Сьогодні при укладенні міжнародних комерційних контрактів сторони широко застосовують практику арбітражних угод – домовленостей, в яких обумовлено врегулювання можливих спорів, що можуть виникнути при реалізації контракту.
У світі з глобальною економікою вже давно не обійтисязасобами національних правових систем. Разом з економічними відносинамиглобалізуються і юридичні механізми їх регулювання, внаслідок чого інтеграціянаціонального господарства з міжнародним ринком неможлива без гармонізаціївідповідних правових інструментів.
Сьогодні при укладенні міжнародних комерційних контрактівсторони широко застосовують практику арбітражних угод – домовленостей, в якихобумовлено врегулювання можливих спорів, що можуть виникнути при реалізаціїконтракту. При цьому, якщо учасники комерційного спору знаходяться підюрисдикцією однієї держави, то врегулювати спір значно простіше, ніж коли вонимають різну державну приналежність. Тому для таких випадків нині дієміжнародний комерційний арбітраж, призначений для вирішення спорів міжсуб’єктами різної державної приналежності.
Річ у тім, що навіть у випадку виграшу справи однією зісторін у державному суді, виконати це рішення в іншій державі можна лише напідставі спеціального міжнародного договору або на основі взаємної згоди. Однакпрактика визнання судових рішень інших держав є вкрай неефективною уміжнародному праві. Зокрема, до договорів, які гарантують таке визнання(наприклад, Гаазька конвенція), приєдналося лише півдесятка країн. Натомістьрішення міжнародного арбітражу є зобов’язуючими для сторін і можуть бутивиконані примусово, що передбачено Нью-Йоркською конвенцією про визнання івиконання іноземних арбітражних рішень. До Конвенції приєдналися понад 140країн світу, тобто майже всі економічно значущі юрисдикції.
Водночас, якщо рішення суду національної юрисдикції маєвиконуватися негайно, то рішення міжнародного комерційного арбітражу потребуєвизнання державним судом. Таким чином, ефективність арбітражних ухвал напрямузалежить від проарбітражності національного законодавства.
Україна вже давно ратифікувала Нью-Йоркську конвенцію інавіть прийняла Закон «Про міжнародний комерційний арбітраж». Однак низкапрогалин і недоліків у процесуальному законодавстві заважає ефективномуфункціонуванню міжнародному арбітражу, яке неможливе без сприяння та контролю збоку держави, здійснюваного державними судами.
З метою покращення ситуації Комітет ВР з питань правовоїполітики та правосуддя найближчим часом розгляне законопроект «Про внесеннязмін до деяких законодавчих актів України (щодо питань судового контролю тапідтримки міжнародного комерційного арбітражу)». Метою Проектує підвищення ефективності арбітражу та підвищення привабливості України якмісця арбітражу і посилення притоку інвестицій в державу. Для досягненняпоставленої мети законопроект містить ряд важливих новацій, зокрема:
-передбачає зменшеннякількості судових інстанцій у розгляді усіх питань судового контролю тасприяння щодо міжнародного арбітражу до двох - Апеляційний суд м. Києва таВищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ(ВССУ), що дозволить покращити якість судової практики у такихсправах, сконцентрувати знання та досвід вирішення специфічних питань у сферіміжнародного арбітражу в одному суді, рішення якого могли б бути оскаржені лишедо ВССУ;
-встановлює особливупроцедуру для визнання та виконання рішень міжнародного комерційного арбітражув Україні, незалежно від місця арбітражу, а також процедуру для скасуваннярішень та постанов міжнародного комерційного арбітражу, якщо місце арбітражузнаходиться на території України;
-передбачає можливістьрозгляду клопотань про скасування та видачу дозволу на виконання арбітражногорішення в одному судовому провадженні, адже підстави для скасуваннярішення та для відмови в його визнанні та виконанні є однаковими;
