Держава-батько чи Держава-арбітр?

Через тотальну корупцію, безвідповідальність еліт та непрозорість у діяльності органів влади, Україна до сих пір (вже протягом більше 20 років!) не обрала собі модель участі держави в економічному розвитку суспільства.

  Через тотальну корупцію, безвідповідальність еліт та непрозорість у діяльності органів влади, Україна до сих пір (вже протягом більше 20 років!) не обрала собі модель участі держави в економічному розвитку суспільства.

Якщо давати спрощений аналіз існуючих моделей, то можнаназвати дві протилежні загальні концепції: 1) модель соціальної держави: великийдержавний сектор в економіці, високі податки та взамін цього високі соціальнігарантії від держави; 2) модель ліберальної держави: мінімальна роль державнихпідприємств, низькі податки та обмежений пакет гарантій для населення від держави.

Ментально для більшості населення України (особливо у віці після40 років) є близькою перша модель. Крім того, саме вона іпроголошена у ст. 1 Конституції України (що не є дивним для 1996 року - часгострої ностальгії за радянською "стабільністю" у період жорсткоїекономічної кризи і хаоса суспільних відносин).

Проте досвід демонструє, що збираючи податки за досить високими ставками(як в часи кризи 1998 та 2008 років, так і в часи стрімкого зростання економікиу 2000-2007), вітчизняна влада істотним чином не посилила жодну із взятих на себе гарантій,проголошених Основним Законом. Особливо це стосується сфери"безкоштовної" медицини, пенсійного забезпечення та виплатнезахищеним верствам населення. Причиноюцього в тому числі сталанадмірна кількість людей, що мають правопретендували на гроші із ібез того скудного державного бюджету.Через це переважна більшість соціальних виплат з бюджетує мізерними за розміром, абезкоштовні послуги мають дуже низьку якість.

У зв’язку з цим серед представників малогота середнього бізнесу наразі побутує думка про явно виражену несправедливість усплаті ними високих податків, кошти з яких потім часто банально розкрадаютьсязамість того, щоб йти на фінансування шкіл, лікарень, фундаментальної науки,утримання автошляхів, міської інфрастуктури тощо. Відчуттянесправедливостісуттєво посилено також і тим, що за сприяння влади крупні фінансово-промислові групи свої податкивзагалі сплачуютьв офшорних зонах.

Відтак з кожним роком у суспільствізбільшується кількість людей, які, зважаючи на абсолютну неефективність державиу забезпеченні гарантій, підтримують ідею обмеження функцій держави векономіці, що одночасно означатиме зменшення обсягу її соціальних зобов’язаньперед населенням. Прихильники цієї точки зору декларують, що вони не хочутьДержаву-батька квазі-радянського зразку із жирною корупційно-офшорною начинкою,яка заявляє багато гарантій, котрі в реальності мають суто символічний грошовийвимір.

Натомість вонивиступають за Державу-арбітра, роль якої зводиться до захисту прав людини,конкуренції і створення умов, щоб кожний міг займатися любимою справою таотримувати за це гідну винагороду. Для цього достатньо, щоб всі сплачувалимінімальні податки, яких, крім необхіднихвитрат на державний апарат і національну безпеку, вистачить тільки на захист справді найбільш уразливих категорій населення. Згідно з цією точкою зору питання пенсійногозабезпечення та медицини маєпоступово стати предметом уваги не державного бюджету, а приватнихпенсійних фондів та страхових компаній.

Втім, радикальновиражених втілень однєї із двох вищевказаних моделей у сучасних розвинутих державах ми майже не знайдемо. Дійсно, завжди є домінанта (соціальна аболіберальна модель),але також завжди присутній певні"домішки"із елементів іншої моделі. Скажімо, в класично ліберальних США за часів Б. Обами проведено масштабну медичну реформу,яка дозволила отримувати медичнудопомогу за рахунок держави незабезпеченим верствам населення, які не взмозіпридбати страховий поліс.

На наш погляд, перспективним для України є розвиток певнимчином обмеженої моделі соціальної держави, при якій присутність держави векономічному секторі та у сфері соціальних виплат і пільг буде переглянута убік суттєвого скорочення, ставки податків – знижені, а пільговий статус офшорно-олігархічнихі монопольних утворень – ліквідований.  

До того ж часу, поки наша держава невизначиться зі своєю роллю в сфері економіки і не почне її чітку реалізацію напрактиці, ми будемо спостерігати те, що маємо зараз: суто декларативна інепрацююча імітація моделі соціальної держави.