Про боротьбу із критикою та скаргами

Критика та скарги у зверненнях до органів державної влади не є підставою для задоволення позову про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди. Трендом при боротьбі

Трендом у боротьбі із критикою та скаржниками стають звернення із позовами про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації, а також відшкодування моральної шкоди.

Інформація у скаргах і заявах не завжди відповідає дійсності, негативно впливає на авторитет (особливо керівництва держави, публічних осіб, які займають високі посади, громадських діячів, керівників великих підприємств та установ).

Крім спростування недостовірної негативної інформації, метою позивачів може бути бажання провчити своїх опонентів, вплинути на скаржника з метою припинення його звернень на майбутнє та щоб «закрити йому рота». Напевно, діючи за принципом «кращий захист – це напад».

При судовому розгляді таких позовів та участі у таких справах слід звертати увагу на наступне.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Водночас, відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну та таку інформацію, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї. Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно з пунктом 15 Постанови Пленуму Верховного суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позовних вимог про захист честі, гідності та ділової репутації є сукупність наступних обставин:

- поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб;

- поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача;

- поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності;

- поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями і одночасно особистими немайновими правами.

Тлумачення названих категорій дається у пункті 4 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Так, під гідністю пропонується розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності (іншими словами: моральне ставлення людини до самої себе). З честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її поведінки загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців та інших осіб розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Виняток становить визначене в статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" поняття ділової репутації, під якою розуміють відомості, зібрані Національним банком України, про відповідність діяльності юридичної або фізичної особи, у тому числі керівників юридичної особи та власників істотної участі у такій юридичній особі, вимогам закону, діловій практиці та професійній етиці, а також відомості про порядність, професійні та управлінські здібності фізичної особи . Це поняття застосовується до правовідносин, на які поширюється цей Закон.

Відповідно до положень статті 39 Цивільного процесуального кодексу України при поширенні недостовірної інформації відносно малолітніх, неповнолітніх чи недієздатних осіб з відповідним позовом до суду вправі звернутися їх законні представники. Якщо поширено недостовірну інформацію про особу, яка померла, з відповідним позовом вправі звернутися члени її сім'ї, близькі родичі та інші заінтересовані особи, вказавши у заяві такі обставини: характер свого зв'язку з особою, щодо якої поширено недостовірну інформацію; у який спосіб це порушило особисті немайнові права особи, яка звертається до суду.

У разі поширення недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права юридичної особи або її структурного підрозділу, позов вправі пред'явити уповноважений орган цієї юридичної особи (як правило, це керівники або представники).

Справи за вказаними позовами підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства, за винятком справ про захист ділової репутації між юридичними особами та іншими суб'єктами підприємницької діяльності, що розглядаються в порядку господарського судочинства.

Справи зазначеної категорії не можуть розглядатися за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки такі спори не мають публічно-правового характеру, навіть якщо стороною в ньому виступає суб'єкт владних повноважень.

Якщо мова йде про інформацію відносно посадових і службових,а також публічних осіб, слід враховувати, що відповідно до частини другої статті 31 Закону України «Про інформацію» суб'єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді.

Під суб’єктом владних повноважень розуміють орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (підпункт 7 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України).

Крім того, у пункті 21 постанови від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» Пленум Верховного Суду України із посиланням на норми Європейського права, звертає увагу, що межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи . Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися "виставити" себе на публічне політичне обговорювання, тому вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

При розгляді таких позовів потребують також врахування висновки Конституційного Суду Україниу рішенні від 10.04.2003 року № 8-рп/2003(справа про поширення відомостей).

Відповідно до Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк (стаття 40).

Питання практичної реалізації громадянами цих прав регулюються, зокрема, Законом України "Про звернення громадян", який забезпечує їм можливість брати участь в управлінні державними і громадськими справами, впливати на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, відстоювати свої права і законні інтереси та поновлювати їх у разі порушення шляхом викладення в письмовій або усній формі пропозицій (зауважень), заяв (клопотань) і скарг.

