"Антиколомойський закон": конституційність всупереч популізму

30 березня 2020 року Верховна Рада України на позачерговому засіданні ухвалила у першому читанні законопроект 2571-д про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення деяких механізмів регулювання банківської діяльності, внесений народними депутатами України – членами Комітету Верховної Ради України з питань фінансів, податкової та митної політики: Данилом Гетманцевим та іншими (так званий «антиколомойський закон»). В медійному дискурсі цей законопроект запам’ятався зовсім не своїм змістом, а насамперед рекордною кількістю поправкового спаму з боку народних депутатів. Не приховуючи бажання саботувати розгляд та ухвалення цього законопроекту в другому читанні та в цілому, народні депутати України з різних парламентських фракцій внесли понад 16 000 поправок до цього документа (іронічно, що при цьому загальна кількість слів у самому акті ледве перевищує число 16 000).

Як і критики, так і прихильники законопроекту лякають українське суспільство апокаліптичними сценаріями, які неодмінно здійсняться у випадку (не)ухвалення цього документа. Рівень аргументації у подібних баталіях, як завжди, вражає. Цікаво, що зараз в ЗМІ також відбувається палка дискусія щодо (не)конституційності цього законопроекту. Один із найцікавіших (і одночасно найабсурдніших) аргументів, на який часто використовують опоненти законопроекту 2571-д, є наступна теза: цей закон є неконституційним, оскільки окремі його положення мають зворотну дію в часі, що забороняється Конституцією України.

Справді, в статті 58 Конституції України сказано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України також приділив багато уваги тлумаченню цієї норми (див. Рішення від 13 травня 1997 р. № 1-зп/1997, від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/1999, від 05.04.2001 р. № 3-рп/2001, від 2 липня 2002 р. № 13-рп/2002, від 26 січня 2011 р. № 1-рп/2011 та ін.), оскільки заборона зворотної дії акта в часі є одним із найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права.

Що ж фактично означає цей принцип?

По-перше, нормативно-правові акти ПОШИРЮЮТЬ свою дію тільки на ті відносини, які ВИНИКЛИ ПІСЛЯ набуття цими актами чинності.

По-друге, дія нормативно-правових актів НЕ МОЖЕ поширюватися на правовідносини, які ВИНИКЛИ і ЗАКІНЧИЛИСЯ ДО набрання чинності цими актами.

Але якщо правовідносини вже ВИНИКЛИ до набрання чинності актом, але ще НЕ ЗАКІНЧИЛИСЯ, а все ще ТРИВАЮТЬ, то питання його зворотної дії в часі не постає, оскільки новий акт фактично корегує поточні (наявні) правовідносини, діючи, таким чином, «вперед», а не «назад».

Якщо проаналізувати Прикінцеві та перехідні положення законопроекту 2571-д, то можна дійти до висновку, що все-таки він має перспективну дію (дію, спрямовану в майбутнє): закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (пункт 1); законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності законом, застосовуються у частині, що йому не суперечить (пункт 2) і т.д. Однак, у зв’язку з тим, що багато норм розділу «Прикінцеві та перехідні положення» сформульовані занадто складно з лінгвістичної точки зору, то не виключено, що на перший погляд там можна побачити те, чого немає.     

Наприклад, пункт 3 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту уповноважує Фонд гарантування вкладів фізичних осіб:

1)     здійснити (продовжити) процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, ліквідацію банків, підстави для початку тимчасової адміністрації чи ліквідації яких було визнано протиправними та скасовано до дня набрання чинності цим Законом;

2)     здійснювати ліквідацію банку, процедура ліквідації якого була розпочата або продовжена до набрання чинності цим Законом, з дотриманням вимог цього Закону;

3)     забезпечувати з урахуванням вимог цього Закону організацію роботи щодо вжиття заходів для забезпечення задоволення вимог кредиторів до банку або відшкодування заподіяної шкоди (збитків) на користь Фонду гарантування вкладів фізичних осіб для подальшого спрямування кредиторам (колишнім кредиторам) банку, процедура ліквідації якого була розпочата до набрання чинності цим Законом.

Крім того, пункт 4 Прикінцевих та перехідних положень законопроекту зобов’язує банки або юридичні особи, у яких Національним банком України було відкликано банківські ліцензії, але відомості про яких наявні в Державному реєстрі банків та підстави (індивідуальні акти) для запровадження тимчасової адміністрації, ліквідації яких було визнано протиправними (незаконними) та скасовано до дня набрання чинності цим Законом, забезпечити передачу уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, бухгалтерської та іншої документації банку.

Однак, якщо уважно проаналізувати вищезгадані положення, то ясно, що цим актом врегульовуються відносини, які або лише виникнуть в майбутньому, або які вже виникли до набрання чинності цього акта, але все ще тривають на даний момент, та, імовірно, будуть мати місце в майбутньому. Законопроект не створює яких-небудь юридичних фікцій щодо наявності чи відсутності певних подій у минулому, не встановлює нових юридичних обов’язків до будь-яких суб’єктів, на яких розповсюджується дія цього законопроекту, заднім чином, а також не змінює їхній правовий статус постфактум.  

Отже, якщо і є претензії до законопроекту 2571-д, то їх потрібно адресувати до саме до чіткості  текстуальних формулювань цього акта (а саме для цього і існує друге читання — для доопрацювання законодавчих норм), а не до його зворотної дії в часі. Тому, з огляду на все вищесказане, «антиколомойський закон» є конституційним.