщо їм це
Життя 8269
-
Кава може на 20-30% знизити ризик діабету другого типу – дослідження
Життя 6199
-
Від поранення до власної справи: історія ветерана Федора Самбурського
Життя
4819