Чи відповідає учасник ТОВ всім своїм майном?

Останнім часом клієнти юридичного ринку все частіше запитують: «Чи відповідають директор або бухгалтер, чи інша посадова особа ТОВ, яка є учасником, за новим законом 2275 всім своїм майном?»

Варто підкреслити, що загальні правила гри для учасників (засновників) ТОВ не змінились: кожен з них несе відповідальність за діяльність товариства виключно в межах своїх вкладів. Але є два види виключень з цього правила, передбачені а) нормами ЗУ «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» від 06.02.2018 р. № 2275-VIII (далі – Закон 2275) та б) власне особливостями здійснення керівництва товариством. Перш за все, треба звернутись до норм ст. 2 Закону 2275, відповідно до яких учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників. Часом наші юристи із здивуванням зустрічають серед аналітичних матеріалів думки про те, що це є новелою Закону 2275. Але ж ця норма існувала у ЗУ «Про господарські товариства», у Цивільному кодексі України ще з часів його прийняття! Згідно ситуації «б», яка також присвячена можливої відповідальності учасників поза межами їх вкладів, така відповідальність настає виключно тоді, коли учасники є одночасно посадовими особами товариства та здійснюють керівництво підприємством. Нижче пропоную зупинитись на цьому більш детально та розібратись у випадках, коли це є можливим (до речі, що є актуальним також й для посадових осіб ТОВ, які не є його учасниками).

Цей випадок стосується ситуації, коли вартість чистих активів товариства знизилася більш як на 50 відсотків порівняно з цим показником станом на кінець попереднього року (ч. 3-4 ст. 31 Закону 2275). За таких обставин виконавчий орган скликає загальні збори учасників, засідання яких має відбутися протягом 60 днів з дня відповідного зниження. Та якщо такий обов'язок виконавчим органом не виконується (що може реально трапитися на практиці, адже керівник, хоч і відповідає за організацію бухгалтерського обліку на підприємстві згідно зі ст. 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 р. № 996-XIV, в той же час може і не проконтролювати такі зміни у показниках активів Товариства), і в разі визнання товариства банкрутом до закінчення трирічного терміну з дня зниження вартості чистих активів, члени виконавчого органу солідарно будуть нести субсидіарну відповідальність за зобов'язаннями товариства.

Частина 2 ст. 31 Закону 2275 встановлює певні виключення для таких випадків, підкреслюючи, що члени виконавчого органу, які доведуть, що не знали і не мали знати про таке зниження вартості чистих активів товариства або голосували за рішення про скликання загальних зборів учасників у зв'язку із зниженням вартості чистих активів товариства, звільняються від відповідальності за порушення цього обов'язку. Але ж довести це доволі складно, особливо у ситуації, коли керівництво товариством (що трапляється у більшості випадків) здійснює саме директор (посадова особа), що обов’язково виражається у відповідних повноваженнях чи то у статуті, чи то у посадовій інструкції, та до того ж ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підкреслює, що відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності несе директор! Щоправда, у попередніх матеріалах я вже акцентував увагу (й досі застосовую це на практиці при роботі з клієнтами) на одному з можливих шляхів нівелювання цього ризику: варіантом ефективного захисту може слугувати закладений в нормах статуту/посадових інструкцій обов'язок іншого органу товариства (його членів) здійснювати моніторинг показників активів, й в разі досягнення певного відсоткового критерію (не обов'язково 50%) проінформувати членів виконавчого органу про таке зниження.

Інша ситуація може трапитись за обставин, що склалися при виплаті дивідендів. Пригадаємо норми ч. 5 ст. 26 Закону 2275, за якими «посадові особи товариства, винні у введенні в оману учасників товариства щодо його фінансового стану, зокрема шляхом подання (включення) недостовірної інформації до документів товариства, що призвело до здійснення неправомірних виплат, несуть разом з учасниками солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо повернення виплат товариству». Цей ризик стосується не стільки власне учасників, скільки посадових осіб – директора, головного бухгалтера/бухгалтера (у тому числі, коли його функції виконує учасник). Треба наголосити на тому, що, по-перше, на відміну від вищезгаданих положень із чистими активами товариства, ніяких обмежень за дивідендами Закон 2275 не встановлює. Та по-друге, згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи. Тому така корисна порада: ретельно перевіряти відповідні фінансові показники перед прийняттям рішення щодо виплати дивідендів та за деяких обставин (наприклад, у випадку, коли на підприємстві новопризначений бухгалтер) не нехтувати послугами аудиторів й інших відповідних фахівців задля кращої впевненості.

Згідно ч. 5 ст. 44 Закону 2275 посадові особи товариства, винні у порушенні порядку вчинення значних правочинів, солідарно відповідають за збитки, заподіяні товариству. Взагалі, треба зауважити, що досі серед фахівців точаться дискусії (здебільшого завдяки інформаційному вакууму – відсутності яких-небудь роз’яснень з боку органів державної влади та судової практики) – чи розповсюджується вимога щодо значних правочинів на всі без виключення товариства? Нагадаю, що за нормами ч. 1 ст. 44 Закону 2275 статут може встановлювати особливий порядок надання згоди уповноваженими на те органами товариства на вчинення певних правочинів залежно від вартості предмета правочину чи інших критеріїв (значні правочини). Тобто за замовчуванням застосування механізму значного правочину – це прерогатива самого підприємства. У той же час існує ч. 2 ст. 44 Закону 2275, яка встановлює, що рішення про надання згоди на вчинення правочину, якщо вартість майна, робіт або послуг, що є предметом такого правочину, перевищує 50 відсотків вартості чистих активів товариства станом на кінець попереднього кварталу, приймаються виключно загальними зборами учасників. І деякі фахівці (у тому числі державні службовці) розуміють цю норму виключно як імперативну, тобто таку, що не може бути врегульована (на предмет застосування) товариством самостійно.

Не дивно, що найбільш популярними питаннями (насправді, їх значно більше), пов’язаними із значними правочинами, є:

- «Чи потрібно отримувати згоду загальних зборів учасників на абсолютно кожний правочин, якщо у товариства від’ємне значення балансу у розрізі чистих активів?»

Відповідь: «Так».

- «Чи можна одним протоколом загальних зборів учасників надати згоду на всі майбутні правочини товариства?»

Відповідь: «Так, але із певними особливостями, що визначають власне контрагента та конкретизують предмет правочину».

- «Який порядок надання згоди на вчинення правочинів, загальна сума за якими на момент їх укладення є невідомою?»

Відповідь: «Треба визначити відповідальну особу за відстеження (фіксування) «критичної» суми правочину поряд із обов’язковим встановленням зв’язку між протоколом загальних зборів та додатковими угодами/іншими первинними документами за таким правочином».

Незважаючи на те, що інформаційний простір буде поступово заповнюватись першими роз’ясненнями та судовими рішеннями із цього приводу, вкрай доцільно вже сьогодні застосовувати позитивні напрацювання юридичної практики, яка обов’язково має враховувати індивідуальні аспекти здійснення товариством господарської діяльності – адже за рахунок такої специфіки найчастіше народжуються дійсно ефективні рішення.