Яким бачиться майбутнє України, виходячи із теперішнього

У період політичної кризи в країні, заморожування фінансування, невизначеності щодо майбутнього фінансування, гальмування реформ, парламент, який покликаний вносити пропозиції щодо кандидатур у новостворені ним органи, вирішувати питання щодо подальших повноважень ГПУ з розслідування кримінальних справ із 1 березня 2016 року, приймати законопроекти, які є фундаментом реформування країни, взяв коротеньку відпустку на три тижні.

 

Уряд у свою чергу, розуміючи, що немає підтримки за ініційованими законопроектами ні серед населення, ні в парламенті, не вирішено кадрові питання, просто рухається за інерцією. Як наслідок, інертно рухається і країна. Усе було б не погано, якби базовий етап початку інертного руху був позитивний та стабільний, але за два роки низхідної динаміки як загалом по країні, так і по гаманцях людей, не дає жодного морального права політикам зупинятися чи брати час на відпочинок. Невирішених питань у рази більше, ніж відповідей на них.

Топ-темою, приводом для обговорень та домислів цього тижня були офіційні візити послів Франції та Німеччини в Україну.

 

Зрозуміло, що іноземці в розмовах з представниками влади роблять акценти в першу чергу на вирішення важливих для них геополітичних завдань, пов’язаних із припиненням конфлікту з РФ, зняттям обмежень та поновленням втрачених економічних зв’язків, через які економіки європейських країн недораховуються в товарообігу значних коштів.

 

Не варто тішити себе ілюзіями, що вони переймаються внутрішніми проблемами України більше, ніж зовнішніми, про що красномовно свідчить нехтування з їхнього боку рейтингом довіри населення України до Уряду. Поряд із цим, фінансовий інтерес потрібно вирішувати, зберігаючи реноме провідників демократії, захисників ображених. Тому ЄС не може дозволити собі припинити, принаймні публічно, підтримувати нашу країну.

 

Проте ця підтримка, може мати різний ступінь інтенсивності, і, за відсутності реакції та віддачі від української влади, її стимулювання буде швидше вдаваним. Упускаючи риторику про вибори на непідконтрольній території та конституційну реформу, зосередимо увагу на тому, які судження щодо внутрішньої ситуації в країні лунали в їхніх меседжах та спічах: припиніть ділити країну та портфелі, стримуйте власні фінансові апетити, боріться з корупцією, реалізовуйте реформи – одне й те ж протягом останніх декількох місяців. Власне, немає інших рецептів для виведення України з занепаду.

 

Хорошу думку стосовно боротьби з корупцією озвучив керівник компанії Aeroscraft американець українського походження Ігор Пастернак, компанія якого постачає системи спостереження для українського проекту «Стіна»: «Да, здесь тяжело, потому что нельзя застраховать политический риск. Нельзя взять кредит в американском инвестиционном банке под проект в Украине, потому что он ограничен лимитами в выдаче денег на оборонную промышленность странам, не входящим в НАТО. Но это реалии. Есть страна без денег, но при этом есть рынок.

 

Самый главный момент (щодо корупції – авт.) – на уровне оборонных ведомств я с ней в Украине не сталкивался, но не исключаю, что она есть. Если это так, с ней можно бороться. Как минимум в оборонной промышленности нужно больше людей с американским паспортом. Они и будут физической гарантией против взяток. Потому что они знают: за участие в коррупционных делах за ними придут из FBI. Эти люди и будут физической гарантией против коррупции».

 

Звісно, можна по-різному ставитися до цих слів, але вони не далекі від істини. Оскільки український політикум тільки породжує корупцію, можливо, справді варто передати роботу ключових міністерств саме під управлінням іноземців? Адже, очевидно, теперішня система правоохоронних органів у країні допускає в чиновника думку про те, що будь-яке зловживання чи корупційне діяння з його боку можна врегулювати з представниками силових структур.

 

Таким чином, доки особисті інтереси депутатів, міністрів, чиновників переважатимуть над інтересами нації, Україна продовжуватиме деградувати.

 

У той же час інертно дрейфувати продовжує й національна грошова одиниця, яка цього тижня пробила позначку в 27,2 за американський долар на міжбанківському валютному ринку.

Як пояснили ситуацію в НБУ? «Зниження курсу гривні викликане сезонним спадом ділової активності в січні, що потягло за собою зниження надходжень валютної виручки в лютому, а політична нестабільність і зволікання з відновленням співпраці з МВФ (несприятливі очікування бізнесу, як наслідок цього), зниженням цін на світових сировинних ринках», – повідомив заступник глави Національного банку України Олег Чурій.

