Чи може скасування усиновлення бути в інтересах дитини?

Типовими сценаріями для усиновлення в порядку зниження  частотності, визначеної за результатами аналізу судової практики, є усиновлення дитини одного з подружжя іншим з подружжя, як правило чоловіком, усиновлення  дитини бездітної парою, усиновлення подружжям, яке вже має своїх дітей, або у якого народжується власна дитина після усиновлення.

Нажаль, стосунки в новостворених сім’ях інколи набувають такого характеру, що  усиновлена дитини, не отримує ні сімейного тепла, ні виховання всередині сім’ї,  також значно знижується здатність батьків забезпечити усиновленому належний рівень освіти, та соціалізацію,  неможливість надання батьками усиновленому   догляду та піклування, які він прийме. У випадку, коли у усиновлювачів є інші діти, виникають додаткові негативні наслідки  для цих дітей,  у вигляді руйнації родинної атмосфери, паплюження вчинків батьків, направлених на збереження сімейної атмосфери, знецінення батьківського авторитету для інших дітей, перешкоджання засвоєнню сімейних цінностей  іншими дітьми, яке відбувається внаслідок поведінки усиновленого.

Згідно Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30 березня 2007 року N 3 зі змінами, усиновлення може бути скасоване, якщо: воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання; між усиновлювачем і дитиною незалежно від його волі склалися стосунки, які роблять неможливим виконання ним своїх батьківських обов'язків.

Згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набула чинності для України 27.09.91 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Згідно статті 20 цієї ж Конвенції дитина, яка тимчасово або постійно позбавлена сімейного оточення або яка в її власних якнайкращих інтересах не може залишатися в такому оточенні, має право на особливий захист і допомогу, що надаються державою. Держави-учасниці відповідно до своїх національних законів забезпечують зміну догляду за дитиною.  Такий догляд може включати, за необхідності, направлення до відповідних установ по догляду за дітьми.

Статтею 238 Сімейного кодексу України передбачена можливість скасування усиновлення в наступних випадках:

1) воно суперечить інтересам дитини, не забезпечує їй сімейного виховання;

2) дитина страждає недоумством, на психічну чи іншу тяжку невиліковну хворобу, про що усиновлювач не знав і не міг знати на час усиновлення;

3) між усиновлювачем і дитиною склалися, незалежно від волі усиновлювача, стосунки, які роблять неможливими їхнє спільне проживання і виконання усиновлювачем своїх батьківських обов'язків.

На практиці постає питання встановлення  критеріїв того, коли ж в найкращих інтересах усиновленої дитини може бути доцільним скасування усиновлення.

 Завузькі критерії фактично  роблять скасування усиновлення неможливим, що негативно впливає на рішення майбутніх усиновлювачів про усиновлення, яке, у песимістичному сценарії може стати для всіх учасників процесу усиновлення довічним непійомним тягарем.

Тобто, шкоди від неможливості скасувати  невдале усиновлення зазнає безпосередньо конкретна родина, в тому числі усиновлений, та всі потенційні усиновлювачі та усиновлювані, через можливий страх негативного розвитку подій та неможливості йому зарадити.

Занадто ліберальні умови скасування усиновлення  завдаватимуть тяжкі психотравми усиновленим.

Вважаю позитивним прийняття Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей, затвердженого Постановою КМУ від 08.10.2008 року №905

Цим Порядком передбачено, що Служба у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів щороку протягом перших трьох років після усиновлення дитини перевіряє умови її проживання та виховання, а в подальшому - один раз на три роки до досягнення дитиною вісімнадцяти років. 

Методами зменшення негативних наслідків невдалого усиновлення та скасування усиновлення, які на мою думку наразі застосовуються недостатньо,  є інформування усиновителів про підстави скасування усиновлення та  судову практику їх застосування, проходження усиновлювачами тренінгів, обов’язкове тестування психологічної сумісності усиновлювачів та усиновленого, надання майбутній сім’ї випробувального періоду, який має проходити під наглядом психолога.

Думаю, що існуюче  правове регулювання, діяльність служб у справах дітей, судовий контроль та запропоновані покращення зможуть зробити ще кілька дітей щасливими та запобігти появленню нещасних сімей.