Вже якось зазначав, що наші нинішні можновладці нагадують мені персонажів культового роману Айн Ренд “Атлант розправив плечі”. Він був вперше надрукований 65 років тому, але наші можновладні пройдисвіти з їхньою некомпетентністю, цинізмом та корупцією наче вийшли зі сторінок того роману.
Довівши ситуацію в енергетичному секторі до стану наближеного до колапсу, можновладці вирішили в ручному режимі регулювати ціни на газ. Звісно з лобіюванням інтересів певних компаній, корупцією, виконанням урядових регуляцій одними і безкарним їхнім нехтуванням іншими. Причому самі можновладці без жодних вагань та сумнівів порушують норми Конституції та законів України з впевненістю, що за це ніколи не доведеться нести кримінальну відповідальність.
Натомість, одним приватним підприємствам (виробники товарів) дають пільги з допомогою інших приватних підприємств (добувачі газу). На моє переконання єдиним коректним рішенням мали би бути корегуючи рентні платежі. Звісно, якщо ціна на той чи інший природний ресурс ціна дуже суттєво зростає і видобувних компаній з'являються надприбутки, то держава має право претендувати, щоби, щонайменше, більша частина надприбутку перераховувалось до держбюджету.
До речі, коли були істеричні маніпуляції щодо впровадження цін на вугілля на базі індексу “Роттердам+”, то пропонував вивчити, чи є в українських видобувників вугілля надприбуток. Якщо так, то потрібно було не вимагати повернути ручне регулювання цін на вугілля, а підняти рентні платежі на нього. Хоча, між іншим, щодо вугілля, проводився аналіз рентабельності його видобування, і ніякого вище середньогалузевого надприбутку не було виявлено.
Але в цьому випадку йдеться саме про запровадження цивілізованого регулювання прибутковості за допомогою рентних платежів. Другим питання щодо регулювання з боку уряду цін на вугілля є його ручний характер, який породжує зловживання, корупцію та очевидну несправедливість. До переліку пільговиків, які мають право купувати газ за заниженою ціною потрапили близько 7 тис. компаній, серед яких є ті, що пов'язані з нинішньою владою, які мають надприбутки, або виробляють зовсім не соціальні продукти.
Так, наприклад, серед пільговиків є:компанії, підконтрольні провладним депутатам (наприклад, кондитерська компанія “Вацак”, яка належить нардепу Геннадію Вацаку, який входить до провладної групи “Довіра”), компанії, для яких виробництво продуктів харчування не є профільним бізнесом (наприклад, торговець нафтопродуктами OKKO), агрохолдинги-мільярдери, орієнтовані на експорт (наприклад, агрохолдинги Ю.Косюка та А.Веревського, які купуватимуть газ за пільговою ціною для обсягу своєї продукції, зокрема і для експортованої продукції, що займає левову частку у структурі продажів. До речі, з 17 січня ЄС зняв обмеження на експорт українського птахівництва. МХП та інші виробники продукції птахівництва цілком передбачувано віддадуть перевагу високо платоспроможним європейським ринкам, продаючи туди продукцію за тверду валюту, а не на внутрішній ринок. Виробники птиці виграють двічі. Те саме і з виробниками олії.Ще однією, прямо скажемо, дивною частиною отримувачів газу за пільговою ціною, є підприємства, які можуть фінансувати сепаратизм та тероризм – пільги отримали 600 підприємств, зареєстрованих у Криму та на непідконтрольних територіях Донецької та Луганської областей.
Що взагалі викликає обурення. Потрапити до списку пільговиків вони могли лише завдяки “ручному” його формуванню, не без корупційної складової.Також, попри урядові заяви, що продаж газу за заниженими цінами виробникам призведе до зниження цін на товари для населення, розраховувати на це не варто. Весь український і світовий показує, що так це не працює. У агрохолдингів, до того ж тих, що займають монопольне становище на ринку курячого м'яса, яйця, соняшникової олії немає спонукальних мотивів для цього. Вони лише отримають додатковий надприбуток за рахунок економії на ціні газу (тобто за рахунок газовидобувних компаній).І наостанок. Спроба в “ручному” режимі регулювати ціни на газ та визначати, хто його отримувати за заниженою ціною, точно не спонукатиме до інвестування в нарощування видобування газу. Це лише призводитиме до зниження внутрішньої видобутку газу, бо через зменшення прибутковості чи взагалі безприбутковий продаж частини газу у видобувних компаній зменшиться інвестресурс та бажання залучати додаткові кошти у видобування.
А нам і без цього потрібно постійно збільшувати зусилля, щоби зберігати видобування газу на сьогоднішньому рівні, не кажучи про його зростання.
Отже українського газу поменшає, натомість енергетична залежність від Росії лише зростатиме.Виходячи з цього, можу повторити про що неодноразово доводилось казати цими днями. Уряд, по-перше, повинен за допомогою Антимонопольного комітету проводити контроль за ціноутворенням у компаній, які займають монопольне становище на ринку.
По-друге, замість волюнтаристських, корупційних схем з “ручним” регулюванням цін на продукти чи газ, необхідно запровадити цільову грошову допомогу тим родинам, рівень доходів яких не дотягує до прожиткового мінімуму. І в першу чергу має йтися про осіб пенсійного віку, осіб з інвалідністю першої та другої групи, багатодітних сімей.
