Скасування усиновлення: проблемні моменти визначення складу учасників справи

Дискусійним у справах про скасування усиновлення є визначення складу учасників такого процесу.

Стаття написана у співавторстві з юристом Адвокатського бюро "Лесі Дубчак" Мартою Роговик

Інститут усиновлення традиційно розглядається як найкраща форма влаштування дитини, що залишилась без батьківського піклування. Він покликаний забезпечити дитині стабільні умови життя, виховання та розвитку в сімейному середовищі.

Водночас в реальності не кожне усиновлення виявляється успішним і відповідає інтересам дитини. Саме тому законодавство передбачає можливість його скасування у випадках, коли подальше перебування дитини в сім'ї стає неможливим або суперечить її благополуччю.

Разом з тим, законодавче регулювання процесу скасування усиновлення жодним чином не полегшує і без того морально складні справи. Прогалини та, подекуди, колізії в правовому регулюванні не лише ускладнюють судовий розгляд таких справ, але можуть створювати загрозу порушення прав та інтересів як дитини, так і усиновлювачів.

Одним із найбільш дискусійних аспектів у судовому розгляді справ про скасування усиновлення є визначення складу учасників такого процесу.

Сімейний кодекс України визначає, що усиновлення може бути скасоване за рішенням суду.

За статтею 240 СК України право на звернення до суду з позовом про скасування усиновлення чи визнання його недійсним мають такі категорії осіб: батьки, усиновлювач, опікун, піклувальник, орган опіки та піклування, прокурор, а також усиновлена дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Таким чином, законодавство надає нам орієнтири тільки щодо особи позивача натомість визначення інших учасників залишається фактично на розсуд позивача. Зокрема, проблемним є визначення відповідача - особи, до якої має бути пред’явлено позов про скасування усиновлення.

За загальною теорією права відповідач - це особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.

Натомість у випадках, коли позивачем є усиновлювач (усиновлювачі), то особа, яка порушує, не визнає чи оспорює її права, фактично відсутня.

При цьому варто наголосити, що обрання позивачем неналежного відповідача може бути самостійною підставою для відмови в позові (див., наприклад, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2022 р. у справі № 125/2157/19). Така відмова не позбавляє позивача права знову звернутись із позовом вже до належного відповідача, однак повтор всього процесу може бути складним у всіх аспектах, й в моральному плані, передусім. Тому встановлення належного відповідача й усунення цієї прогалини на законодавчому рівні є важливим.

Аналіз судової практики показує відсутність однозначної позиції щодо визначення особи, яка може бути відповідачем у справах про скасування усиновлення.

Наприклад, у справі № 759/4202/25 позивачі звернулись із позовом про скасування усиновлення до Органу опіки та піклування Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації, тобто, органу опіки та піклування за місцем фактичного проживання дитини на момент подання позову, та Органу опіки та піклування Слов'янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, як органу опіки та піклування за місцем первинного обліку дитини.

У справі № 754/15482/24 позивачі пред’явили свої вимоги тільки до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації як органу опіки та піклування за місцем фактичного проживання дитини на момент пред'явлення позову.

У справі № 348/1758/23 позивачі вже суттєво розширили коло відповідачів, включивши до них Службу в справах дітей Надвірнянської районної державної адміністрації, КНП "Івано-Франківський обласний спеціалізований будинок дитини Івано-Франківської обласної ради", Службу в справах дітей Пасічнянської сільської ради, тобто, органи за місцем первинного обліку дитини (в ієрархії органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування). При цьому, Служба в справах дітей та сім'ї Бучанської районної державної адміністрації, тобто за місцем фактичного проживання дитини на момент подання позову, була залучена вже як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.

Цікавим є вирішення питання кола відповідачів у справі № 293/1607/24. Зокрема, позивачем було подано позов до Служби в справах дітей Житомирської районної державної адміністрації (за місцем фактичного проживання дитини на день подання позову), з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, - Органу опіки та піклування Черняхівської селищної ради в особі служби в справах дітей Черняхівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (знову ж таки за місцем фактичного проживання дитини на момент подання позову).

