Панове, це не пенсійна реформа, це її дискредитація

Нещодавно журналісти іноЗМІ спитали у пана Зе, що він відносить до досягнень своєї діяльності на посаді Президента України.

Серед іншого він відзначив “земельну реформу”. Наш видатний потерпілий сучасності не розуміє, що зняття заборони на продаж сільгоспземель само по собі не є реформою. Більш того, враховуючи, як це було зроблено, мушу казати про дискредитацію, справді вкрай необхідної земельної реформи. Головними лобістами її реалізації в існуючому варіанті були фінансові посередники, які розраховують добряче заробити на послугах зі скуповування сільгоспземель в інтересах великих гравців.

На жаль, зараз ми можемо стати свідками ще однєї такої реформи, де головними вигодонабувачами будуть ті самі фінпосередники.

Йдеться про “пенсійну реформу” в частині впровадження “накопичувальної складової пенсійної системи”.

Вже безліч разів пояснював, чому в українських реаліях це приноситиме лише шкоду. Але активність наших “горе-реформаторів” зараз посилилася, тому змушений повертатися до цієї теми.

Є два законопроекти, які стосуються впровадження накопичувальної системи: депутатський — №2683 та урядовий — №4408.

Суть законопроекту №2683 «Про обов'язкове накопичувальне пенсійне забезпечення» (автор — нардеп Г.Третьякова) полягає у бажанні зобов'язати всіх працюючих українців і їх роботодавців платити додаткові кошти на пенсійні рахунки (т.зв. «пенсійна система другого рівня»). Так, з роботодавців утримають додатково 2% від зарплати, з працівника — 1%, з подальшим підвищенням. Роботодавцям ця ініціатива буде коштувати близько 40-55 млрд. грн. в рік.

Верхня межа нарахування не обмежена. За бажанням працівника, розмір його самостійних внесків може бути збільшений. Але роботодавець буде зобов'язаний пропорційно доповнювати внески працівника власними внесками в розмірі до 5% від суми зарплати працівника. У разі якщо працівник вибирає:

• ставку 2%, то роботодавець зобов'язаний платити 3%;

• ставку 3%, то роботодавець зобов'язаний платити 4%;

• ставку 4% і більше відсотків, то роботодавець зобов'язаний платити 5%.

Урядовий законопроект №4408 передбачає, що роботодавець повинен буде платити за кожне нинішнє робоче місце зі шкідливими і важкими умовами праці підвищений відсоток єдиного соціального внеску (ЄСВ): + 15% по робочому місцю з шкідливими умовами і + 7% по робочому місцю з важкими умовами. Таким чином, по робочих місцях з шкідливими умовами ставка ЄСВ становитиме 37%, по робочих місцях я важкими умовами — 29%. Зібрані кошти спрямовуються на персональні рахунки працівників у віці до 35 років в недержавних пенсійних фондах, всіх інших - залишаються в Пенсійному фонді України. Фактично пропонується впровадити другий рівень пенсійної системи (обов'язкове накопичення) для окремих категорій працівників у віці до 35 років.

В чому проблема з цим другим накопичувальним рівнем пенсійної системи?

Вона передбачає примусові внески для формування приватних пенсійних заощаджень на строк 30-40 років. Але в умовах зміни технологічного устрою, не те що в Україні, навіть в розвинених країнах, не знають, як захистити їх від знецінення. Більш того, значна частина підприємств, акції яких виглядають надзвичайно надійними, можуть вже за декілька років майже повністю втратити свою цінність. Класичний приклад — NOKIA.

В українських реаліях ситуація кардинально гірша. Ці накопичення, якими керуватимуть фінпосередники, в кращому випадку сильно знеціняться інфляцією і девальвацією гривні. Причому, ніякого механізми індексування на інфляцію, ні захист заощаджень на рівні держави не передбачається.

Причому фінпосередники (недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами (КУА), компанії-хранителі) свій щорічний прОцент отримуватимуть за обслуговування портфеля активів незалежно від того, зростатиме його вартість, чи падатиме.

І це ще без фактора шахрайства з їхнього боку. Слід нагадати, що на шахрайстві акціонерів та керівників банків українські громадяни та українська держава втратили більш 100 млрд грн. Це без урахування їхнього знецінення в декілька разів.

При цьому, нагляд і ліцензування у виконанні Нацбанку на кілька порядків краще, ніж у інших держорганах (ймовірно — НКЦБФР), які будуть ліцензувати КУА, зберігачів, недержавних пенсійних фондів відповідно до ідей авторів законопроекту №2683.

