Вакцинація - право чи обов’язок?

Які права та обов’язки у контексті вакцинації ми маємо?

Нещодавно я став свідком запеклої суперечки між двома матусями, щодо вакцинації дітей. Звісно можна безкінечно дискутувати на тему: вакцинація –  чи благо це, чи шкода, проте з огляду на актуальність цього питання для нашої країни, мене зацікавив юридичний аспект зазначеної проблеми.

Я сам виріс у радянський період і добре пам’ятаю часи, коли в школі під час щеплення ніколи не питали згоди – ані у нас, ані і у батьків і тоді нікому й в голову не приходило судитися з медичними працівниками. Наразі зараз таку ситуацію навряд чи можна собі уявити.

Одразу зазначу, що питання відносно доцільності щеплення ми розглядати не будемо й переконати Вас у його необхідності – не є метою даною статті. В цьому випадку кожен вирішує самостійно. Зі свого боку я спробую розглянути питання наших прав та обов’язків як пацієнтів,  що безпосередньо пов’язані з вакцинацією. Перше на що необхідно звернути увагу щоб розібратись в даному питанні – це відмежувати «обов’язкову» та добровільну (рекомендовану) вакцинації.

Перелік хвороб, для запобігання яких встановлена обов’язкова вакцинація передбачений ч.1 ст. 27 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» та ст. 12 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і включає: туберкульоз, поліомієліт, дифтерію, кашлюк, правець та кір. Щеплення проти інших хвороб (яких немає в переліку) є добровільними, однак у випадках загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби на певних територіях можуть проводитись обов’язкові щеплення від інших хвороб/зараження небезпечними інфекційними хворобами на певних територіях можуть провадитися обов’язкові щеплення від них, з метою уникнення розповсюдження. Щоправда механізм реалізації цього процесу на сьогоднішній час відсутній, оскільки такі рішення повинні приймати санітарні лікарі, які в результаті реорганізації СЕС шляхом її приєднання до Державної службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, на сьогоднішній день не наділені такими повноваженнями і законність їх рішень буде досить спірною.

Заслуговує на уваги той факт, що обидва види даної вакцинації провадяться за наявності добровільної інформованої згоди пацієнта, або його законного представника, отже ніхто не може бути вакцинований примусово і кожний має можливість відмовитись від власного вакцинування чи власних дітей. Разом з тим відсутність «обов’язкових» щеплень може потягнути за собою певні правові наслідки як то усунення від роботи, або заборона дитині відвідувати учбовий заклад. Однак чи так все однозначно?

ЕСПЛ  неодноразово висловлював думку, що вимога про обов’язкове вакцинування населення проти особливо-небезпечних хвороб з огляду на потребу охорони громадського здоров’я, а також здоров’я зацікавлених осіб, є виправданою. Тобто в даному питанні превалює принцип важливості суспільних інтересів над особистими, однак лише у тому випадку коли таке втручання мало об’єктивні підстави – тобто було виправданим. При цьому ЕСПЛ навіть визнає за державами право встановлювати міру відповідальності за порушення встановлених обов’язків. Так в деяких країнах Європи передбачено кримінальне покарання за відмову від обов’язкової вакцинації.

Проте повернемось до наших теренів і розглянемо більш детально деякі права пацієнтів.

1. Право на отримання від лікаря повної, своєчасної та достовірної інформації у доступній формі щодо ризиків захворювання, необхідності профілактичних щеплень, наслідків відмови від них, можливих післявакцинних реакцій та ускладнень, ризиків для здоров’я, пов’язаних з вакцинацією. Наявності інших способів профілактики та їх ефективності.

Також пацієнт має право на отримання достовірної інформації щодо самої вакцини (вид, реєстрація, зберігання, частота ускладнень нею викликаних).

2. Право на проведення щеплень тільки за згодою.

Повнолітні особи дають таку згоду особисто. Щодо щеплення осіб, які не досягли п’ятнадцятирічного віку, згода надається їх батьками, або іншими законними представниками. Для щеплення осіб віком від 15 до 18 років згоду необхідно отримати не тільки у них але у одного з батьків (представників).

Право на відмову від проведення профілактичних щеплень має повнолітня особа та батьки або інші законні представники дитини неповнолітньої особи.

З даного правила є виключення. В окремих випадках, вакцинація може проводитись особі без її усвідомленої згоди. Відповідно до ч. 2 ст. 43 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», згода пацієнта чи його законного представника на медичне втручання не потрібна лише у разі наявності ознак прямої загрози життю пацієнта за умови неможливості отримання такої згоди пацієнта (чи представника).

3. Особа вільна у виборі лікаря, закладу охорони здоров’я та препарату для проведення профілактичного щеплення.

Це право можуть реалізувати особи з 14 років і передбачає воно декілька  умов – обраний заклад (лікар) має можливості надати таку допомогу, а обраний препарат наявний у закладі та належним чином зареєстрований в Україні.

Батьки та законні представники мають право бути присутніми під час проведення огляду та щеплень.

Які наслідки може потягнути відмова від щеплення?

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», дітям, які не отримали профілактичних щеплень, згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.

Аналогічна норма щодо усунення від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які ухиляються від обов’язкового медичного огляду, або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлено МОЗ* передбачена абз. 5 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення».

