Проблеми працевлаштування молоді та шляхи їх вирішення

Молодіжне безробіття це результат, з яким ми маємо боротися. Але спочатку треба шукати першопричину, яка полягає в тому, що в нашій країні дуже популярна наявність самого диплому. І не важливо який ви спеціаліст, чи який у вас досвід. Раніше роботодавцю важлива була наявність самого документу. Зараз все інакше.

Найрозповсюдженіша помилка абітурієнтів при виборі ВНЗ і, як наслідок, майбутньої професії - довіритись батькам. За даними КМЦ, на сьогоднішній день, кожна сім’я, в якій вибір “вишу” роблять батьки, втрачає 250 000 грн за 5 років навчання. Молодь, яка навчається лише для “галочки” заради диплому не є конкурентоспроможною на ринку праці у майбутньому.

Сьогодні молодь має сама приймати рішення і нести за це відповідальність.

Звісно ж, для цього необхідно мати чітке і правильне уявлення про ту чи інші професії. Для цього КМЦ працює із школами, проводить екскурсії на підприємства та зустрічі з представниками різних професії, аби молоді люди мали змогу побачити весь спектр обов’язків спеціалістів.

Другою, але не менш важливою, є проблема самих ВНЗ: освітня система не готова прийняти існуючу реальність та дослухатись до проблем ринку. За статистикою вона відстає на 30 років. Це означає, що той випускник, якого зараз готують у навчальних закладах є неактуальним і непотрібним на ринку праці. Навчальні заклади, а саме їх викладачі, ректори, директори університетів, як правило, забороняють студентам працювати, аби змусити їх більшу увагу приділити саме навчанню. Але це є отримання лише теоретичних знань. Тому ми пропонуємо збільшити кількість практичних годин. Залучати роботодавців до процесу навчання, створювати лабараторії. Так, чудовим прикладом є колаборація Київського національного економічного університету та KPMG.

Необхідно розуміти, що кожен роботодавець прагне отримати вже готового спеціаліста із певним досвідом роботи, а у випускника ВНЗ стоїть питання де цей досвід здобути. Тому, перш за все, ми радимо студентам починати ще на перших курсах навчання здобувати досвід шляхом волонтерства, участі у різних програмах стажування.

Третьою проблемою, на мій погляд, є стереотип про популярні й непопулярні професії. Дуже часто молода людина має уявлення про професії лише зі ЗМІ або фільмів, де все дуже красиво показується, і ніхто не бачить того, скільки роботи виконується за кадром. Тож більшість обирає професію економіста, юриста або журналіста. Через це виникає дефіцит кваліфікованих кадрів у менш популярних галузях. Так, наприклад, за адміністративними даними державної служби зайнятості, протягом січня-травня 2018 року роботодавці проінформували центри зайнятості про наявність 532,9 тис. вакансій, що на 8% більше, ніж у січні-травні 2017 року. За видами економічної діяльності: 21% - вакансій пропонується у сільському господарстві, кожна п’ята вакансія на підприємствах та установах переробної промисловості, 16% - в оптовій та роздрібній торгівлі, по 7% - у державному управлінні й обороні та на транспорті, 5% - в охороні здоров’я.

Середній розмір заробітної плати у даних вакансіях становив 5,2 тис. грн., у 78% вакансій розмір заробітної плати – вище мінімальної.

Станом на 1 червня 2018 року на одну вакансію в середньому по Україні претендувало 4 безробітних.

За професійними групами, найбільше претендентів на одну вакансію – серед законодавців, керівників (10 осіб), кваліфікованих робітників сільського господарства (7 осіб), а найменше – серед кваліфікованих робітників з інструментом (1 особа).

Дана статистика підтверджує той факт, що абітурієнти в більшості випадків віддають перевагу престижним професіям, не беручи до уваги складність майбутнього пошуку роботу і конкуренції на ринку праці.

Звісно, проблем у питанні працевлаштування молоді є достатньо, але шляхи іх вирішення не є занадто складними, а навіть навпаки є дуже очевидними. Головна суть полягає у тому, що кожен із учасників цих багатосторонніх відносин має усвідомлювати свою цінність і нести відповідальність за свій вибір або своє рішення.