Податкова амністія перетворюється на полювання за готівкою громадян

Ще один прояв тотальної фіскалізації?

Найближчим часом команда Президента гучно відкриє полювання на готівкові кошти залишків українського середнього класу та заробітчан. Маю на увазі ймовірне прийняття на наступному пленарному тижні у другому читанні президентської версії податкової амністії (законопроект №5153).

Вважаю, що, як і з деолігархізацією, влада перевернула цю ідею з ніг на голову.

Бо своєю ініціативою автори законопроекту фактично знищують мету податкової амністії як інструменту добровільного повернення бізнесом легально виведених з України коштів в національну економіку.

Хочу ще раз нагадати про первинну ідею амністії:  повернути в Україну ті кошти, які буди виведені за кордон. Причому мова не йшла про награбоване чиновниками-корупціонерами. Це – окрема історія, для якої вже існує цілий Кримінальний кодекс України. А мова якраз йшла про кошти, які були виведені легальним бізнесом саме через недовіру до держави. І обсяг цих коштів – за різними оцінками, під 100 мільярдів доларів. Тому й закладалася розрахункова цифра про 10-15 мільярдів доларів податків, які могли б повернутися в економіку України за період амністії.

Але замість цього амністія ризикує перетворитися на ще один прояв тотальної фіскалізації. І цей небезпечний та неефективний варіант амністії, на превеликий жаль,  підтримали у першому читанні своїми голосами 245 колег-депутатів від більшості.

Я використав всі мої можливості як члена профільного комітету, щоб  своїми правками до законопроекту зупинити руйнування ідеї податкової амністії: пропонував зміни до закону на засіданнях нашого профільного фінансового Комітету ВР, роз'яснював колегам нюанси успішних прикладів податкової амністії під час особистого спілкування, закликав колег у сесійній залі  підтримати мої правки. Вони були спрямовані на те, щоб, наприклад, надати можливість людям задекларувати свої готівкові кошти по аналогії з державними чиновниками. Та збільшити обсяг неоподаткованих  активів до 1,5 мільйона гривень, замість запропонованих 400 тис. грн, що на сьогодні складає близько 15 тис. доларів. Цією нормою ми б дали можливість  громадянам, які, незважаючи на перепони з боку держави, змогли своєю важкою працею заробити 50-55 тисяч доларів, інвестувати їх в економіку через, наприклад,  купівлю дітям не дуже дорогої квартири.

Адже без цієї правки весь проект виглядає як оголошення владою  полювання на готівкові кошти залишків українського середнього класу та заробітчан. Бо все, що понад 400 тисяч гривень - вже поза законом, і з цих коштів вже треба платити не тыльки 5% податку, а ще й 1-1,5% банківської комісії.

При цьому деякі з моїх колег нахабно демонструють у своїх деклараціях величезні обсяги готівки у «схронах», з яких не збираються заплатити ані копійки. Такий підхід – це знущання над гідністю громадян, які важкою працею змогли заощадити свої копійки чи дітям на квартиру, чи на машину, чи на лікування. А з цих громадян намагаються зняти податки ще раз. 

На жаль, представники монобільшості проігнорували цю мою правку, як і інші  пропозиції від представників опозиційних фракцій.

Також я своїми правками пропонував зняти проблему дискримінації у розмірах ставок зборів в залежності від географії знаходження активів. Бо більш високі ставки для іноземних активів, запропоновані командою Президента,  ставлять під велике питання всю ідею декларування закордонних коштів. Тому я пропонував встановлення єдиної ставки збору – 5% незалежно від місцезнаходження активів. Ця ідея також була проігнорована представниками більшості.

Більш того: наступну мою ідею та правку до законопроекту №5153 про те, щоб декларанти-фізособи розміщували свої готівкові кошти, які підлягають декларуванню, саме в державному Ощадбанку, монобільшість та Уряд не тільки не підтримали, але й зробили все, щоб відібрати у громадян саму можливість отримання державних гарантій на повну суму задекларованих та покладених у банк коштів! Бо Кабмін вже розробив та спрямував до Ради законопроект про ліквідацію цих гарантій через набуття Ощадбанком статусу учасника Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.  Тобто, держава хоче зобов’язати людей нести кошти в банк для декларування, але не хоче брати  на себе гарантії повного збереження та повернення цих коштів після їх декларування та сплати з них податку.

І це питання - вже не про процедуру декларування. Це - болюче для суспільства питання довіри громадян до держави.  Тому, владі спочатку потрібно подбати про те, що поверне цю довіру. А вже потім думати над тим, як простимулювати бізнес та громадян вивести кошти з тіні.

Ще раз закликаю представників монобільшості знайти у собі сили та не підтримати руйнівну версію "податкової амністії" від Банкової. Сподівася на ваш здоровий економічний глузд, колеги.