В очікуванні колапсу судової системи

Що таке колапс судової системи по-українськи? «Неповнокровні» місцеві суди, Верховний Суд, склад якого обрано показово та, начебто, прозоро але зі складу не досить прозорих людей, які в певних випадках виявилися пов’язаними із подіями та скандалами навколо ініційованих «прогресивних» реформ в інтересах, буцімто, всього суспільства, а на ділі виявляється – далеко не всього. Суть сучасних реформ – структурування юридичного ринку, максимальний його контроль та монополізація (звідти й законопроекти про юридичну освіту, бажання набути статусу обраності, кастовості тощо), призначення «ручних», «кишенькових» особисто зобов’язаних суддів, чи таких, що пов’язані діловими інтересами із урядовцями. Тобто виникає ситуація сплетення систем, гілок влади, різних де-юре, але об’єднаних по суті кадрами. Рефлексія системи на Революцію Гідності, на не проведену люстрацію від слова зовсім. Нехтування вітчизняною експертною думкою, думкою громадянського суспільства від імені якого виступають все ті ж залежні особи. І картинка складається досить успішного реформаторського пориву, активно презентованого представникам Заходу та США, які, одначе, дещо в останній час обережно реагують на промови наших можновладців про «прогрес» будь в якій сфері. І це правильно. Бо на порозі не прогрес, а регрес і колапс. Систему більше не можна контролювати, але гарячкові уми намагаються створити дійсність під себе під гаслом: що за законом, то не корупція. І в окремих сферах виходить, та чи надовго?

Тут у просуванні так званих реформ, в т.ч. й судової, застосовуються всі ті ж модернізовані інструменти тиску на суспільство. Звісно, ну куди ж без застосування «обкатаної» практики піару в ЗМІ та урядових виданнях? Так, реформи потребують уваги ЗМІ з метою їх популяризації, доведення змісту, сутності та прогнозованих наслідків до всіх без виключення, як до фахівців, так і до пересічних громадян. В такому «пропагандистському» ракурсі можна розглядати, наприклад, матеріал «Судова реформа: що зміниться для українців. Законодавчі новації сприятимуть реалізації моделі незалежної Феміди, коли суддя не працюватиме адвокатом на одну зі сторін», надрукований в Урядовому Кур’єрі (7 грудня 2017, четвер, № 241, с. 5). В статті бачимо звернення уваги читачів і на «максимальну змагальність сторін, прозорість судового процесу (гласність), Спрощення розгляду нескладних та малозначних справ, забезпечення ґрунтовної підготовки та розгляду складних справ, запобігання зловживанню процесуальними правами, електронний суд» тощо. Чому авторка статті не звернула увагу величезну купу критики від фахівців судової, і, зокрема, процесуальної реформ? Здавалося, вітрина реформи й має бути за такою ціллю, як в назві статті, але за красивою вітриною купа протиріч, системних проблем, які помножуються новоствореною адвокатською, існуючою експертною монополіями, створеною МінЮстом системою «примусового невиконання судових рішень», а тепер ще й підписаною Президентом України «процесуальною реформою». Якщо замірити всі ці фактори, то колапс судової системи, тобто однієї з гілок влади – не за горами (маючи на увазі постійні негаразди із законодавчою гілкою, вже не кажучи про виконавчу – незадовільну та деструктивну роботу окремих міністерств).

Долучилися, звичайно, до пропаганди «судової» й «процесуальної» реформ зацікавлені судді, які відчули себе в обоймі кадрових перспектив, або перспектив просто залишитись на посадах чи потрапити в опалу до контролерів судової системи з деякого органу при Президентові України, який зветься Адміністрацією (непореформованою структурою тіньового управління державою часів розквіту режиму Л.Д. Кучми – авт.). Передчуваю, посиплеться критика, мол «судова влада в нас незалежна, самодостатня и т.д. і т.п.». Самі віддійте собі раду, чи є так насправді, а не на папері або в красивій презентації для ЗМІ чи іноземних партнерів? До речі, картинка для західних партнерів, передусім для ЄС та США, стала буденним трендом наших реформ (раніше був лише МВФ, до «одобрямса» якого всі звикли апелювати та озиратися). Але тут незрозуміла чиновникам Угода про асоціацію з ЄС та геополітичні реалії… Ну що ж, операція-імітація проходить майже вдало.