*З переліком профілактичних щеплень ви можете ознайомитись переглянувши Наказ МОЗ України від 16.09.2011 р. № 595.

В юридичній сфері точаться дискусії щодо розмежовування права дитини на зарахування до дошкільного чи навчального закладу та права на його відвідування. Так навіть в адвокатському осередку висловлювалась позиція, що відсутність вакцинації не є підставою для відмови у прийнятті дитини до школи чи дитячого садочка, але може стати підставою для не допуску до відвідування. Однак особисто я не поділяю таку точку зору і ось чому… Частина 1 ст. 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» передбачає, що прийом дітей до виховних та інших дитячих закладів проводиться за наявності відповідної довідки яка видається на підставі даних медичного огляду дитини, за умови відсутності протипоказань, а також якщо їй проведено профілактичні щеплення згідно з календарем щеплень і вона не перебувала в контакті з хворими на інфекційні хвороби або бактеріоносіями. Тобто навіть для влаштування в заклад необхідна наявність протипоказань, а не тільки для відвідування.

Цікавим в цьому сенсі є рішення ВС/КАС від 20.03.2018р. справа №337/3087/17 (2-а/337/236/2017). У даній справі мати дитини оспорювала дії Територіального відділу освіти щодо відмови у наданні дитині направлення до дитячого садочка.

Верховний Суд підтвердив правомірність відмови у задоволенні позову пославшись, що необхідно дотримуватися балансу між правами дитини на освіту та правами інших дітей, включаючи на право безпечне середовище. Зауважуємо, що відмовляючись від проведення щеплення батьки мають право обрати та організувати навчання дитини крім закладів дошкільної освіти наступним чином:

- у сім'ї, тобто за сімейною (домашньою) формою здобуття дошкільної освіти;

-за допомогою фізичних осіб, які мають педагогічну освіту та/або професійну кваліфікацію педагогічного працівника, у тому числі які провадять незалежну професійну діяльність;

- за допомогою фізичних осіб - підприємців, основним видом діяльності яких є освітня діяльність та педагогічного патронату (домашня форма навчання).

 Що необхідно, аби невакциновану дитину прийняли до навчального закладу?

Питання щодо можливості відвідування дошкільного та шкільного навчального закладу дітьми, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень вирішується індивідуально за рішенням лікарсько-консультативної комісії із залученням епідеміолога.

Слід зазначити, що є встановлені протипоказання для проведення вакцинації, а тому якщо буде доведено, що вона не була проведена у зв’язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації такі діти можуть відвідувати дитячі заклади, проте якщо лікарсько-консультативна комісія приймає рішення щодо заборони відвідування дитиною, у якої відсутні профілактичні щеплення, навчального закладу (при складній епідеміологічній ситуації та (або) індивідуальних показниках), то питання щодо форм здобуття освіти такими дітьми вирішується місцевими органами управління освітою (див. Наказ МОЗ України від 29.11.2002 р. № 434).

Як вже зазначалось суттєвим у даному питанні є баланс між правами невакцинованих дітей та оточуючих, а отже успіх буде залежати від того яким чином ви обґрунтуєте відсутність реальних ризиків при обмеженні чи порушенні прав дитини на освіту.

Якщо ж все-таки склалось так, що ваша дитина невакцинована і вам відмовляють у прийнятті її до дитячого закладу то як тоді діяти?

1. Необхідно отримати висновок лікарсько-консультативної комісії.

2. Звернутись до Департаменту освіти і науки міста чи області з вимогою про організацію домашнього навчання чи педагогічного патронату. Саме неможливість забезпечення державою права на освіту дитини може бути підставою щоб шалька терезів під час судового розгляду схилилась на Ваш бік.

3. Зібрати документи про те, що віддалене навчання не було забезпечене з боку держави та не може бути забезпечене вами як батьками з огляду на матеріальний стан та інші фактори.

4. Оскаржити відмову у суді.

Якщо ж ви вирішили погодитись на щеплення вас чи ваших дітей зверніть увагу на наступне:

1. Законом не визначено хто саме з батьків має надавати згоду, а отже її може надати як батько так і мати. Звісно якщо батьки проживають окремо, то перевага повинна надаватись тому з батьків, з яким постійно проживає дитина, однак медичний працівник не зобов’язаний це контролювати.

2. Згода пацієнта чи батьків дитини на проведення щеплення повинна бути викладена у вигляді Інформованої згоди.

3. Саме щеплення повинно провадитись в кабінетах щеплень, створених у закладах освіти або ж в медичних установах.

4. Медичний огляд перед щепленням є обов’язковим –  під час нього лікар перевіряє відсутність протипоказань, вимірює температуру, оглядає шкірні покрови та слизові оболонки.

5. Після проведення профілактичного щеплення повинно бути забезпечене медичне спостереження протягом терміну, визначеного інструкцією про застосування відповідної вакцини, проте не менше ніж 30 хвилин.

Медичним працівникам слід в свою чергу брати до уваги, що наявність належним чином оформленої Інформованої згоди може захистити їх при виникненні спору з пацієнтами чи батьками вакцинованих дітей.

 Порядок та зміст Інформованої згоди повинен відповідати вимогам визначеним Наказом МОЗ України «Про затвердження форми первинної облікової документації N 0632/О «Інформована згода та оцінка стану здоров’я особи або дитини одним з батьків».