 

Поєднайте ці слова з тим, що наведено вище, а також співставте з роллю, яку нашій країні готують у світовій економіці. Стосовно цього висловився посол США в Україні Джеффрі Пайєтт після церемонії підписання угоди про залучення інвестицій на будівництво зернового терміналу в морському торговому порту «Южний» з Cargil: «Україна вже є одним з найбільших виробників сільськогосподарських товарів, але вона повинна стати аграрною наддержавою», – сказав він. Крім того, Пайєтт вважає, що Україна може легко подвоїти обсяги зерна, які вона експортує.

 

Нарощування експорту зернових, іншої сільськогосподарської продукції та сировинних товарів – не погано, це краще ніж нічого, але це не зовсім правильна логіка, якщо будувати стратегію розвитку країни на 5–10 років.

 

Країни, в яких домінує виробництво та експорт товарів із низькою доданою вартістю, як показує історія розвитку економіки, не досягають економічного процвітання, а навпаки з часом заганяють себе в ще більшу бідність. Будь-яке нарощування має свої межі, і коли цей пік досягнуто, його неможливо збільшити, не можна збільшити продуктивність праці.

 

Стосовно цього чудовий приклад наводиться в статті доктора економічних наук Тетяни Унковської (для видання ZN.ua): «Приклад за Райнертом: якщо використовувати дедалі більше тракторів і трудових ресурсів на одному картопляному полі, то після досягнення певного моменту кожен новий працівник або новий трактор вироблятиме менше, ніж попередні. Спадна віддача характерна для видобутку сировини, сільського господарства та переробки з низькою доданою вартістю, тобто для виробництв із активами, що залежать безпосередньо від природи. Країни, які залишаються в пастці спадної віддачі, займаються експортом сировини та змушені імпортувати споживчі товари з високою доданою вартістю, потрапляють у спіраль поглиблення бідності та консервації відсталості».

 

У попередніх оглядах ми аналізували складові платіжного балансу за даними Національного банку, констатуючи, що спад цін на сировину на зовнішніх ринках, попри зростання кількісного росту експорту, не забезпечив подолання дисбалансів імпорту та експорту, в якому імпорт товарів за підсумками 2015 року перевищив експорт на 3 млрд доларів.

 

На підтвердження вищевказаного свідчать оновлені цього тижня статистичні відомості.

 

Падіння виплавлення сталі в січні зафіксовано в більшості країн першої десятки, крім Туреччини й України. Перша десятка країн-виробників сталі за підсумками січня виглядає так: Китай (63,214 млн тонн, падіння на 7,8%), Японія (8,772 млн тонн, падіння на 2,8%), Індія (7,418 млн тонн, падіння на 1, 2%), США (6,618 млн тонн, падіння на 8,8%), Південна Корея (5,667 млн тонн, падіння на 4,5%), Росія (5,554 млн тонн, падіння на 10,6%), Німеччина (3,605 млн тонн, падіння на 2%), Туреччина (2,598 млн тонн, зростання на 0,8%), Бразилія (2,451 млн тонн, падіння на 17,9%) й Україна (1,938 млн тонн, зростання на 3,6%).

 

Тепер наведемо ціни на сталь за тонну на трьохмісячні ф’ючерси на Лондонській біржі металів станом на 26 січня 2015 року – $ 500, на 25 січня 2016 – $ 235 за тонну.

 

Проміжні висновки – надмірна пропозиція та негативні очікування щодо росту споживання призводять до зниження ціни, змушуючи виробників скорочувати виплавку (аналогічні тенденції і на сировинних ринках нафти, природного газу тощо), а Україна ж, за відсутності альтернативи, нарощує їх.

 

Стосовно сільськогосподарської продукції. За останнім звітом Міністерства сільського господарства США (USDA), Україна увійшла в десятку найбільших експортерів масла та сиру. За підсумками 2015–2016 маркетингового року ми посядемо восьме місце за експортом масла та поставимо на зовнішні ринки 7 тис. тонн продукту. Це на 40 % більше, ніж у 2014–2015 та понад удвічі більше в порівнянні з 2013–2014 маркетинговим роком.

 

Динаміка цін на масло, за даними ФАС: станом на 6 січня 2015 – $ 3 558/тонну, на 19 січня 2016 – $3 162/тонну; сир чедер – $3 090/тонну та $ 2 867 /тонну відповідно.

