Авторские блоги и комментарии к ним отображают исключительно точку зрения их авторов. Редакция ЛІГА.net может не разделять мнение авторов блогов.
18.05.2020 17:34

Пояснення, чого не розуміє і у чому помиляється пан Ольшанський

Економіст, експерт-аналітик

Прочитав інтерв'ю президента холдингу Internet Invest Group Олександра Ольшанського.

Мудрий український народ вирішив, що керувати державою може і актор, який не має жодного уявлення про державне управління, безпеку, зовнішню політику та економіку.

Чому тоді економічні реформи не можуть проводити айтішники з тим же рівнем економічних знань?

У мене немає жодного негативу щодо пана Ольшанського, на відміну від Міхо Саакашвілі, якого, хай мене вибачать мої грузинські ФБ друзі, вважаю корумпованим демагогом та популістом, який дуже поверхово розуміється в економіці.

На користь пана Ольшанського може свідчити те, що у своєму інтерв'ю він наголошує, що стосовно економічних реформ висловлює лише свою особисту точку зору.

Але це, на жаль, не свідчить про достатність знань та розумінь необхідних для проведення реформ в економічні сфері.

У зв'язку з чим спробую пояснити, чого не розуміє і у чому помиляється пан Ольшанський.

Почати слід з його тези, що зараз він з паном Саакашвілі опікується пошуком “команди юристів, які будуть займатися аналізом існуючого стану справ за різними напрямками”.

У цьому вже закладена перша системна помилка. Насправді, дійсно фахові юристи коштують дорого, дуже дорого. Залучати на постійній основі висококласних юристів  на підготовку документів неефективно. У нас в Україні є блискучі правники, які працюють у провідних юридичних компаніях. Вони готові, навіть на добровільних засадах, допомогти підготувати якісні документи.

Але їм потрібно дати чіткі вказівки, що, як і чому планується врегулювати. Тому спочатку потрібно мати загальне розуміння існуючих економічних проблем та шляхи їх вирішення. Якщо, при наявності такого чіткого економічного бачення та визначення конкретних, послідовних кроків, попросити власників юридичних компаній допомогти з їх юридичним правильним оформленням, то з великою імовірністю можу стверджувати, що вони це робитимуть. Вони надзвичайно зацікавлені у зростанні економіки та надходженні інвестицій.   

У той же час, як показує інтерв’ю, розуміння економічних проблем та викликів, які стоять перед країною, у пана Ольшанського немає. І для мене це даність.

Показовими виглядають ці наполегливі, я би сказав наївні та вже набридлі стинання щодо дерегуляція. Це є і скоріше не є головною проблемою одночасно.

За часів президентства Порошенка урядами Яценюка та Гройсмана, народними депутатами вже зроблена величезна робота з прибирання зайвих, подекуди абсурдних регуляцій, деякі з яких ще залишались з радянських часів. Це не значить, що вже все максимально спрощено і немає чого міняти в регуляторних актах. Але при цьому потрібно розуміти, що значна частина регуляторних норм потрібна. Питання  у тому, наскільки якісно вони виписані. Така регуляція має захищати суспільство від зловживань та порушень з боку бізнесу та громадян. Ми вже побачили, як під закликом про дерегуляцію скасували значну частину процедур в будівельній сфері, що призвело до порушення будівельних норм та цинічного позбавлення місцевих громад значної частки земельних угідь. 

Насправді, для бізнесу зараз  головна проблема — відсутність у влади прогнозованої, послідовної економічної політики, яка має сприяти інвестиціям та економічному розвитку. Можновладці, і наближені до неї особи, на кшталт пана Ольшанського, не розуміють, що створює в економіці значну додану вартість, що потрібно зробити, щоби здійснювались інвестиції у сфери, де б така додана вартість створювалась, як сприяти появі та розвитку бізнесів з ланцюгами доданої вартості у межах країни.

Тут ми підходимо до наступної думки пана Ольшанського. Він цілком слушно каже про надмірно високий фіскальний відсоток ВВП в Україні, додаючи: “Якщо ми хочемо домогтися економічного зростання, ця цифра повинна бути на рівні 15-20%”.

