Про що була заява Прокурора Міжнародного кримінального суду щодо ситуації в Україні?

Міжнародний кримінальний суд є постійно діючим судом поза межами системи ООН, утворений відповідно до Римського статуту

Що сталося? 28 лютого 2022 р. на сайті Міжнародного кримінального суду (International Criminal Court / ICC) було оприлюднено заяву Прокурора ICC Каріма Хана щодо ситуації в Україні. Прокурор повідомив, що він особисто ініціював розслідування щодо вторгнення РФ в Україну.

Що таке ICC? Це постійно діючий міжнародний суд поза межами системи ООН, який утворений відповідно до Римського статуту 1998 р. ICC здійснює юрисдикцію щодо фізичних осіб, відповідальних за найсерйозніші злочини, що викликають занепокоєння міжнародного співтовариства: (1) геноцид; (2) воєнні злочини; (3) злочини проти людяності; (4) і з липня 2018 р. — злочин агресії. Цей суд діє на засадах комплементарності: доповнюючи національні органи кримінальної юстиції і у співпраці з ними, ICC займається лише тими злочинами, якими держава-учасник Римського статуту не може, або не хоче займатися. Крім того, ICC «цікавиться» лише організаторами злочинів (чиновниками/військовими) вищого рівня, а не рядовими виконавцями таких злочинів. Також ICC не визнає жодних імунітетів глав держав чи урядів, і фактично може заарештувати будь-кого на території держав, які визнають його юрисдикцію, незалежно від його правового статусу чи посади.

Тобто це Гаазький трибунал? Оскільки цей суд знаходиться в м. Гаага (Нідерланди), його часто плутають з ICJ (Міжнародним Судом Справедливості), який має зовсім інші завдання та юрисдикцію, а також називають «Гаазьким трибуналом», хоча офіційно такими трибуналами були інші суди (наприклад, ICTY, ICTR).

Навіщо був створений ICC? В певний момент історії міжнародна спільнота вирішила, що краще створити один постійно діючий суд на майбутнє для покарання найсерйозніших міжнародних злочинів, ніж щоразу створювати окремі трибунали після скоєння відповідних злочинів. Ідея щодо такого суду існувала вже після Другої світової війни, однак реалізувати її повною мірою змогли лише наприкінці 90-х рр. Офіційно ICC запрацював у 2002 році. Однак, сама наявність ICC як інституції не означає, що не можна при потребі створювати ad hoc або гібридні трибунали, які б доповнювали ICC (і, до речі, такі трибунали зараз існують).

Чи всі держави-члени ООН є учасниками ICC? Ні, станом на 1 березня 2022 р. державами-учасниками ICC є 123 зі 193 держав-членів ООН, зокрема, всі держави-члени ЄС, Британія, Швейцарія, Норвегія, Канада, Японія, Австралія, майже всі держави Латинської Америки, ряд держав Азії та Африки і т.д. Не є учасниками Римського статуту, зокрема, США, РФ, КНР, Індія, Ізраїль, Туреччина та ін.

А що робити, якщо держави, які не є учасниками ICC скоюють такі злочини? Наголошую, що ICC карає не держави, а фізичних осіб, які є громадянами держав-членів ICC, або які скоюють злочини на території держав-членів ICC. Тобто, якщо РФ не є учасником ICC, однак її громадяни скоюють злочини на території держав-учасників ICC, то тут наявна юрисдикція ICC щодо таких злочинів і осіб.           

Україна ратифікувала Римський статут? Ні, Україна підписала Римський статут ще 20 січня 2000 р., однак до сьогодні його не ратифікувала.

Як це? Чому? Тут все складно. Спочатку Президент Кучма звернувся до Конституційного Суду України з питанням надання висновку щодо конституційності Римського статуту, який підлягав внесенню до Парламенту для його ратифікації. 11 липня 2001 року КСУ вперше (і єдиний раз в історії України) надав висновок щодо міжнародного договору. Через те, що КСУ не в зовсім вірно зрозумів комплементарну (доповнюючу) юридичну природу ICC як міжнародного суду, цей висновок був негативним, а Римський статут не міг бути ратифікованим Україною до внесення відповідних змін до Конституції України. Такі зміни до Конституції були внесені аж у 2016 р. через ухвалення Закону України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 2 червня 2016 р., ініційований Президентом Порошенком. Частина шоста статті 124 Конституції України у новій редакції прямим текстом передбачала, що «Україна може визнати юрисдикцію Міжнародного кримінального суду на умовах, визначених Римським статутом Міжнародного кримінального суду». Однак, цей закон містив серйозний дефект: пункт 1 Прикінцевих та перехідних положень абсолютно безпричинно відстрочував набрання чинності цього положення Конституції щодо Римського статуту аж на 3 роки (тобто всі інші положення закону набирали чинності 30 вересня 2016 р., а положення щодо Римського статуту аж 30 червня 2019 р.). Зрозуміло, що в період активних виборчих кампаній 2019 р. і всіх подій, які сталися опісля, всім було не до цього. 

Тобто тепер Україна вже може ратифікувати Римський статут? Так, з 2019 р. Україна вже може ратифікувати Римський статут — тут головне політична воля. На жаль, багато політиків та навіть юристів поширюють сталі упередження щодо Римського статуту і ICC, що суттєво гальмувало процес адвокації повноправного долучення України в ICC.

А якщо Україна досі не ратифікувала Римський статут, то як в ІСС з’явилася справа щодо ситуації в Криму та Донбасі? Римський статут передбачає додатковий механізм одноразового (ad hoc) визнання юрисдикції ICC без повноправної участі держави у Римському статуті (дивіться ст. 12 Статуту), яким Україна вже скористалася двічі.