 

Крім цього, «станом на 8 лютого використано в повному обсязі квоти на виноградний і яблучний соки та кукурудзу. На ячмінну крупу та борошно – на 51,5 %; зерно зернових злаків, оброблене іншими способами, – на 50%, на овес – 44,8%, пшеницю – 42 %, оброблені томати – на 24,7 % та в повному обсязі квартальну квоту на курятину», – заявив цього тижня міністр Павленко.

 

Для того щоб зрозуміти, як формується політика влади за галузями виробництва продукції з високою доданою вартістю, можна навести слова гендиректора АвтоКрАЗа Романа Черняка: «Традиционные рынки поставки продукции: Египет, Боливия, Тунис, Таиланд, Азербайджан, Казахстан. Заказы в эти страны по прошлому году мы выполнили. Но могли получить дополнительные заказы. Например, поучаствовать в тендерах, где условием выставляется отсрочка платежа, оплата по годам. Из-за нехватки оборотных средств мы отказались от этих экспортных тендеров».

 

Стосовно конкуренції українських виробників із російськими чи білоруськими: «Мы традиционно с ними конкурируем. Работаем в одной ценовой нише. Тут уже большую роль играют технические характеристики продукта и политическая составляющая в больших проектах. Иногда, один визит руководителя страны и его участие намного важнее долгих и кропотливых переговоров между компаниями. Например, был проект в Туркменистане. Мы "сапоги протерли" чтобы получить заказ, практически вышли на контракт. Но, приехал президент Беларуси Александр Лукашенко, подписал межправительственное соглашение. Белорусы подписали контракт на поставку 2000 автомобилей, а все остальные остались в стороне.

 

Не знаю почему украинские власти не лоббируют своих производителей за рубежом. К сожалению, машиностроение не замечают, а ведь речь идет о притоке валюты в Украину. Если есть большой внешнеэкономический контракт, например, на $ 100 млн, я считаю тут даже Президенту страны не зазорно за него побороться. И премьер-министр должен проводить протекционистские встречи с зарубежными коллегами».

 

І декілька слів щодо експортних цін, а саме за рахунок чого заводу вдається їх знижувати: «За счет чего удалось снизить цены? Гривна девальвирует, а зарплата и стоимость энергоносителей не поспевают за курсом. Это позволило временно снизить цены на ряд позиций».

 

Про те, як на рівні країни стимулюється завантаження власних виробників, створення додаткових робочих місць, а відповідно і зростання ВВП, можна зробити висновок з таких слів: «спрос муниципалитетов растет потому что с рынка ушли относительно дешевые российские производители. Но, с другой стороны, очень агрессивно заходят белорусские компании. Машины дилерам раздаются без денег. Достаточно заявки и обещаний заплатить в будущем. Раньше была программа закупки 500 пылесосов (подписанная еще при мэрстве Леонида Черновецкого), закупали газовую коммунальную технику. В прошлом году Виталий Кличко обещал купить снегоуборочную технику, но купили не КрАЗы, а десяток белорусских МАЗов».

 

На завершення цього блоку пригадаємо вже переглянуті прогнози на 2016 рік (і це при тому, що навіть два календарних місяці не минуло). Так, Міністерство економічного розвитку і торгівлі прогнозує зростання ВВП в І півріччі на 1% (+/- 0,5 п.п.), тоді як у держбюджеті–2016 закладено прогноз зростання ВВП на рівні 2%.

 

Негативно на економічне зростання може вплинути триваюче падіння цін на ключових товарних ринках вітчизняного експорту та обмеження з боку РФ.

 

Таким чином, висновки, які напрошуться самі по собі, – загальнодержавна політика як на рівні територіальних громад, так і на рівні республіканських органів влади є обмеженою, не стратегічною, а ситуативною. «Гниль» на рівні всіх інституцій та бездіяльність мають очевидні негативні наслідки на внутрішніх економічних процесах, проявляються в торговельних дисбалансах, скороченні ВВП, девальвації гривні. Як при цьому можна говорити про стабілізацію економіки, досягнення рівня інфляції в країні за підсумками року, якщо для цього немає злагодженої системи дій? Очевидно, що національна валюта не має жодних передумов до зміцнення, і жоден транш міжнародної допомоги сам по собі, індивідуалізовано та відокремлено, не змінить ситуації, оскільки метастази проникли повсюди.