Але для того, щоби настільки знизити податкове навантаження на економіку, потрібно більше ніж удвічі знизити державні витрати. І це у той час, як ми потерпаємо від жахливої нестачі державних коштів на найнеобхідніші сфери — безпеку, соціальну сферу, інфраструктуру. Показово, що трохи згодом в інтерв’ю пан Ольшанський, заперечуючи самому собі, каже про те, що можливо нам не знижувати, а навпаки збільшувати податки потрібно, бо немає чим фінансувати бюджетні видатки. В реальності протиріччя ситуації полягає у тому, що у нас у вартісному виражені надто мала економіка у порівнянні з чисельністю населення та територією. Тому цей процес зниження фіскального відсотка ВВП не може бути швидким. Крім того, фіскальний відсоток ВВП не зможе опуститись до 15-20%. Це нереалістичне завдання. Нам потрібно його за 5-7 років послідовно та цілеспрямовано знизити до рівня 32-33%, маючи на увазі, що це сприятиме інвестиціям, у першу чергу в галузі зі значною доданою вартістю, та зростанню розміру ВВП. За таких обставин номінального скорочення державних видатків майже не відбуватиметься чи вони навіть зростатимуть.

Тут ми підходимо до ще одного фундаментального нерозуміння логіки податків в економіці  паном Ольшанським.

Як відомо, всі податки діляться на “прямі” та “непрямі”. Прямі податки — це податок на доходи громадян, квазіподаток “ЄСВ”, військовий збір, податок на прибуток. Непрямі — це ПДВ, акцизи, податок на нерухомість, різноманітні податкові збори, рентні платежі (плата за ресурси).

У більшості країн виходять з необхідності збільшення частки “непрямих” податків, натомість зменшуючи “прямі”. Це особливо актуально для країн з низкою правовою культурою, коли є намагання ухилитись від сплати податків. Навіть у США, де прямі податки (податки на доходи фізичних осіб та корпорацій) є визначальними у формуванні федерального та місцевих бюджетів, ухиляння (у тому числі за допомогою дозволених податкових лазівок) від їх сплати формує несправедливий перерозподіл національного доходу, який створюється в економіці. Вже не кажучи, що після Другої світової війни США значна частина доходів  формується за допомогою сеньйоражу (дохід, що отримується від емісії доларів, які використовується у міжнародних розрахунках та як засіб заощаджень по всьому світу). Нічого подібного більшість країн у таких розмірах дозволити собі не можуть.

Тому посилання на досвід США демонструє нерозуміння особливостей та внутрішніх протиріч американської економіки. До речі, не так все просто у США і з податком на нерухомість. 

Отже, питання полягає у тому, що головним податком, який формує до половини податкових надходжень (без урахування квазіподатків на соціальне страхування)  у більшості країн є саме такий нелюбий паном Ольшанським, і не тільки ним, ПДВ.

Якщо хтось хоче його скасувати, то він повинен на базі обґрунтованих розрахунках показати, як за допомогою інших податків можна буде акумулювати кошти до державного бюджету. Трохи смішно було читати, що проблему податкових надходжень можуть вирішувати податок на роздрібні продажі та податок з обороту. Якщо згадати податок на роздрібні продажі, то у нас вже є прототип такого податку — акцизи на роздрібний продаж пального, алкогольних та тютюнових виробів. От тільки навіть при ставці у 5% від сплати цього податку чудово ухиляються наші бізнесмени, при повній мовчазній згоді можновладців. Класичним прикладом можна вважати історію з розслідуванням журналістів діяльності компаній, які займаються роздрібним продажем тютюнових виробів, пов'язаних зі “слугою народу” паном Холодовим. Та сама ситуація і з продажем пального на АЗС. 

Не складно уявити, що ми матимемо, коли намагатимуться ввести такий податок на всі роздрібні продажі товарів та послуг. Причому, ставку податку доведеться суттєво підняти.