Наприкінці згаданої статті читаємо мантру «судової реформи» (її процесуальної складової). «…Ухвалення процесуальних кодексів у новій редакції — це перша спроба законодавця гармонізувати правила цивільного та господарського судочинства із збереженням специфіки кожного. Можемо відзначити єдність вживаної термінології та гармонізацію порядку вчинення окремих процесуальних дій у цивільному та господарському процесах, що мають забезпе- чити єдність судової практики». Наразі про так звану «гармонізацію» сказано багато і в науковій літературі, і в ЗМІ. Ну не дружать автори цієї тези з логікою: як можна виносити в позитив різноспрямовані процеси щодо досягнення гармонізації (єдності термінології) із одночасним збереженням специфіки? Наприклад, з ГПК прибрано поняття «господарський договір» на користь суто цивілістичного поняття «правочин». Так спори щодо укладання, виконання і розірвання саме господарських договорів і є особливістю господарського процесу! Не оперує господарське законодавство поняттям «правочин», воно йому чужорідне. Проглядається тут не, здавалося б, невігластво розробників, а банальне зведення «наукових» рахунків між двома науковими школами права. Наразі судячи з прийнятої редакції ГПК перемогли цивілісти всупереч здоровому глузду. І це для них (і для окремих суддів Верховного Суду, про це – згодом) відкриває райдужні перспективи, плекані в самих сміливих снах – позбутися посилання на Господарський кодекс у господарському судочинстві! А нащо судді застосовувати ГК? Є положення ЦК, де «врегульовані» саме правочини, а що таке «господарський договір» процесуальне законодавство не каже. Отже, очікуємо нову хвилю «реформування приватного права», основним гаслом якого буде: «нащо ГК, коли він нічого не регулює?». І тепер до замшілих аргументів додається новий, із конкретними посиланнями на заздалегідь і штучно «сформовану» судову практику. І дехто з керівництва нового Верховного Суду стане у пригоді.

Під райдужні фанфари 30 листопада 2017 оголошені результати таємного голосування щодо обрання голови Верховного Суду України. 67 голосів (приголомшливий результат) й на посаді Валентина Данішевська, очильниця благодійної організації «Центр комерційного права». Офіційну біографічну довідку В.Данішевської  можна почерпнути з відповідних джерел. Результат кваліфікаційного оцінювання ще кандидатки на посаду судді Верховного Суду у 778 балів не дозволяє сумніватися в професійності та обізнаності на правовій матерії В.Данішевської, але є але. Офіційні джерела додають, що з 2015 року вона обрана до складу громадської ради при вітчизняному сумнозвісному МінЮсті. До речі, при нинішній залежності судового корпусу чи можливо досягти такої «однозначної» підтримки, тобто без відповідної санкції «зверху»? Так так, саме «зверху», не дивлячись на теорію поділу та незалежності влад у демократичній державі, як то декларує, наприклад, Конституція України. Відповідь на це кожен надасть собі сам.

На що ж була спрямована ця «фаховість» та організаторський талант? Так, саме на інтелектуальне супроводження знищення Господарського кодексу. В. Данішевська була якщо не в авангарді цього нескінченного процесу (під вивіскою благодійної організації «Центр комерційного права» з 2001 року), який то затухає, то з завидною регулярністю постає на порядку денному якихось ситуативних реформаторів з Уряду, переважно з Міністерства юстиції України (зв'язок з сьогоденними ділками у МінЮсті однозначний), то відігравала помітну роль у інформаційному його забезпеченні будучи учасницею всіх без виключення організованих промозаходів на цю тему. Але це вже історія з натяком на талант пані Данішевскої бути організатором усіляких законодавчих піруетів – написання «реформаторських» законів таким чином, що під красивим фасадом проглядалися в прогалинки, потрібні замовникам з метою організації чи самоорганізації в кола по інтересам. Хочете доказів? Будь ласка!

