Як призначають суддів Верховного Суду США: паралелі з Україною

Не так давно, а саме 6 жовтня, Сенат США затвердив кандидатуру Бретта Кавано на вакантну посаду судді Верховного Суду.

Процес заповнення цієї вакансії, незважаючи на давню американську традицію, завжди непередбачуваний. Ніхто не знає, які саме факти про кандидата можуть стати перепоною для підтримки більшістю в Сенаті. Зважаючи на перебіг конкурсу до Верховного Суду в Україні, нам є на що звернути увагу.   

Як відомо, Верховний Суд США складається з дев’яти суддів, при чому всіх їх, включаючи Головного суддю, призначає Президент США. До слова, американська Конституція не встановлює кількість суддів у Верховному Суді, адже це прерогатива Конгресу. Від самого початку суддів було 6, потім 7, а у 1837 році їх стало 9. Недовго, а саме під час Громадянської війни, суддів було 10, а з 1869 року їх знову стало 9, і ця цифра незмінна донині. Усі кандидатури мають бути затвердженні Сенатом США. Кожен кандидат на посаду судді Верховного Суду повинен пройти через сенатські слухання, під час яких йому ставлять запитання з приводу його поглядів на різні юридичні та соціальні аспекти, після чого сенатори голосують за чи проти цієї кандидатури (Палант Б. Білль про права (практика застосування). Харків: Право, 2018. С. 20-21).

По суті справи, те, що в Україні є конкурсом, в Америці – детальна співбесіда за якою пильнують засоби масової інформації, висвітлюючи ті чи інші подробиці про кандидата. Кандидатура судді Бретта Кавано не стала виключенням. Так, зокрема, під час розгляду його кандидатури комітетом Сенату у справах судочинства, дала свідчення Крістін Блейзі Форд, яка заявила про сексуальні домагання Бретта Кавано під час студентських вечірок у 1980-х роках. Тобто предметом вивчення кандидатури майбутнього судді Верховного Суду були обставини більше як 30-річної давності. Саме такі дані про Бретта Кавано могли стати перепоною для завтердження його кандидатури на посаді судді Верховного Суду США, адже за фактом свідчень про сексуальні домагання ФБР проводило спеціальне розслідування. У зв’язку з чим, преса ставила під сумнів можливість Бретту Кавано зайняти пост судді найвищої судової ланки в Америці. Проте, 6 жовтня 2018 року Сенат США затвердив його кандидатуру на довічній посаді судді Верховного Суду, з розрахунку 50 голосів "за" та 48 – "проти".

Не можна сказати, що скандал навколо Бретта Кавано – це змова демократів проти нього як кандидата від Президента Дональда Трампа. В Америці хоч і не так часто відбувається розгляд та затвердження кандидатур суддів Верховного Суду, але прискіпливий аналіз кандидатів на посаду судді Верховного Суду США – часто пов’язаний з різноманітними подробицями життя, що так чи інакше засвідчують про доброчесність майбутнього верховного судді.

Від наркотиків до расизму – в історії розгляду кандидатур на посаду судді з'ясовувались різні обставини, які не кожний кандидат витримував зі своєї сторони. На сайті видання “Радіо Свобода” міститься публікація на цю тему. Так, наприклад, Роберта Борка номінував до Верховного Суду президент Рональд Рейган у 1987 році. Борк був одним із перших кандидатів, відхиленим за ідеологічними ознаками, а не за суддівськими кваліфікаціями. Після того, як Сенат відхилив кандидатуру Борка, Рейган у жовтні 1987 року номінував Дугласа Говарда Гінзберга. Однак номінація Гінзберга провалилася після того, як у ЗМІ з’явилися повідомлення, що він курив марихуану ще будучи студентом університету в 1960-х роках, а також як доцент Гарвардського університету протягом 1970-х років. Після розголосу про цю історію Гінзберг зняв свою кандидатуру.  

Тим часом, в Україні розпочато процес доукомплектування Верховного Суду, а також паралельно відбувається не менш важливий відбір суддів до Вищого антикорупційного суду. Здавалось би, на що можна звернути увагу, проводячи паралелі з призначенням суддів Верховного Суду США та українським конкурсом?

Верховний Суд США більшість рішень ухвалює п’ятьма голосами проти чотирьох, але незважаючи на складність питання, що стоїть перед Судом, його практика формує сучасний розвиток американської демократії, на яку звертають увагу так звані демократії, що розвиваються. Звичайно, що при цьому важливого значення має відповідь на питання: хто є суддею на такому рівні. Навіть історія, яка була 30 років тому – може ставити під сумнів доброчесність верховного судді. При цьому, він може бути професіоналом, який здатний вирішити будь-який спір з належним рівнем юридичної аргументації.

Українські реалії показують дещо іншу перспективну. Для нас стає реальним, коли кандидат “забуває” декларувати майно, права на яке було набуто п’ять-десять років тому. Понад тим, суддя під час конкурсу може не пам'ятати про ухвалені ним рішення, які були предметом оцінки Європейського суду з прав людини чи розгляд справ, пов'язаних з учасниками Революції Гідності тощо. Якщо ця тенденція пояснюється неготовністю до публічності та відкритості, то наприклад в Америці – це означало б відмову від участі в конкурсі.

Парадокс: громадяни готові утримувати дві сотні суддів Верховного Суду із місячним доходом на одного такого суддю, що може перевищувати річні доходи середньостатичного платника податків (базовий розмір посадового окладу судді ВС у 2018 році становить 132 150 грн плюс доплати). Сказане, не применшує значення та важливості незалежності суддів, яка ймовірно досягається відповідною винагородою.

Проблема приховує в собі інше: під гаслами прозорих конкурсів – отримують шанс на нове життя судді, які заплямували свою репутацію задовго до судової реформи, але вони мають намір стати частиною чогось нового, наприклад, Верховного Суду. В Україні все рівно, ніхто не згадає про студентські вечірки у 80-х рр. Багато що залежить від активності громадян у процесі оцінки суддівської доброчесності. Для того, щоб з'ясувати хто претендує на зайняття посади судді Верховного Суду, іноді, буває достатньо проаналізувати дані з відкритих офіційних джерел. Тож десь на цьому рівні криється відповідь на питання про те, наскільки новий конкурс зможе асоціюватись з реальними змінами правосуддя в Україні.