Я вважаю, що такий податок з надходженнями до місцевих бюджетів може існувати. Але, по-перше, ставка більше 5%  не може бути, по-друге, потрібно буде серйозно думати про систему його адміністрування, і, по-третє, він навіть віддалено не компенсуватиме втрати від скасування ПДВ.

Трохи кумедно виглядають і пропозиції ввести для всього бізнесу податок з обороту, та й ще і різними ставками податку в залежності від обсягів. Але, як це не смішно, і це у нас теж було. Можна нагадати, що малий бізнес, з метою залишатись на спрощеній системі оподаткування, розділяв свій оборот на декілька суб'єктів господарювання.

Для мене очевидно, що все це не той шлях, яким ми маємо рухатись.

Спочатку зауважу, що схеми шахрайства зі сплатою та відшкодування ПДВ не є фундаментальною, непереборною вадою цього податку. Насправді, попри всі наявні проблеми з його адмініструванням, він стабільно формує половину податкових надходжень до держбюджету. Більш того, саме порядок його сплати під час кожної транзакції не дозволяє суттєво зменшити платежі по ньому. 

Жодні кардинальні зміни податкової системи, з ліквідацією цього податку, не забезпечать такого стабільного джерела надходжень до держбюджету.

Вже неодноразово наголошував, що зміни у адмініструванні ПДВ повинні стосуватись, з одного боку, впровадження наскрізного, можливо на основі блокчейну, контролю за рухом нарахувань та сплати цього податку. З іншого — у межах імпорту та внутрішнього обороту —  необхідно передбачати відстрочку його сплати на строк від 90 до 730 днів при придбанні сировини та напівфабрикатів переробними підприємствами. Це не тільки знижуватиме вимивання оборотних коштів у переробних підприємств, але також не стимулюватиме їх до тінізації обороту. Окремо існує проблема корупції на митницях, у тому числі у контексті завезення в Україну товарів без сплати податків. Але в частині ПДВ, впровадження відстрочки сплати для прямих покупців сировини та напівфабрикатів дозволятиме суттєво скоротити попит на подібну контрабанду.  Що ж до контрабандного імпорту готової продукції, то має бути задіяна інша система заходів, яка би це унеможливлювала або, принаймні, суттєво обмежувала.  

Що ж до прямих податків, то, по-перше, нам необхідно зрозуміти, що в залежності від розміру бізнесу та видів діяльності компанії потребують різних податкових преференцій. По-друге, знизити податкове навантаження всім і зразу ми не зможемо, по-третє, для залучення інвестицій у сфери зі значною доданою вартістю немає кращого стимулу ніж мінімізація податкового навантаження. 

Тому, малий та частина середнього бізнесу потребує, у першу чергу, зниження ставки ЄСВ до 10% і база оподаткування має бути в межах однієї середньої зарплати по країні. Великий та середній бізнес, який за розміром тяжіє до великого, переважно зацікавлений у впроваджені у податку на виведений капітал. Для нього питання зниження ставки ЄСВ не є настільки актуальним, тому її зниження до 10% може бути розтягнуто на 10-12 років.  

А новий бізнес у сферах зі значною доданою вартістю (це стосується переробних підприємств, особливо у сфері машинобудування) повинен отримати можливість сплачувати ЄСВ зразу на рівні 10%. Крім того, вже місцеві громади мають бути зацікавлені у їхньому розташуванні на своїй території, тому мають надавати їм пільги по сплаті земельного податку. 

Наостанок, хотів би наголосити, що фіскальний блок реформ, який потребує вирішення — це лише частина усіх негараздів, які нам необхідно врегульовувати, якщо ми говоримо про соціально-економічний розвиток країни. А ще було б доцільно згадувати купу соціальних проблем, енергетичний сектор, транспорт, розвиток регіонів тощо. І все це потребує реформування у комплексі. Про це не згадував пан Ольшанський, але без цього провести фундаментальне реформування країни просто неможливо. 

Если Вы заметили орфографическую ошибку, выделите её мышью и нажмите Ctrl+Enter.
Последние записи
Контакты
E-mail: blog@liga.net