Норми законодавства про адміністративні правопорушення не можуть застосовуватись до юридичних осіб.
Дуже часто, майже стовідсотково, бувають випадки, коли особа (фізична) порушує митні правила і за це, окрім штрафу, суд застосовує конфіскацію об’кта порушення митних правил (автомобіль). Однак конфісковане майно належить юридичній особі, що не порушувала митних правил. При цьому і суд і митні органи керуються ч.3 ст. 465 МК України "Конфіскація товарів, транспортних засобів,зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, застосовується незалежно відтого, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинилаправопорушення".
Особливо обурює у таких справах те, що власника майна (юридичну особу), що конфіскується, ВЗАГАЛІ не залучають до участі у справі, у якій вирішується доля його майна. Тобто він не набуває жодного процесуального статусу.
Однак така практика є незаконна і порушує основоположні права людини, що регламентовані конвенцією про права людини.
Європейський суд у своїй практиці, що висловлені у рядійого рішень чітко встановлена позиція, що покарання за вчинене правопорушенняможе покладатися виключно на особу, яка вчинила таке правопорушення.Постановлення судом рішення про накладення стягнення на винну особу, не можепокладати на особу яка жодним чином не причетна до вчиненого правопорушення,будь-яких обов’язків чи ставити її у невигідне становище. Так у рішенніЄвропейського суду з прав людини, у справі "Фрізен проти Росії"Європейський суд зазначив: " 24.Заявитель утверждала, что ее автомобиль был изъят за преступление, в совершениикоторого она не обвинялась, и без каких-либо на то законных оснований. Онассылается на статью 1 Протокола N 1 к Конвенции, которая гласит:
"Каждоефизическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности.Никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и наусловиях, предусмотренных законом и общими принципами международного права.
Предыдущиеположения ни в коей мере не ущемляют права государства обеспечивать выполнениетаких законов, какие ему представляются необходимыми для осуществления контроляза использованием собственности в соответствии с общими интересами или дляобеспечения уплаты налогов или других сборов или штрафов". 25. Заявительутверждала, что она не выступала в качестве стороны защиты в рамках уголовногодела, возбужденного в отношении ее мужа, и что она не причиняла тот вред, закоторый была привлечена к ответственности. В соответствии с приговором суда автомобильбыл конфискован у ее мужа, который не являлся его собственником." 28.Европейский суд отмечает, что "имуществом" в данном деле являетсяавтомобиль заявителя, которая выступает его единственным законным изарегистрированным в установленном порядке собственником. Именно в отношенииуказанного автомобиля власти Российской Федерации приняли решение оконфискации. Сторонами не оспаривается то, что данное решение представляетсобой вмешательство в право заявителя на беспрепятственное пользование имуществоми, следовательно, что в данном деле применимы положения статьи 1 Протокола N 1к Конвенции. Необходимо установить, соответствует ли оспариваемая заявителеммера пунктам 1 и 2 указанной статьи.
33. Всвязи с этим Европейский суд напоминает, что первым и наиважнейшим требованиемстатьи 1 Протокола N 1 к Конвенции является то, что любое вмешательство состороны властей в беспрепятственное пользование лицом своим имуществом должнобыть "законным".
ЗВЕРТАЮ УВАГУ, що заявницяне виступала у кримінальній справі жодним суб’єктом. Юридично вона взагалі небрала у ній участі, і підставою для позбавлення її права власності в порядкуконфіскації на підставі норм Кримінального чи Кримінально-процесуальногокодексу, не відповідало б вимогам "законності".
Справи, які я наразі коментую, є однакові за юридично значимими обставинами із описаною справою Європейського суду.
Юридична особа, у якої конфіскували авто, не була стороною у жодній справі, у якій вирішувались її майнові права,щодо конфіскованого автомобіля, попри гарантоване їй право, що передбачене уст. 6 Конвенції. Як наслідок жодним юрисдикційним органом не встановлена винаЮридичної особи у протиправних діяннях, жодним юрисдикційним органом невстановлений обов’язок Юридичної особи безоплатно передати її власність у дохіддержави.
Ст.354 Цивільного кодексу України "Доособи може бути застосовано позбавленняправа власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) увипадках, встановлених законом". Стаття чітко говорить, що конфіскаціязастосовується до особи яка вчинила правопорушення і суть цієї конфіскаціїполягає в тому, щоб саме цю особу позбавити права власності. Зазначенепідтверджується, знову ж таки, практикою Європейського суду з прав людини, щовисловлене у тому ж рішенні "Фрізен проти Росії" та рішенні"Боярченко проти України" (№ заяви 31338/04) "Судпрежде всего отмечает, что постановление о конфискации составило"наказание" по смыслу Конвенции. Тобто термін "конфіскація" може бути застосовано виключно доособи яка є суб’єктом відповідного правопорушення і яка винна у правопорушенніза вчинення якого передбачено таке покарання. Однак Юридична особа не є суб’єктом ні адміністративного правопорушення ні суб’єктом адміністративної відповідальності. Ч.3 ст. 465 МК України не може застосовуватись до юридичної особи як підстава для позбавлення права власності, адже юридична особа взагалі не є суб’єктом правовідносин по цим нормам.
Ст. 458 Митного кодексуУкраїни Порушеннямитних правил є адміністративним правопорушенням, яке являє собою протиправні, винні(умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, ....і за які цим Кодексомпередбачена адміністративна відповідальність.
Ст. 459 Митного кодексуУкраїни Суб’єктами адміністративноївідповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які намомент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненніпорушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.
-Рішення Конституційного суду України№23-рп/2010 "суб'єктомадміністративної відповідальності є лише фізична особа".
Ст. 465 Митного кодексу України є частиною законодавствапро адміністративні правопорушення. Так як відповідальність запорушення Митних правил за своєю правовою природою є адміністративноювідповідальністю, а норми Митного кодексу які встановлюють порядок провадженняу справах про порушення митних правил і які встановлюють відповідальність єчастиною законодавства про адміністративні правопорушення, до юридичної особи, не може застосовуватись зазначена норма. Адже юридична особа неможе бути суб’єктом застосування норм про відповідальність за порушення митнихправил і як наслідок ця норма не може бути підставою для "законності"позбавлення права власності.
ч.3 ст. 465 МК України є неконституційною. До 2010 року також існувала норма (ст. 14-1 КУпАП) яка дозволяла притягувати до адіміністративної відповідальності власників транспортних засобів, за порушення Правил дорожнього руху, незаллежно від того чи були вони за кермом чи ні. Ця стаття була визнана неконституційною. ч.3 ст. 465 МК України за своєю юридичною суттю є ідентичною ції нормі. Вона також дозволяє притягувати власників майна до відповідальності за правопорушення які вони не вчиняли.
