Бюджетна децентралізація: самодостатність чи самоуправство

Після реформи децентралізації місцеве самоврядування у своє розпорядження отримало значні ресурси. Зокрема, 60% податку на доходи фізичних осіб (ПДФО), податок на прибуток підприємств, що зареєстровані в громаді, акцизний податок від торгівлі підакцизними товарами (алкоголь, тютюн), податок на нерухомість, єдиний податок. У 2020 році частину акцизного податку з пального теж передали на місцевий рівень.

Децентралізація відбувалась під гаслами посилення спроможності громад. Мовляв, вони стануть заможнішими і зможуть спрямувати кошти на власну модернізацію та зростання якості життя людей. Але виявилось, що не все так просто. Доходи дійсно зросли – у 2017 році порівняно з попереднім роком лише загальні фонди місцевих бюджетів збільшились на третину. Проте, залишаються великі питання до прозорості й ефективності бюджетних витрат на місцях. Часто під маскою безгосподарності ховається банальне казнокрадство з боку деяких чиновників.

Давайте поглянемо на чому сьогодні ґрунтуються бюджети великих міст і на які цілі витрачають кошти.

У 2020 році наша столиця отримала більше 58 млрд грн. надходжень до міського бюджету. З них 91% пішло до загального фонду.
Основний ресурс, завдяки якому поповнюється скарбниця Києва – це ПДФО. Цей податок дає більше половини надходжень до бюджету без врахування трансфертів. У 2020 році від ПДФО столиці надійшло 24,5 млрд грн. Тобто кожен киянин, а також працівник, який живе не в Києві, але працює в столиці, зі своєї зарплати фінансує міську владу. Адже 85% коштів від ПДФО для столиці сплачуються саме за рахунок заробітної плати.

Третину доходів Київ отримує від місцевих податків та зборів (14,1 млрд грн за 2020 рік). 54% з них покриває єдиний податок (7,6 млрд). Тобто в значній мірі столична влада черпає свій ресурс з діяльності ФОПів.

Орендна плата за землю і земельний податок у 2020 році дали місту 4,9 млрд. грн. Тут органи місцевого самоврядування у визначеному законом «коридорі» вільні самі встановлювати податкові ставки, які по Києву досягають 1% вартості земельної ділянки.

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, платять фізичні та юридичні особи – власники нерухомості (будинків, квартир, офісів тощо). Міська влада сама встановлює ставку цього податку (в Києві він досягає граничної допустимої межі - 1,5% розміру мінімальної зарплати). В 2020 році податок на нерухомість приніс столиці 1,4 млрд грн.

Києву також зараховують 10% податку на прибуток. Його платять підприємці відповідно до прибутків організації. У 2020 році це становило 5,1 млрд грн. Свою частину в бюджет столиці вносять також торговці алкоголем і тютюном. Від акцизного податку з реалізації цих товарів місто минулого року отримало 1,3 млрд грн.

Кошти від усіх цих податків спрямовують до загального фонду міського бюджету. А ось спеціальний фонд наполовину формується з державних субвенцій, з екологічного податку, а також з власних надходжень бюджетних установ (для Києва у 2020 році – 1,9 млрд грн). Це плата за послуги, які вони надають, за майно, яке здають в оренду, благодійні внески та цільові кошти від підприємців та фізосіб під реалізацію певних проектів.

У Харкові, де доходи скромніші від столичних, міська влада в 2020 році отримала 14,2 млрд бюджетних гривень, з яких 81% пішли до загального фонду бюджету. Так само як і для Києва, ключовими стали податки на доходи фізичних осіб, на майно та єдиний податок.

У Дніпрі картина аналогічна. Доходи місцевого бюджету склали трохи більше 13 млрд грн, з них 93% надійшло до загального фонду. Майже половина (46%) бюджету міста тримається на ПДФО, 13% - на податку на доходи, 12% - на єдиному податку.

Наскільки ж ефективно місцева влада використовує ці кошти?

У 2020 році столиця витратила на різні потреби 57,8 млрд бюджетних коштів (майже 68% по загальному фонду). ТОП-10 статей видатків виглядає так:

1. Освіта (19,5 млрд).
2. Транспорт і дорожнє господарство (11,1 млрд)
3. Медицина (7,9 млрд).
4. Соціальний захист (3,9 млрд)
5. Житлово-комунальне господарство (3,8 млрд)
6. Будівництво та регіональний розвиток (3,2 млрд)
7. Державне управління (2,4 млрд)
8. Інші програми, пов’язані з економічною діяльністю (2,3 млрд)
9. Культура і мистецтво (1,1 млрд)
10. Фізкультура і спорт (990 млн)

В структурі видатків домінує заробітна плата (40%) та капітальні видатки (41%). Остання стаття особливо цікава, бо в ній закладені потужні корупційні ризики. Адже передбачається придбання обладнання, фінансування капітального ремонту і капітальні трансферти. В тому числі покриття збитків підприємствам, які накопичили їх протягом року. Саме на капітальні трансферти припадає до 29% бюджетних видатків м. Києва. Як відомо, комунальні підприємства місцевих органів влади – це одні з найбільш непрозорих організацій. Більшість з них нерентабельні та збиткові, постійно вимагають нових бюджетних вливань, звітувати за використання яких не поспішають.

Особливу увагу треба звернути на так звані бюджети розвитку великих українських міст. Вони є частиною спеціальних фондів муніципальних бюджетів і спрямовуються на виконання інвестиційних програм, будівництво, капітальний ремонт, реконструкцію об’єктів. Власне під час розподілу цих видатків відбуваються численні зловживання. По-перше, громада не має впливу на їх структуру і в результаті справді важливі проекти не реалізуються, а на другорядні виділяють кошти. По-друге, в процесі фінансування у деяких нечистих на руку посадовців є можливість на цьому нажитись, у тому числі через порушення законодавства з питань публічних закупівель.

Децентралізація відкрила двері для нових надходжень до місцевих бюджетів. Але одночасно створила виклики, з якими країна ще не зіштовхувалась у таких масштабах: нераціональне використання бюджетних ресурсів на місцях, казнокрадство та вимивання коштів громади з метою збагачення посадовців та наближених до них осіб. І це не якісь абстрактні кошти, а гроші кожного з нас – бюджетників, підприємців, робітників, офісних працівників. Тобто усіх, хто платить податки. І тому з таким становищем не можна миритися, а слід створювати ефективні запобіжники розбазарюванню бюджетних ресурсів, щоб вони йшли на користь громади, а не в чужу кишеню.