Нещодавно в мережі з’явилося відео програми журналістських розслідувань «Наші гроші» під промовистою назвою «Смотрящій» Мін’юсту» (легко знаходиться по пошуку у YouTube, дата 17 жовтня 2017). Викладені факти в програмі практикуючим юристам не новина, та й коментувати вкотре все там викладене не має сенсу з огляду на тему статті, але… Але винесемо звідти (якщо хочете, свідомо вирвемо з контексту) дві тези. Теза перша. «Є два способи заробити у Виконавчій службі … і навпаки (заробити) на боржниках, коли держвиконавець не буде шукати їхнє майно й гроші, зніме арешти, або повідомить, які саме рахунки збирається арештовувати, аби боржник встиг вивести кошти. Тобто на невиконанні судових рішень. Функція з невиконання це був одним з товарів, яким торгували» (час на відео – 7:50). Це не нова схема, сучасний МінЮст лише її удосконалив, очолив, зробив чітке підпорядкування учасників процесу та … законодавчо захистив! Для таких нормативних конструкцій потрібен не абиякий талант, майстерність, досвід. Тобто те, чого бракує ділкам з вул. Городецького, 13. Але у пригоді їм стався хто? Дивимось далі (опускаючи про схему з винагородами – багатомільйонними преміями за саме виконання рішення. Премія за виконання прямого за Законом обов’язку держвиконавця! Абсурд? Ні, реалії. І реалії, не вигадані журналістами. Практикуючи юристи пошепки погодяться). А у пригоді при конструюванні сучасної системи виконавчого провадження – примусового виконання судових рішень стався… «Ми цю реформу (реформу впровадження приватних виконавців, але разом з тим через внесення «потрібних» змін і в інші положення галузевого законодавства – авт.) з Радою Європи, з USAID, з Центром комерційного права…» (час на відео – 15:37). Про перші дві організації зрозуміло, їх гроші, їх вплив на «експертів» через гранти, на депутатський корпус та виконавчу влади України. Але тут і цей Центр! Отже, ми маємо справу з колишньою вже головою «центру» конструювання норм для забезпечення хитросплетіння інтересів: показових, на перший погляд прогресивних реформ та схем забезпечення структурування корупції, комерціалізації (так, доречи, й центр зветься) корупції, її легалізації в правовому полі! Я тут дуже хочу помилятися, що пані Данішевська у роботу Верховного Суду перенесе вже на новому рівні всі ці надбання та таланти. Ну а що? Ринок послуг з ухилення від виконання судових рішень? То замало, а як щодо спроби створити комерційний (як комерційне право нам підказує коренем цього словосполучення) ринок потрібних судових рішень?! Дуже хочу помилятися, ще раз.

Президент України, нажаль, не скористався своїм правом остудити псевдореформаторів процесуального законодавства, тобто замість вето підписав цього «нормативного мастодонта» у законопроектному обличчі, не став на захист Конституції України як і при «проштовхуванні» законопроекту зі змінами до Конституції ті інших законодавчих актів щодо адвокатської монополії. Ну звісно, це дітище Ради зрозуміло яких реформ при … Президентові. Отже, результат прогнозований. І не допоможуть казуїстичні крючки на кшталт подання позовів про визнання результатів конкурсу на зайняття посади судді Верховного Суду недійсним тощо.

Ну що ж, нам тепер з цим жити, по цьому судитися й судити, адже Закон офіційно оприлюднений. Практика застосування покаже ще багато його недоліків, підводних каменів та скритих течій. Вихід з положення вбачається в негайній підготовці законопроекту щодо виправлення найбільш суперечливих та принципіальних помилок, наприклад, щодо прибирання з ГПК правочинів тощо. Політичні реалії: блокування фракцій Блоку Петра Порошенка та непорозуміння у вигляді «Народного фронту» (безпосередній «дах» та квота Міністра юстиції П.Петренка) роблять цю ініціативу маловірогідною, або такою, що просто не буде проголосована та, навіть, випущена з відповідного Комітету Верховної ради до Сесійної Зали. Я вже писав про тіньових наставників окремих чиновників МінЮсту, і знову хочу помилитися в тому, що ці ж самі особи матимуть вплив на Голову Верховного Суду. Ну дуже хочу й тут помилятися…

Я вже писав про реакцію на спробу «судової реформи» населення Польщі, лише додам, що у Бухаресті та інших містах (Румунія) сталося майже теж саме (події початку листопада 2017). Близько десяти тисяч жителів Бухареста вийшли на акцію протесту: маніфестанти вимагають від правлячої коаліції відкликати з парламенту законопроекти про внесення змін в систему правосуддя. Маніфестанти скандували «Геть руки від правосуддя!», «Ми не хочемо жити в країні злодіїв і корупціонерів!», «Ми – представники покоління, яке зобов'язане зупинити правове беззаконня». А що в нас? Тиша й фейсбукові війни коментарів експертів з обох боків «за» й «проти». А караван йде собі потихеньку на радість творців вітчизняної «судової реформи». Зрозуміти можна: юридична спільнота в нас дуже структурована. Будеш проти – попадеш під каток атестації, переатестації, відкритого пресингу і т.і., або взагалі залишишся осторонь ласого пирога юридичних послуг, грантів тощо.