Юзери засумували: Україна оголосила війну інтернет-піратству

Так, згідно з IIPA 2016 Special 301 Recommendations Україна посіла перше місце в рейтингу; до трійки лідерів також долучено КНР і РФ, далі – Чилі, Індія, Таїланд і В’єтнам.

За даними IIPA, в Україні продовжують працювати сайти, на яких розміщено «піратський» контент, у тому числі й великі торрент-трекери, а за останні декілька років «інтернет-пірати» з інших країн спеціально переносили свої сервери до України.

Нагадаємо, що у вересні 2012 року робоча група Конгресу США з протидії міжнародному піратству визнала Україну разом із Росією та Китаєм «найбільш піратськими країнами». Як тоді зазначалося, статус «пірата № 1» загрожував Україні виключенням із «Загальної системи привілеїв» (GSP) – програми американського уряду з підтримки економічного зростання країн, у рамках якої до США безмитно ввозяться 3,4 тисячі видів товарів зі 140 країн. Подібні санкції у зв'язку з високим рівнем піратства вже застосовувалися до України раніше – у 2011 Київ було виключено з GSP на п'ять років.

У цілому згідно з дослідженням Асоціації виробників у 2006 році збитки від діяльності українських піратів перш за все через контрафактне програмне забезпечення склали 320 мільйонів доларів. Відповідно, збитки сьогодні не менші, якщо вони взагалі не перевищують мільярди доларів.

Недарма цього року посол США Джеффрі Пайет закликав Україну викорінити інтернет-піратство, що в тому числі ускладнювало в Україні роботу передових компаній, які не могли бути впевненими в захищеності своїх авторських прав. Про це він заявив, виступаючи перед студентами Києво-Могилянської академії.

Із його слів, експортний ринок програмного забезпечення становить в Україні $ 1,5 млрд, а внутрішній – $ 3,5 млрд. Помилки української влади у відносинах із компаніями, які акумулюють роялті, ще більше віддаляє Україну від міжнародних стандартів.

У той же час у поточному році в щорічній редакції звіту Special 301 Торгового представництва США, присвяченого захисту прав інтелектуальної власності в світі, уряд США визнає, що наша країна робила деякі кроки в боротьбі з піратством, зокрема створила спеціальний підрозділ у МВС, а робота Уряду в цьому напряму стала більш прозорою.

Проте разом з тим використання піратського ПЗ у держорганах залишається на рівні 60–80%.

Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет передбачає адміністративну відповідальність за:

— невиконання власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу вимог щодо видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

— ненадання власником веб-сайту інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

— ненадання постачальником послуг хостингу інформації, що ідентифікує власника веб-сайту,

— порушення власником веб-сайту або постачальником послуг хостингу правил розміщення на власному веб-сайті інформації, яка ідентифікує власника веб-сайту або постачальника послуг хостингу.

Сума штрафу – від 8 500 грн до 17 000 грн за перше порушення, а за повторне протягом року від 17 000 грн до 34 000 грн.

Крім того, передбачено механізм, який можна використати на стадії доказування факту порушення авторських прав, такий як нотаріальне забезпечення доказів в інтернеті.

Так, положення закону «Про нотаріат» пропонується доповнити ст. 79-1, яка передбачає забезпечення доказів в Інтернеті здійснюється шляхом складення нотаріусом відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в Інтернеті, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в Інтернеті.

Щодо самого механізму захисту, передбачено внесення змін у ЗУ «Про авторське право і суміжні права», в якому доповнено перелік прав автора (власника):

— вимагати видалення або унеможливлення доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права;

— вимагати надання інформації, що ідентифікує користувача, який розмістив інформацію, що порушує авторське право і (або) суміжні права, або власника веб-сайту, який використовує послуги хостингу для розміщення та надання доступу до інформації, що порушує авторське право і (або) суміжні права.

Для цього суб’єкт авторського права (представник) у разі виявлення інформації, що, на його думку, порушує його права, має право звернутися до власника веб-сайту зі скаргою, яка містить вимогу щодо видалення або унеможливлення доступу до цієї інформації.

Власник веб-сайту не нестиме відповідальність за порушення, якщо невідкладно, але не пізніше, ніж через 24 години з моменту отримання скарги, видаляє або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої отримано скаргу.

Втім передбачений і зворотний механізм, при якому власник веб-сайту виконує своєрідну роль буферу. Так, якщо користувач, який розмістив видалену інформацію, звернеться до власника з мотивованою заявою про відсутність заявленого порушення, останній повинен надіслати її електронною поштою суб’єкту авторського права та може відновити доступ до інформації не раніше, ніж протягом 10-ти, але не пізніше, ніж протягом 14-х робочих днів із моменту надсилання копії заяви, якщо протягом цього строку суб’єкт авторського права не надасть йому документи про ініціювання судового провадження з метою забезпечення захисту своїх прав.

Власники хостингів, на яких зберігається інформація, яка порушує авторські права, можуть уникнути відповідальності у випадку, якщо не пізніше, ніж через 24 години з моменту отримання від суб’єкта авторського права видалить або унеможливлює доступ до інформації, щодо якої подано скаргу.

Інші зміни стосуватимуться фактично усіх сайтів, які дають можливість знайомитися чи завантажувати продукти інтелектуальної праці.

Так, власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу для забезпечення можливості надіслання скарг, зазначених у частині першій цієї статті, повинен розмістити у вільному доступі на власному веб-сайті таку інформацію:

1) повне ім’я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

2) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу;

3) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти та номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв’язатися;

4) інформацію про реєстрацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу як юридичної особи у державі місцезнаходження, зокрема в торговельному, банківському або судовому реєстрі, в тому числі реквізити реєстру, реєстраційний номер або інші засоби ідентифікації у реєстрі, якщо власник веб-сайту та постачальник послуг хостингу є юридичною особою.

Також передбачається, що суб’єкт авторського права має право надіслати запит електронною поштою з накладенням електронного цифрового підпису з метою отримання від власника веб-сайту — інформації, що ідентифікує користувача веб-сайту, який, за твердженням суб’єкта авторського права і (або) суміжних прав, або його уповноваженого представника, розмістив на веб-сайті інформацію, що порушує його авторське право (від постачальника послуг хостингу — інформацію, що ідентифікує власника веб-сайту). Відповідна інформація має бути надана протягом 48 годин.

Висновки користувачам, які звикли не зовсім законно поширювати не твори, на які поширюються зазначені норми, в тому числі мультимедіа та ПЗ, необхідно бути готовими до того, що інформація, яка доступна власникам сайтів та хостингів про них, як-то ІР-адреса, місце доступу, геопозиція тощо, зможуть бути передані суб’єкту авторського права, а останній, виходячи зі статистики поширення розміщеного для доступу файлу, цілком обґрунтовано зможе розрахувати суму заподіяної йому майнової шкоди та в подальшому звернутись з позовом щодо її стягнення.

У цілому цей законопроект, зрозуміло, створить дискомфорт для користувачів мережі, для яких стало звичним знайомитися з контентом, використовувати ПЗ чи інші програмні продукти, безкоштовно. Втім, цей процес не міг тривати вічно і, враховуючи «теплі» відносини зі США, наш Уряд та парламент швидше за все підтримають цей законопроект, оскільки страждає економіка країни-донора.

Якщо говорити об’єктивно, це правильна законодавча ініціатива, оскільки якщо люди витрачають кошти та зусилля на створення будь-якого авторського твору, то за його використання необхідно платити (крім випадків, коли безкоштовність передбачає безпосередньо автор).