Двічі? Спочатку 25 лютого 2014 р. ВРУ від імені Україна звернулася до ICC із заявою про визнання юрисдикції ICC щодо можливих злочинів, скоєних на території Україна в період з 21 листопада 2013 р. по 22 лютого 2014 р. У зв’язку з цим Прокурор ICC Фату Бенсуда розпочала попереднє розслідування у справі «Ситуація в Україні» («Події на Майдані Незалежності»). 8 вересня 2015 р. Україна вдруге звернулася із заявою про визнання юрисдикції ICC щодо можливих злочинів, скоєних на території Україна після 20 лютого 2014 р. без кінцевої дати. І на підставі другого заяви України Прокурор оголосила про включення до справи «Ситуація в Україні» розслідування злочинів, скоєних після 20 лютого 2014 р. в Криму і на Сході України. Ці заяви про визнання юрисдикції ICC вже поклали на Україну зобов’язання співпрацювати з ICC і виконувати всі рішення та накази як суду, так і його структурних підрозділів (зокрема, Офісу Прокурора). У лютому 2021 р. Офіс Прокурора ICC ухвалив рішення про завершення попереднього вивчення подій в Україні, пов’язаних із міжнародним збройним конфліктом на Донбасі та в Криму (щодо першої заяви України Прокурор ICC не підтвердив наявність злочинів саме за юрисдикцією ICC), підкресливши, що широкий дiапазон дiянь, скоєних в контексті ситуації в Україні, дійсно становлять воєнні злочини та злочини проти людяності в межах юрисдикції ICC. Наступним кроком в цьому процесi було звернення Прокурора ICC до Палати попереднього провадження ICC за дозволом на розслiдування, однак, через вибори нового Прокурора ICC у 2021 р. та інші бюрократичні нюанси, поки що такого дозволу не надано.  

А що тоді ж Прокурор ICC ухвалив 28 лютого 2022 р.? Цього разу сам Прокурор ICC без будь-яких звернень з боку України самостійно розпочав попереднє розслідування щодо ситуації на території всієї Україні (а не просто вже в Криму чи Донбасі). Такий механізм також передбачений Римським статутом. Зокрема, оскільки є достатні підстави вважати, що на території Україні вчиняються воєнні злочини і злочини проти людяності, Прокурор ICC доручив своїй команді вжити відповідні дії щодо початку розслідування (цитую): “Враховуючи розширення конфлікту останніми днями, я маю намір, щоб це розслідування також охопило будь-які нові імовірні злочини, що підпадають під юрисдикцію мого офісу, які вчиняються будь-якою стороною конфлікту на будь-якій частині території України». Аналогічно — наступним кроком є отримання дозволу від Палати попереднього провадження ICC на відкриття офіційного розслідування. 

Навіщо тоді ратифікувати Римський статут, якщо і так ICC здійснює юрисдикцію щодо України? Ратифікація Римського статуту не вплине на можливість ICC розслідувати міжнародні злочини на території України. Однак, лише після ратифікації Україна одержить додаткові права і привілеї повноцінної участі у ICC, що тільки сприятиме розслідуванню та пришвидшить його. Тобто зараз Україна має лише обов’язки перед ICC, але може мати також і права. Наприклад, Україна матиме права  інституційної та процедурної участі в роботі самого ICC та його органів, Асамблеї держав-учасниць ICC, право участі у виборах суддів ICC та Прокурора ICC — і в цілому, можливість висловлення та просування своїх позицій в ICC. Крім того, ратифікація усуває багато бюрократичних перепон, які існують для не учасників Римського статуту (деякі стадії провадження можна буде «перескочити»). Ратифікація Римського статуту навіть  є вимогою Угоди про асоціацію з ЄС. Втім, сама ж ратифікація — це тільки початок співпраці, нам необхідно також привести у відповідність до міжнародних стандартів національне кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство (наприклад, ще в травні 2021 року Верховна Рада ухвалила законопроєкт № 2689, все ще очікує підпису Президента!). Як бачимо, роботи багато. 

А що там зі злочином агресії РФ проти України? І чому юрисдикція ICC щодо цього злочину з’явилася лише з 2018 року? Через політичні причини завжди існували складнощі поширення юрисдикції ICC саме щодо цього злочину, тому про нього краще буде розповісти окремо, оскільки необхідно довго пояснювати багато специфічних нюансів. А от «проблем» з юрисдикцією ICC щодо геноциду, воєнних злочинів чи злочинів проти людяності, які скоюють громадяни РФ на території України, немає.

Наскільки реально притягнути когось до відповідальності в ICC? Звісно, не варто перебільшувати чи міфологізувати спроможності ICC. Його, як і будь-який міжнародний суд часто критикують (часто — заслужено). Однак, важливо розуміти, що, в першу чергу, все залежить від нас. Ніхто не забороняє Україні самостійно здійснювати правосуддя щодо злочинців за власним Кримінальним кодексом. І більше того скажу — ніхто за нас цього не буде робити. Однак, для боротьби з агресором, який вчиняє наскільки мерзенні злочини проти українців, цинічно прикриваючись міжнародним правом, потрібно боротися на всіх фронтах, в тому числі в ICC. В цьому і комплементарна природа ICC — допомагати державам-учасникам Римського статуту там, де вони не мають змоги чи сил. Притягнення конкретних громадян РФ до відповідальності за всі злочини, які вони скоїли проти нас, є питанням міжнародного престижу та іміджу України. Нюрнберзький і Токійський (та інші) процеси мали не стільки тільки карний, а скільки історичний сенс. Якщо буде прецедент вироку чи хоча б арешту хоча б одного російського високопосадовця в ICC — це вже досягнення для нас і ідеологічна ганьба для них. Будьмо суб’єктом, а не об’єктом міжнародного права та міжнародних відносин!

Слава Збройним Силам України!