Чи матиме успіх податкова амністія?

Результати детінізації залежать від умов та гарантій, які надає держава, і якісних змін в системі оподаткування

Україна стоїть на порозі податкової амністії – легалізації активів громадян, з набуття яких не були сплачені податки. Для нашої країни це новий інструмент детінізації доходів. Але у світі його вже не раз випробовували. Причому, досягали як великих успіхів, так і прикрих невдач.

Законопроект 5153 «щодо стимулювання детінізації доходів та підвищення податкової культури громадян» вже проголосований у парламенті в першому читанні. Його суть полягає в тому, що держава усім бажаючим фізособам відводить рік на добровільне декларування активів. Це валютні цінності (крім готівки), цінні папери, рухоме та нерухоме майно, частки в майні юридичних осіб як в Україні, так і за кордоном. Влада дозволяє не вказувати джерела набуття цих активів і навіть передбачає варіант подачі так званої «знеособленої» декларації через нотаріуса. При цьому з податкової амністії виключаються чиновники, які і так подають щорічні декларації про доходи.

Від декларантів держава вимагає сплатити грошовий збір – 5% для валютних цінностей, що розміщенні в українських банках, 9% для тих, які розміщені за кордоном, 2,5% щодо номінальної вартості державних облігацій України. Ставки досить помірковані, адже сплата податків обійшлася б дорожче -  податок на доходи фізосіб наразі складає 18% плюс 1,5%  військового збору.

Аби стимулювати власників активів скористатися амністією, держава «прощає» порушення податкового законодавства, не вимагає сплати податків з доходів, які стали джерелом набуття активів, обіцяє не розголошувати отриману інформацію, забороняє використовувати дані декларації в розслідуваннях, перевірках та як докази в кримінальних чи цивільних справах.

Проте, є лазівка, що міститься в словах «крім визначених законом випадків». Це дає зрозуміти, що у майбутньому в законодавстві можуть з’явитися якісь норми, що дозволять залучити дані декларацій до проваджень.

В законопроекті присутній перелік активів, декларуванням яких не треба перейматися. Це квартира не більше 120 кв. м, житловий будинок до 240 кв. м, нежитлова нерухомість до 60 кв. м, земельні ділянки в межах площ для приватизації, автомобіль об’ємом двигуна до 3 000 куб. см, або вартістю до 375 мінімальних зарплат, інші активи сумарною вартістю не більше 400 тис. грн.

Використовуючи «пряник», держава не цурається і «батога». Якщо ви відмовитесь від декларування, то автоматично визнаєте, що у вас відсутні активи. Це зможуть перевірити контролюючі органи та у випадку порушення податкового законодавства оштрафувати вас.  Ідейні натхненники податкової амністії також нагадують, що в планах влади впровадити загальне декларування доходів і тоді видатки, які не будуть співпадати з доходами, зроблять вас об’єктом пильної уваги податківців.

Для чого державі взагалі потрібна податкова амністія?

Цей інструмент застосовують при значній тінізації економіки. За різними оцінками сьогодні від 30 до 50% ВВП України знаходиться в тіні. І через амністію влада прагне вивести хоча б його частину в легальну площину.

Другий не менш важливий (а, можливо, й першочерговий) мотив – це наповнення державного бюджету. Звучать різні цифри очікуваного притоку коштів в результаті податкової амністії – від 5 до 20 млрд. доларів. Якою б не була ця сума, вона може дати короткотерміновий ефект, бо без реформування податкового законодавства «правила гри» залишаються старими, отже всі схеми ухиляння від сплати податків будуть актуальними і в майбутньому.

У світовій практиці податкових амністій можна знайти кейси як успішних, так і провальних спроб легалізувати тіньові капітали.

Найбільш успішними вважаються амністії проведені в Ірландії та Італії.

В 1988 році уряд Ірландії дав 10 місяців усім бажаючим щоб сплатити заборгованості з податку на доходи без застосування санкцій. При цьому держава значно збільшила штат аудиторів і здійснила низку податкових перевірок. Списки злісних неплатників податків навіть друкували в газетах. Ефект був вражаючий – Ірландія отримала додаткові кошти в розмірі 2,5% від ВВП.

В Італії в 2001-2002 роках держава запропонувала заплатити 2,5% від задекларованої вартості майна або придбати італійські цінні папери на суму рівну 12% від прихованого майна. Навзаєм податкова видавала спеціальний сертифікат, що звільняв особу від декларування, виплати заборгованості та аудиту активів, отриманих до амністії. При цьому гарантувалась конфіденційність наданої інформації. Оборотною стороною медалі стало стрімке підвищення штрафів за несплату податків – до 25% від суми прихованих активів з можливістю конфіскації майна на цю ж суму. В результаті Італія повернула до економіки країни 58,8 млрд. євро. Найцікавіше, що країна ще кілька разів вдавалась до цього методу детінізації доходів і щоразу успішно.

Серед кількох податкових амністій, які проводила Російська Федерація, наймасштабніша відбулася в  2007 році. Громадянам тоді запропонували здійснити деклараційний платіж в розмірі 13% від суми доходів, з яких не були сплачені податки. Під амністію підпали усі види доходів – від зарплати «в конверті» до продажу нерухомості. Не існувало також максимальних і мінімальних обмежень щодо доходів. Отримавши податкову «індульгенцію», платник вважався таким, що сплатив податок на доходи фізосіб та єдиний соціальний податок. Результати цієї амністії виявились більш ніж скромними – громадяни перерахували державі 150 млн. доларів США, а обсяг легалізованих доходів склав 1,15 млрд. доларів (менше 0,1% ВВП).

Одним із найбільш провальних вважається досвід Бельгії 2004 року. Влада розраховувала отримати до 500 млн. доларів, але вдалося залучити лише 6% від цієї суми. Ця амністія поширювалась на доходи від приватних інвестицій за межами країни. Платникам влада пропонувала знижену ставку в 9% за декларування, не повертаючи кошти до Європи або 6% за інвестування їх в ЄС.  Декларантам видавали розписку про те, що за приховування легалізованих сум кримінальні справи відкриватися не будуть.

Складовими успіху податкових амністій є привабливі ставки платежів за легалізацію, реальні, а не аморфні гарантії уникнення проблем з законом, донесення інформації до цільової аудиторії, зростання ефективності роботи контролюючих органів, які будуть в стані виявити злісних неплатників податків. Все це дасть можливість державі одноразово отримати додаткові кошти. Але не гарантує подальшу податкову дисципліну. Для цього потрібні якісні зміни в фіскальній системі, внутрішня стабільність держави, чіткі гарантії права власності та захист інвестицій. Лише за таких базових умов детінізація буде мати довгострокові позитивні наслідки, інакше вона перетвориться на разову акцію для «латання дірок» в державному бюджеті.