Концентрація Росії в Африці

П’ятдесят три країни африканського континенту завершили друге тисячоліття, обтяжені відсталістю, численними та вкрай важкими економічними, соціальними, політичними, воєнними, медичними, екологічними та іншими проблемами. Стан економіки африканських країн здебільшого визначається місцем, котре вона посідає в міжнародному розподілі праці як джерело сировини, зокрема, третина Африки виживає лише за рахунок міжнародної допомоги. В цілому, велика частина африканського населення стала жити бідніше, ніж при колоніалізмі.

В Африці спостерігається екологічна криза, яка проявляється в спустелюванні, спричиненому екстенсивним землеробством та знищенням лісів, а також у промисловому забрудненні екосфери. Екологічні проблеми африканських країн великою мірою пов’язані з тим місцем, яке вони посідають у системі світових господарських зв’язків – виробництво та експорт різноманітних видів сировини.

Після закінчення холодної війни різко знизилась активність Росії та зменшився її вплив на військово-економічну політику африканських країн. Як приклад, у 1992 році частка Росії у воєнному експорті в Африку складала лише 11%. При цьому вага Африки на міжнародній арені зростає за рахунок демографії. Після подолання низки стримувальних чинників країни “темного континенту” вийшли стійку траєкторію зростання населення. Африка цілком може вмістити 3-4 мільярди чоловік, ймовірно, 3 мільярди там житимуть приблизно через 40 років, коли населення всієї планети складе 10 мільярдів чоловік. Крім того, Африка – це ринки для буквально всього: від сировини до продовольства та інформаційних технологій.

На цьому тлі втручання великих держав у справи африканських країн, прагнення прив’язати їх до себе, спонукали Росію переглянути власні інтереси щодо африканських країн, оскільки, об'єктивне зростання ваги Африки у світових справах, сплеск інтересу до Африки спостерігається не тільки в Росії, він є скрізь – у США, Китаю, Європі, ОАЕ, Ірані, Бразилії, Аргентині, Кореї та Туреччині.

Довідково: на початок цього десятиліття, в Африці знаходиться 90% світових запасів платини, 60% марганцівих руд, 48,4% хрому, 44,6% титану, 42,6% бокситів, 19% урану, 10% нікелю, 7,1% цинку; зосереджено 42% світового виробництва кобальту, 40% титану, 36% ванадію та 6–7% міді.

В 2014 році, у зв’язку з анексією Криму, коли Захід почав вводити проти Росії санкції, докорінно змінилася геополітична ситуація у світі та становище Росії у ньому. Від звичайного, простого ревізіонізму Росія перейшла до відкритого військово-політичного виклику країнам Заходу. В результаті гострота геополітичної боротьби у світі набула якісно іншого характеру. Відповідно, і тиск із боку Заходу практично на всі країни світу, щоб вони відмовилися від контактів із Росією, став дуже потужним. Не оминув цей тиск і країн Африки.

На цьому тлі в 2016 році було прийнято Концепцію зовнішньої політики Росії та заявлено, що Росія розширюватиме різнопланову взаємодію з африканськими державами на двосторонній та багатосторонній основі за допомогою вдосконалення політичного діалогу та розвитку взаємовигідних торговельно-економічних зв'язків, нарощування всебічного співробітництва у спільних інтересах, сприятиме запобіганню регіональним та кризовим конфліктам ситуацій, а також постконфліктного врегулювання в Африці. Важливою складовою просування в цьому напрямі є розвиток партнерських відносин з Африканським союзом та субрегіональними організаціями.

Так, в 2017-2018 роках інтенсивність російських комунікацій з Африкою помітно збільшилася. Це був переломний момент, коли почало змінюватися сприйняття Африки – від периферії світу до пріоритетного партнера. В 2019 році пройшов перший саміт «Росія – Африка».

Зазначений саміт у 2019 році розглядався як відправна точка нового багатообіцяючого етапу у відносинах, коли Росія знову повернеться до Африки та займе на континенті місце важливої регіональної сили поряд зі «старими» (колишніми метрополіями та США) та «новими» (на зразок Китаю, Індії та Туреччини) державами. І справді, тоді Росія мала в Африці деякі унікальні переваги: створений за радянських часів заділ людських і господарських зв'язків, не обтяжений історичними травмами репутацією, набором затребуваних у регіоні компетенцій у сфері безпеки, охорони здоров'я, освіти. Не дивно, що у 2019 році до Сочі приїхали президенти чи прем'єри 45 із 54 країн континенту. Президент Росії ставив завдання подвоїти обсяг двосторонньої торгівлі в наступні чотири-п'ять років, а організатори вихвалялися майже сотнею підписаних угод і меморандумів про взаєморозуміння на суму понад 1 трлн. російських рублів (приблизно 15 млрд. доларів США).