У межах цієї справи ні орган опіки та піклування, ні служба у справах дітей та сім'ї за місцем первинного обліку дитини до участі у справі в якості учасника (ні відповідача, ні третьої особи) не залучались. При цьому, як відповідач, так і третя особа зауважили, що після скасування усиновлення дитину потрібно передати під опіку органу, де дитина перебувала на первинному обліку, - Службі у справах дітей Брониківської сільської ради Звягельського району Житомирської області, оскільки саме ця служба повинна займатися влаштуванням дитини. Тобто фактично ця служба мала б бути залучена до участі в справі. Однак, оскільки суд не має можливості самостійно залучати відповідача до участі в справі, то Черняхівський районний суд Житомирської області вирішив не передавати дитину під опіку Службі у справах дітей за місцем первинного обліку, а зобов'язати Службу в справах дітей Житомирської районної державної адміністрації вжити заходи, передбачені Постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.2008 року №905, щодо подальшого влаштування малолітньої дитини для поновлення на обліку та опікування до служби у справах дітей за місцем перебування дитини на місцевому обліку.

Натомість за схожих обставин у справі № 554/8938/21 суд дещо по-іншому вирішив вимогу про влаштування дитини, що була пред’явлена, на наш погляд, до неналежного відповідача.

Зокрема, позивач звернувся до суду із позовом до Шевченківської районної у м. Полтаві ради як органу опіки та піклування в особі служби у справах дітей, треті особи: Лиманський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління юстиції (місто Харків), орган опіки та піклування виконкому Краматорської міської ради місто Краматорськ про скасування усиновлення. Жоден із вказаних суб'єктів не є службою у справах дітей за місцем первинного обліку.

Шевченківський районний суд міста Полтави зауважив, що подальшим влаштуванням малолітнього при скасуванні усиновлення повинна займатися служба у справах дітей за місцем первинного обліку - Служба у справах дітей Лиманської міської ради Донецької області. Суд, критично віднісся до пояснень представника відповідача про передання дитина під опіку тому органу, де дитина перебувала на первинному обліку. Оскільки ні позивачем, ні представником позивача не заявлялося клопотання про залучення до участі в справі в якості співвідповідача органу, в якому дитина перебувала на первинному обліку, а саме, Служби у справах дітей Лиманської міської ради Донецької області, така служба судом залучена не була.

За результатом розгляду справи судом, серед іншого, прийнято рішення про передачу неповнолітнього під опіку Шевченківської районної у м. Полтаві ради як орган опіки та піклування, в особі служби у справах дітей, тобто, за місцем фактичного проживання дитини на момент подання позову.

Такі випадки цікаві, оскільки за нормами СК України у разі скасування усиновлення дитина передається за бажанням батьків або інших родичів їм, а якщо це неможливо, - вона передається на опікування органові опіки та піклування.

Фактично передача дитини на опікування органові опіки та піклування - це прямий наслідок скасування усиновлення, передбачений законодавством, а тому з приводу цього не повинна була б бути заявлена окрема позовна вимога. Однак, з іншого боку, якщо така вимога не буде заявлена, то вона не може бути виконана в примусовому порядку, якщо про це прямо не буде зазначено в судовому рішенні (якщо, наприклад, конкретний орган відмовлятиметься від прийняття дитини під опікування). Тому, виходячи з практики, якщо вимога про влаштування дитини (передачу на опікування) після скасування усиновлення є позовною вимогою, то вона має бути звернена до конкретного відповідача, у даному випадку - до органу опіки та піклування/служби у справах дітей за місцем первинного обліку.

Незалучення належного відповідача щодо цієї позовної вимоги фактично мало б призводити до відмови в її задоволенні, натомість, як видно із зазначених вище справ, суди намагаються в цій частині не відмовляти, якщо вже було прийняте позитивне рішення про скасування усиновлення.

З огляду на викладене, ані законодавство, ані судова практика не дають однозначної відповіді на запитання, хто має бути відповідачем у справах про скасування усиновлення. На нашу думку, з метою уникнення випадків відмови у задоволенні позову лише з підстав неналежності відповідача, варто залучати в якості відповідачів органи опіки та піклування як за місцем первинного обліку, так і за місцем фактичного проживання дитини на момент подання позову (хоча це процесуально також викликатиме певні проблемні нюанси, про які буде зазначено нижче).

Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, пред’явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (пункт 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц).

Тобто, навіть якщо один із залучених відповідачів буде неналежним, суд вирішить питання в частині задоволення позовних вимог щодо належного відповідача.