Чи хоче влада аби ми були психічно здорові?

За останні 3 роки відбулося багато важливих кроків в системі охорони здоров'я в цілому. Не обійшлося і без змін в сфері психічного здоров'я.

Україна - це країна на перехідному етапі, на етапі реформування. Змінюється система фінансування, система медичних закупівель та стандарти лікування. Врешті, пострадянська система «охорони здоров'я» поступово та болісно перетворюється на «систему надання медичних послуг», перетворюється з системи, де пацієнт «об’єкт», на систему де він «суб’єкт». Але наразі сфера послуг не є мінімально придатною для людей з проблемами психічного здоров’я.

Цифри підтверджують це.

75% українців не отримують допомоги в області психічного здоров’я, хоча потребують її. При цьому 89% фінансування припадає на спеціалізовані заклади з надання психіатричної допомоги, тобто, на високоспеціалізоване, інтенсивне стаціонарне лікування. Хоча всього 300 тисяч українців з 1,7 мільйона з психічними розладами лікувалися стаціонарно, коли, загалом, шість з половиною мільйона українців потребують послуг в області психічного здоров’я. І більшості з них необхідна не стаціонарна психіатрична допомога, а інші послуги в області психічного здоров’я: амбулаторне лікування, психотерапія, психологічна консультація чи певні профілактичні заходи, підтримка, супровід, реабілітація..

Чому ми маємо проблеми з психічним здоров’ям, але не маємо змоги отримати допомогу?

72% країн-членів ВООЗ мають конкретну політику чи план дій в області психічного здоров’я, які дозволяють координувати дії влади в цій сфері. Ще 57% мають закон про психічне здоров’я, який дозволяє повноцінно регулювати відносини між надавачем (до прикладу, психотерапевтом) та отримувачем послуг (тим, хто прийшов на сеанс психотерапії), у тому числі і лікування психічних розладів.

За ініціативи Міністерства охорони здоров’я під керівництвом Уляни Супрун 27 грудня 2017 року урядом України була схвалена Концепція розвитку охорони психічного здоров’я в Україні на період до 2030 року. Згідно Розпорядженням Кабінету Міністрів України до квітня 2018 року мав бути поданий на затвердження План дій з реалізації цієї Концепції. Пройшло майже 3 роки, але План дій так і не був поданий Міністерством охорони здоров’я.

За даними Інституту показників і оцінки здоров’я (IHME) Україна займає 2 місце в світі за ризиком смертності та втрати працездатного життя через зловживання наркотиків. Та ще у 2013 році була схвалена Стратегії державної політики щодо наркотиків на період до 2020 року. Але План заходів з реалізації цієї Стратегії був затверджений майже через 6 років, у 2019 році, та більше ніж 90% цього Плану не було і вже не буде реалізовано.

Тож, перша причина - порушення термінів виконання політично важливих рішень.

Закону про психічне здоров’я в Україні немає, але діє Закон «Про психіатричну допомогу», в якому діяльність психотерапевтів, практичних психологів повною мірою не врегульована, адже психологи та психотерапевти діють не лише на базі психіатричних закладів. Більшість з них є приватними фахівцями. Але законодавство не визначає ані професійних вимог, ні відповідальності таких фахівців. Роль сімейних лікарів у лікуванні психічних розладів також не визначена. Хоча, до прикладу, у США та Швейцарії саме сімейні лікарі лікують більше ніж 50% людей з депресією.

Інша причина «гальмування» розвитку послуг у сфері психічного здоров’я є недотримання порядку консультацій з громадськістю, особливо, протягом останніх 2 років. Чисельні звернення громадських організацій ігноруються міністерствами, доступ до публічної інформації не забезпечуються належним чином. Пацієнтські та професійні організації дотичні до психічного здоров’я ігноруються при прийнятті рішень у цій галузі. У Міністерстві охорони здоров’я були створені спеціальні робочі групи з питань політики щодо наркотиків та політики в області психічного здоров’я, але порядок консультацій з громадськістю був несистемним. Пропозиції, які надавали громадські об’єднання не враховувались, а, врешті, всього через 2 місяці, робота цих груп і зовсім зупинилась.

Інша, доволі традиційна проблема - ототожнення психіатрії з системою психічного здоров'я. План заходів з розвитку психічного здоров’я неодноразово помилково називали Планом заходів з розвитку «психіатричного здоров’я» чи Планом заходів з розвитку психіатрії. А на першу, після тривалої паузи, консультацію запросили переважно психіатрів, не запросивши, ані пацієнтські організації, ні психологічні чи психотерапевтичні асоціації. Врешті, робота міністерства зосередилась на проблемах фінансуванні психіатричних закладів, контрактування їх з Національною Службою Здоров'я України (НСЗУ)… а План з розвитку психічного здоров’я вкотре залишається незатвердженим.

15 жовтня 2020 в Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики та захисту прав ветеранів була створена робоча група «щодо психіатричної допомоги ветеранам в контексті посттравматичного синдрому». Не дивлячись на безумовну важливість питання психологічної та психіатричної допомоги ветеранам війни, даний крок є чудовим відображенням іншої проблеми, через яку, знову ж так, більшість українців залишаються «сам на сам» зі своїми проблеми психічного здоров’я - ситуативний підхід у політиці щодо психічного здоров’я, замість комплексного. Замість комплексної державної політики, яка б гармонійно розвивала послуги з психічного здоров’я і доступ до них для усіх уркаїнців, політичні рішення концентрувалися довкола потреб вузьких груп. Послуг у сфері психічного здоров’я потребують не тільки ветерани з посттравматичним стресовим розладом. Ветерани, які мають розлади внаслідок вживання алкоголю, ветерани, які мають депресію чи інші тривожні розлади також її потребують. Більше того, не тільки ветерани потребують допомоги. Як мінімум, 30% українців її потребують! Але чи не єдина за останній час робоча група в комітеті Верховної Ради зосередилась лише на одній вразливій до розвитку психічних розладів групі та лише на одному психічному розладі з декількох сотен існуючих.

Що варто зробити?

1. Доопрацювати та подати на затвердження урядом Плану заходів з розвитку системи психічного здоров’я;

2. Дотримуватись процедури проведення політики та порядку консультації з громадськістю, зокрема, проводити консультації з вже створеною Коаліцією з вдосконалення законодавства в області психічного здоров’я, до якої входять як пацієнтські організації, так і професійні асоціації.

3. Створити парламентську платформу з питань вдосконалення політики щодо наркотиків та політики щодо психічного здоров’я.  Цей крок дозволить взяти на депутатський контроль невиконання суспільно важливих рішень органами влади та розпочати опрацьовувати законодавчі зміни з метою розширення доступу до послуг у сфері психічного здоров’я, закласти основу для створення закону про психічне здоров’я...

Тож, відповідь на питання «Чи хоче влада, аби ми були психічно здорові?» - скоріше, так, але чомусь досі не знає як це зробити.