Довідково: станом на 2019 рік зовнішньоторговельний оборот Росії з країнами Африки складав 16,8 млрд. доларів США та в 2021 році він становив 14,6 млрд доларів США, відповідно товарообіг Росії з Африкою в 2019 році становив лише 2,5% від зовнішньоторговельного обороту Росії з іншими країнами, що вказує на досить низький рівень російсько-африканського товарообігу. В 2019 році Росія експортувала до Африки товарів на суму 13,9 млрд. доларів США, в той час як імпортувала на суму 2,9 млрд. доларів США. В 2019 році російський експорт у 4,8 разів перевищив імпорт із африканських країн.

В 2020 році через пандемію коронавірусу динаміку розвитку відносин було втрачено, але зараз вона знову відновлюється.

Російський бізнес в Африці представлений як державними, так і приватними корпораціями. Однак на частку Африки припадає лише 1,5% всіх зовнішніх інвестицій Росії. Проте розширюється коло держав, з якими має місце інвестиційна співпраця.

Продовольство і добрива входять до списку основних товарів експорту з Росії до африканських країн. Зокрема, це рослинні олії, зернові, кондитерські вироби та хімічна продукція. В свою чергу, Росія ввозить з Африки какао, рослини, овочі та фрукти. 10 основних африканських країн-імпортерів продукції в Росії - це Уганда, Алжир, Марокко, Сенегал, Єгипет, Нігерія, Туніс, ПАР, Кот-д'Івуар та Кенія. Російський експорт в основному присутній на ринках країн Північної та Західної Африки, на Східну доводиться менше постачань.

Довідково: в 2022 році товарообіг між африканськими державами та Росією становив 18 млрд. доларів США, з них 6,7 млрд. доларів США припадає на агропродукцію (на 10 % більше, ніж у 2021 році). На понад половину зросли постачання до червня 2023 року. Так, з січня по червень до Африки вирушили 10 млн. тонн зерна, що на 1,5 млн. тонн більше за підсумки всього минулого року.

Після початку повномасштабної російсько-української війни у 2022 році почався західний санкційний тиск на російські компанії, які представлені в Африці та які почали відчувати складнощі у своїй роботі, що негативно відобразилося у самій Африці. При цьому, більшість країн Африки зайняли або нейтральну, або проросійську позицію у війні Росії з Україною. Свідченням цього є те, що коли у червні минулого року Президент України Володимир Зеленський звертався до Африканського союзу, лише одиниці країн-учасниць були представлені вищим керівництвом, багато хто обмежився дипломатами не найвищого рівня, що, може навести на думку, що це було зроблено демонстративно.

На цьому тлі міжнародної ізоляції Росії, Москва намагається знайти союзників, зокрема, в Африці. Так, 27-28 червня цього року у Санкт-Петербурзі розпочався другий саміт «Росія – Африка» та в його рамках пройшли російсько-африканський економічний та гуманітарний форуми.

Офіційна мета саміту зміцнити «всеосяжну та рівноправну співпрацю» Москви з африканськими країнами «в усіх вимірах»: політика, безпека, економіка, науково-технічний та гуманітарний напрями. У зв’язку з цим, Росія в обмін на своє надійне партнерство вимагає від Африки обирати між нею та Заходом, що в нинішніх реаліях – торгових та геополітичних – не може задовольнити більшість африканських країн. При цьому, Президент Росії нагадав, що Росія списала заборгованість африканських країн на суму понад 20 млрд. доларів США, заявивши при цьому що Москва передаватиме до 50 тис. тонн зерна шести африканським країнам: Буркіна-Фасо, Зімбабве, Малі, Сомалі, Еритреї та ЦАР.

Неофіційна мета саміту спроба зламати міжнародну ізоляцію Росії, яка настала після початку російської агресії проти України у 2022 році, адже, голоси африканських країн – це 25% голосів в ООН, а також, забезпечити неофіційні інтереси російських еліт в Африці для отримання доходів від усіляких нелегальних операцій, включаючи торгівлю золотом, діамантами, деревиною, зокрема за допомогою ЧВК “Вагнер”. 

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що при побудові відносин з Африкою економічний чинник – один із визначальних. Тема безпеки також має принципове значення – у деяких країнах ситуація настільки гостра, що про співпрацю в деяких сферах не йдеться, тому, завдання забезпечити безпеку в Африці – це певний мінімум, після якого можна будувати економічні стосунки з африканськими країнами. Наочний приклад – Сомалі, яка поступово після затяжного конфлікту починає виходити із кризового стану, зокрема, там відкривається простір для нових економічних проектів. На засадах цих чинників Росія стиснулася економічно і вплуталася в невдалу війну, за підсумками якої їй буде складно зберегти свій довоєнний державний статус. Позначилося на африканських країнах і зростання цін на енергоносії через західні санкції, накладені на російський експорт нафти та газу.

Підвищена увага до російсько-африканських сучасних відносин цілком зрозуміла. Африка може здатися чимось далеким від російсько-української війни, але насправді негативні наслідки бойових дій безпосередньо зачіпають “темний континент”.

На тлі спроби ізоляції Росії західними країнами, майже половина друзів, що залишилися в Росії - це країни Африки. Це проявляється і в підтримці Росії в ООН, і в економічних зв'язках — до африканських країн зараз йде російський експорт, який раніше йшов у західні держави.