Таким чином, є чимала ймовірність того, що громадяни України спочатку заплатять зі своєї зарплати на рахунки недержавних пенсійних фондів, а потім залишаться без пенсій. І якщо у збанкрутілих банків були нерухомість, комп'ютерна техніка, застави по кредитах, які можна продати і хоча б частково погашати борги перед вкладниками, то у КУА і т.д. в кращому випадку буде офісні меблі та канцелярські товари. Тобто, не буде чим покрити збитки від можливого шахрайства.

Очевидно, що впровадження в Україні загальнообов'язкового накопичувального пенсійного забезпечення має величезні ризики, пов'язані з:

• відсутністю будь-яких гарантій з боку держави щодо збереження та захисту від інфляційного та девальваційного знецінення накопичених пенсійних коштів. Саме громадяни нестимуть повну відповідальність за її провали, а інфляція і девальвація в Україні часто бувають дуже високими;

• корупційними ризиками відбору учасників ринку, допущених до роботи на другому рівні: недержавні пенсійні фонди, компанії з управління активами, банки-зберігачі, страховики — всі вони будуть переслідувати виключно інтереси власної вигоди, інтереси громадян в кращому випадку будуть для них вторинні;

• відсутність в Україні масового успішного досвіду роботи добровільної системи недержавного пенсійного забезпечення (третього рівня). Тобто, фактично доведена неспроможність накопичувальної пенсійної системи бути привабливою для роботодавців і найманих працівників без примусу з боку держави.

Міжнародний досвід не доводить ефективність такої системи пенсійного забезпечення. Серед головних негативних наслідків впровадження пенсійних систем другого рівня:

• рівень охоплення потенційних учасників не збільшився або навіть зменшився;

• погіршилися пенсійні виплати;

• зросла нерівність доходів;

• фінансовий ризик і демографічні ризики були перенесені на окремих осіб;

• великі витрати підприємств і високі адміністративні витрати на впровадження пенсійної системи другого рівня призвели до значного підвищення фіскального тиску.

В результаті країни Східної Європи (саме з ними доречно порівнювати Україну) були змушені істотно зменшити пенсійні внески (Польща, Румунія, Словаччина) або зовсім скасувати пенсійну систему другого рівня і передати активи пенсійних фондів назад державі (Угорщина).

В кінцевому підсумку певну користь від впровадження другого рівня пенсійного забезпечення в більшості країн світу отримав лише окремий фінансовий сектор, який і лобіював ці реформи.

Те ж саме зараз спостерігаємо в Україні — потужне лобі приватних інтересів сектора фінансових послуг, які далеко не завжди відповідають інтересам держави, роботодавців і найманих працівників.

До речі, показовою є позиція Міжнародної організації праці (МОП), яка займається проблемами підвищення соціальних стандартів по всьому світу. Ця організація послідовно виступає проти введення другого рівня пенсійного забезпечення в Україні. Експерти МОП вважають, що створення пенсійної системи другого рівня не вирішить існуючих проблем і труднощів, які виникли перед державною пенсійною системою в Україні. В інших країнах системи другого рівня стикаються з проблемами ухилення від сплати внесків та низького рівня охоплення.

Різниця полягає в тому, що в приватній системі наслідки цих проблем повністю лягають на платників внесків (працівників і роботодавців), в той час як державна пенсійна система містить певний перерозподільні механізм, який пом'якшує негативний вплив таких наслідків.

Тому в Україні в нинішніх умовах не рекомендується введення пенсійної системи другого рівня.

Крім сумнівів щодо захищеності і ефективності приватних пенсійних заощаджень, є ще проблема створення додаткового фіскального навантаження на бізнес та населення.

Очевидно, що в умовах поглиблення економічної кризи українські підприємства не можуть платити додаткові гроші. Так, за 9 місяців 2020 року, фінансовий результат (до оподаткування) підприємств України становив 93,3 млрд. грн, що в 3,7 рази менше, ніж за аналогічний період попереднього року (АППГ). А збиткові підприємства отримали збитків на суму 318,5 млрд. грн, що в 2,8 рази більше, ніж за АППГ.

В умовах суттєвих економічних негараздів у світовій та українській економіці, таке квазі фіскальне навантаження лише погіршуватиме їхні фінансові показники діяльності та пригнічуватиме можливості для відновлення ділової активність в країні, навіть коли ситуація на світових ринках покращиться.

В країнах з розвиненою економікою шукають можливості зменшення фіскальне навантаження на бізнес та населення. Ну, а у нас вкотре з гаслами про “реформи” та захист інтересів громадян лобіюють інтереси фінпосередників.

Переконаний, що пенсійна реформа повинна передбачати не збільшення, а зменшення частки обов'язкових платежів до солідарної пенсійної системи. І це без впровадження примусових накопичень. В довгостроковому вимірі нам потрібна мала солідарна пенсійна система з мінімальними внесками і мінімальними виплатами з неї, з одночасним створенням податкового стимулювання добровільних накопичень.