Імпорт без ввезення : про сумні наслідки неврахування тонкощів закону

Як відомо, Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» встановлює строки повернення валютної виручки (180 календарних днів), зокрема, для імпортних операцій на умовах відстрочення поставки, а також делегує органам державної влади запроваджувати інші строки розрахунків.

Так, Національний банк України, реалізуючи «право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків», численними постановами скорочував для операцій з експорту та імпорту строки розрахунків до 90 календарних днів (наприклад, постанова правління НБУ № 863 від 04.12.2015 р., яка діяла до 04.03.2016 р.), а пізніше — до 120 календарних днів (наприклад, постанова правління НБУ № 410 від 13.12.2016 р. в редакціях, що діяли до 25.05.2017 р.).

Проте чи «підвладні» Національному банку строки розрахунків за імпортними операціями без ввезення на митну територію України? Та чи можна вважати обґрунтованим нарахування податковими органами пені за порушення строків розрахунків за такими операціями, спираючись на строки, запроваджені постановами Нацбанку? Розглянемо на прикладі кейсу із сумними наслідками для підприємства.

1. Українська компанія купує товар у компанії-нерезидента. За умовами договору українська компанія розраховується на умовах передоплати, а нерезидент здійснює поставку товару в іншій країні (наприклад, в Індії) — маємо операцію імпорту без ввезення на територію України.

2. Українська компанія сплачує нерезиденту вартість товару і в той же день отримує товар на складі в Індії.

3. Далі українська компанія продає товар компанії із Сінгапуру з відстрочкою платежу 90 календарних днів з дати поставки.

4. Сінгапурська компанія не розраховується вчасно з українською компанією, і остання звертається до міжнародного арбітражного суду. Позов приймається до провадження до спливу 180 днів з дати оплати українською компанією за товар, отриманий в Індії.

5. Українські податкові органи нараховують українській компанії пеню за неповернення валютної виручки, мотивуючи це тим, що сінгапурська компанія повинна була розрахуватися протягом 90 днів (з огляду на скорочений строк розрахунків, що запроваджувався Національним банком України) з дати, коли українська компанія оплатила (здійснила передоплату) товар, отриманий в Індії.

6. Українська компанія оскаржує нараховану податковим органом пеню до суду, проте програє справу в судах першої та апеляційної інстанцій.

Що ж не врахували представники української компанії та не застосували суди при розгляді цієї справи?

По-перше, частиною третьою статті 2 згаданого Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» передбачене чітке та конкретне правило, за яким строки розрахунків для «імпортної операції без увезення товару на територію України» за погодженням з Національним банком України визначає Кабінет Міністрів України.

По-друге, право Національного банку України змінювати строки розрахунків для імпортних операцій поширюється лише на ті строки, що «визначені частиною першою» статті 2 згаданого Закону. Інакше кажучи, Національний банк не змінює самостійно строки розрахунків за імпортними операціями без ввезення на митну територію України (ці операції згадуються не в частині першій, а в частині третій статті 2 згаданого Закону).

По-третє, Кабінет Міністрів України постановою № 1392 від 05.12.2007 р. визначив строк розрахунків для таких операцій 180 календарних днів.

Тож нехай розглянутий кейс стане своєрідним нагадуванням про тонкощі валютного законодавства та прикладом того, що не в кожній справі жорсткі «мейнстрімні» норми підлягають застосуванню. Та, звичайно, про те, що до захисту своїх прав необхідно залучати професіоналів.