З огляду на викладене, Конституційний Суд України вважає, що звернення громадян до правоохоронного органу, які містять певні відомості про недодержання законів посадовими або службовими особами, передаються чи повідомляються не з метою доведення таких відомостей до громадськості чи окремих громадян, а з метою їх перевірки уповноваженими на це законом іншими посадовими особами.Тому такі звернення не можуть вважатися поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам посадової чи службової особи правоохоронного органу.

Викладення у листах, заявах, скаргах до правоохоронного органу відомостей особою, на думку якої посадовими чи службовими особами цього органу при виконанні функціональних обов'язків порушено її право, не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію або завдають шкоди інтересам цих осіб.

Хоча ці висновки Конституційного Суду стосуються статті 7 ЦК УРСР, вони також підлягають застосуванню і щодо положень чинного Цивільного кодексу України (п. 37 рішення Європейського суду з прав людини по справі «Сірик проти України» від 30.06.2011).

Крім того, відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України у пункті 16 п останови від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» , суди повинні мати на увазі, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно з пунктом 17 вказаної Постанови, у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження.

Разом з тим, підставою для відповідальності є наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси.

По великому рахунку, будь-яке звернення до правоохоронних органів з інформацією про правопорушення, вчинені певною особою або за її участю, може бути негативно сприйняте цією особою та вплинути на її репутацію.

Разом з тим, відповідно до статті 9 Закону України «Про звернення громадян», забороняється переслідування громадян і членів їх сімей за подання звернення до органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, посадових осіб за критику у зверненні їх діяльності та рішень.

Крім того, в силу положень статті 30 Закону України «Про інформацію», ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири).

Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до статті 277 Цивільного кодексу України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до частини другої статті 302 Цивільного кодексу України, фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов'язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. При цьому фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов'язана робити посилання на таке джерело.

Є з цього приводу і практика Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ).

Так, у пункті 48 рішення ЄСПЛ по справі «Сірик проти України» від 30 червня 2011 року вказано, що притягнення заявниці до цивільної відповідальності за подання до державного органу скарги щодо стверджуваних порушень з боку посадової особи держави було непропорційним цілі, яка переслідувалася, а саме – захисту репутації та прав відповідної посадової особи. Таким чином, було порушення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка гарантує свободу вираження поглядів.

Висновки:

- звернення до державних органів, органів місцевого самоврядування та правоохоронних органів не повинні мати наклепницький характер, містити образита ганьбити честь, гідність чи ділову репутацію осіб, яких воно стосується;

- поширення інформації (доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб, наприклад, через засоби масової інформації, на сайтах в Інтернеті, з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку, під час громадських заходів, поширення друкованих матеріалів, вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів викладення інформації в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам, повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі), що містить завідомо неправдиві відомості, за своїм змістом або формою порочить гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи, – підпадатиме під захист особистих немайнових прав шляхом звернення до суду з позовом про спростування недостовірної інформації, захист честі, гідності, ділової репутації. Також можуть бути заявлені вимоги про відшкодування моральної шкоди у разі її завдання (за винятком с уб'єктів владних повноважень) ;

- межа допустимої критики політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи;

- у випадку, коли особа звертається до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк, із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації;

Але наявність у такому зверненні завідомо неправдивих відомостей, а також у разі встановлення, що для звернення особи до вказаних органів не було жодних підстав і було викликано не наміром виконати свій громадський обов'язок або захистити свої права, свободи чи законні інтереси, тягне відповідальність, передбачену законодавством України;

- у порядку цивільного чи господарського судочинства не можуть розглядатися позови про спростування інформації, яка міститься, зокрема, у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах органів досудового слідства, висновках судових експертиз, рішеннях органів влади, місцевого самоврядування та інших відповідних органів, атестаційних комісій, рішеннях про накладення на особу дисциплінарного стягнення, для яких законом установлено інший порядок оскарження. У такому ж порядку не можуть розглядатися наукові спори, тобто вимоги про спростування інформації наукового характеру.