Митні органи не мають права конфісковувати авто які належать юр.особам

Дуже часто, майже стовідсотково, бувають випадки, коли особа (фізична) порушує митні правила і за це,  окрім штрафу, суд застосовує конфіскацію об’кта порушення митних правил (автомобіль). Однак конфісковане майно належить юридичній особі, що не порушувала митних правил. При цьому і суд і митні органи керуються ч.3 ст. 465 МК України "Конфіскація товарів, транспортних засобів, зазначених у пункті 3 статті 461 цього Кодексу, застосовується незалежно від того, чи є ці товари, транспортні засоби власністю особи, яка вчинила правопорушення".

Особливо обурює у таких справах те, що власника майна (юридичну особу), що конфіскується, ВЗАГАЛІ не залучають до участі у справі, у якій вирішується доля його майна. Тобто він не набуває жодного процесуального статусу.

Однак така практика є незаконна і порушує основоположні права людини, що регламентовані конвенцією про права людини.

Європейський суд у своїй практиці, що висловлені у ряді його рішень чітко встановлена позиція, що покарання за вчинене правопорушення може покладатися виключно на особу, яка вчинила таке правопорушення. Постановлення судом рішення про накладення стягнення на винну особу, не може покладати на особу яка жодним чином не причетна до вчиненого правопорушення, будь-яких обов’язків чи ставити її у невигідне становище. Так у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі "Фрізен проти Росії" Європейський суд зазначив: " 24. Заявитель утверждала, что ее автомобиль был изъят за преступление, в совершении которого она не обвинялась, и без каких-либо на то законных оснований. Она ссылается на статью 1 Протокола N 1 к Конвенции, которая гласит:

"Каждое физическое или юридическое лицо имеет право на уважение своей собственности. Никто не может быть лишен своего имущества иначе как в интересах общества и на условиях, предусмотренных законом и общими принципами международного права.

Предыдущие положения ни в коей мере не ущемляют права государства обеспечивать выполнение таких законов, какие ему представляются необходимыми для осуществления контроля за использованием собственности в соответствии с общими интересами или для обеспечения уплаты налогов или других сборов или штрафов". 25. Заявитель утверждала, что она не выступала в качестве стороны защиты в рамках уголовного дела, возбужденного в отношении ее мужа, и что она не причиняла тот вред, за который была привлечена к ответственности. В соответствии с приговором суда автомобиль был конфискован у ее мужа, который не являлся его собственником." 28. Европейский суд отмечает, что "имуществом" в данном деле является автомобиль заявителя, которая выступает его единственным законным и зарегистрированным в установленном порядке собственником. Именно в отношении указанного автомобиля власти Российской Федерации приняли решение о конфискации. Сторонами не оспаривается то, что данное решение представляет собой вмешательство в право заявителя на беспрепятственное пользование имуществом и, следовательно, что в данном деле применимы положения статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции. Необходимо установить, соответствует ли оспариваемая заявителем мера пунктам 1 и 2 указанной статьи.

33. В связи с этим Европейский суд напоминает, что первым и наиважнейшим требованием статьи 1 Протокола N 1 к Конвенции является то, что любое вмешательство со стороны властей в беспрепятственное пользование лицом своим имуществом должно быть "законным".

ЗВЕРТАЮ УВАГУ, що заявниця не виступала у кримінальній справі жодним суб’єктом. Юридично вона взагалі не брала у ній участі, і підставою для позбавлення її права власності в порядку конфіскації на підставі норм Кримінального чи Кримінально-процесуального кодексу, не відповідало б вимогам "законності".  

Справи, які я наразі коментую, є однакові за юридично значимими обставинами із описаною справою Європейського суду. 

Юридична особа, у якої конфіскували авто, не була стороною у жодній справі, у якій вирішувались її майнові права, щодо конфіскованого автомобіля, попри гарантоване їй право, що передбачене у ст. 6 Конвенції. Як наслідок жодним юрисдикційним органом не встановлена вина Юридичної особи у протиправних діяннях, жодним юрисдикційним органом не встановлений обов’язок Юридичної особи безоплатно передати її власність у дохід держави.

Ст. 354 Цивільного кодексу України "До особи може бути застосовано позбавлення права власності на майно за рішенням суду як санкція за вчинення правопорушення (конфіскація) у випадках, встановлених законом". Стаття чітко говорить, що конфіскація застосовується до особи яка вчинила правопорушення і суть цієї конфіскації полягає в тому, щоб саме цю особу позбавити права власності. Зазначене підтверджується, знову ж таки, практикою Європейського суду з прав людини, що висловлене у тому ж рішенні "Фрізен проти Росії" та рішенні "Боярченко проти України" (№ заяви 31338/04) " Суд прежде всего отмечает, что постановление о конфискации составило "наказание" по смыслу Конвенции. Тобто термін "конфіскація" може бути застосовано виключно до особи яка є суб’єктом відповідного правопорушення і яка винна у правопорушенні за вчинення якого передбачено таке покарання. Однак Юридична особа не є суб’єктом ні адміністративного правопорушення ні суб’єктом адміністративної відповідальності.  Ч.3 ст. 465 МК України не може застосовуватись до юридичної особи як підстава для позбавлення права власності, адже юридична особа взагалі не є суб’єктом правовідносин по цим нормам.

Ст. 458 Митного кодексу України Порушення митних правил є адміністративним правопорушенням , яке являє собою протиправні, винні (умисні або з необережності) дії чи бездіяльність, ....і за які цим Кодексом передбачена адміністративна відповідальність.

Ст. 459 Митного кодексу України Суб’єктами адміністративної відповідальності за порушення митних правил можуть бути громадяни, які на момент вчинення такого правопорушення досягли 16-річного віку, а при вчиненні порушень митних правил підприємствами - посадові особи цих підприємств.

-Рішення Конституційного суду України №23-рп/2010 "суб'єктом адміністративної відповідальності є лише фізична особа". 

Ст. 465 Митного кодексу України є частиною законодавства про адміністративні правопорушення. Так як відповідальність за порушення Митних правил за своєю правовою природою є адміністративною відповідальністю, а норми Митного кодексу які встановлюють порядок провадження у справах про порушення митних правил і які встановлюють відповідальність є частиною законодавства про адміністративні правопорушення, до юридичної особи, не може застосовуватись зазначена норма. Адже юридична особа не може бути суб’єктом застосування норм про відповідальність за порушення митних правил і як наслідок ця норма не може бути підставою для "законності" позбавлення права власності.

ч.3 ст. 465 МК України є неконституційною.  До 2010 року також існувала норма (ст. 14-1 КУпАП) яка дозволяла притягувати до адіміністративної відповідальності власників транспортних засобів, за порушення Правил дорожнього руху, незаллежно від того чи були вони за кермом чи ні.  Ця стаття була визнана неконституційною. ч.3 ст. 465 МК України за своєю юридичною суттю є ідентичною ції нормі. Вона також дозволяє притягувати власників майна до відповідальності за правопорушення які вони не вчиняли.