-як і в багатьох розвинутих арбітражних країнах, надаєсторонам право в арбітражній угодівиключити можливість оспорювання рішення міжнародного комерційного арбітражу вдержавному суді;
-усуває суперечності вчинному процесуальному законодавстві України щодо вирішення ситуацій, коли досуду подано позов з питання, що є предметом арбітражної угоди;
-з метою формування загального підходу судів довиконання та тлумачення арбітражної угоди Проект встановлює, що будь-які неточності в тексті арбітражної угодисторін та/або сумніви щодо їїдійсності, чинності та виконуваності повинні тлумачитися судом на користьїї дійсності, чинності та виконуваності;
-вирішується проблема добровільного виконаннярішень міжнародного комерційного арбітражу;
-врегульовує питання стягнення відсотків річних заарбітражними рішеннями. Це є ефективним стимулом для добровільного виконання арбітражногорішення, і спонукає боржника не затягувати з оплатою;
-усуває суперечності в законодавстві України щодоарбітрабільності спорів та встановлює загальне правило, що сторони мають правопередати спір, який підлягає розгляду в порядку цивільногосудочинства/підвідомчий господарським судам, та щодо якого сторони можутьукласти мирову угоду, на розгляд третейського суду або міжнародногокомерційного арбітражу, крім випадків, встановлених законом;
-надає можливість сторонам отримати судове сприяння у питанняхміжнародного арбітражу незалежно від того, чи знаходиться місце арбітражу вУкраїні чи за кордоном;
-передбачає можливість звернення за отриманнямзаходів забезпечення позову на підтримку міжнародного арбітражу післяініціювання арбітражного провадження;
-встановлює процесуальний механізм для практичної реалізації положеньстатті 27 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», якіпередбачають можливість звернення складу арбітражного суду, або за йогодорученням – стороною арбітражного провадження, до державного суду за сприяннямв отриманні доказів, необхідних в арбітражному провадженні та ін.
Для чого потрібні всі ці нововведення?
Справа в тому, що арбітражне законодавство та судова практика з питань, пов’язаних зміжнародним арбітражем, входятьдо критеріїв оцінки інвестиційного клімату держав таких глобальних рейтингів як«DoingBusiness» (Світовий Банк), «InvestmentAttractivenessIndex» (EuropeanBusinessAssociation) та багатьох інших.
ДляУкраїни це питання стоїть особливо гостро, оскільки,укладаючи контракти з українськими контрагентами, більшість іноземних компанійнаполягає на розгляді спорів, що з них виникають, саме в міжнародному арбітражі.
Протягомостанніх років багато держав почали активно розвивати арбітраж у своїхюрисдикціях. Причини такої тенденції досить очевидні.
Достатньопоглянути на ситуацію у розвинених арбітражних юрисдикціях, щоб зрозуміти,скільки переваг дають їх статус і репутація для місцевих арбітражних спільнотзокрема і для держав у цілому: нові справи для арбітражних фахівців відповідноїюрисдикції в якості арбітрів, експертів чи представників сторін в арбітражі;додаткова категорія справ для судової системи відповідних держав; нові справидля місцевих адвокатів; значні надходження до бюджету у вигляді судових зборіві податків; додаткові переваги для місцевих користувачів арбітражу, яким легшепогодити місце арбітражу у своїй рідній юрисдикції, яка є для них більш комфортноюі менш витратною.
Відповіднодо оцінок фінансистів зміни до арбітражного законодавства Англії почали щорічноприносити у бюджет країни близько одного мільярду доларів. І це тількивраховуючи гонорари арбітрів та юристів. Якщо додати до підрахунків послугиарбітражних інституцій та інші джерела доходу, пов’язані з арбітражем, сумабуде значно більшою.
ЗапропонованіПроектом зміни до українського арбітражного законодавства зроблять Українубільш привабливим місцем арбітражу, що створить передумови для додатковихнадходжень до бюджету.
Крім покращення інвестиційного клімату і збільшення бюджетних доходів, проарбітражнепроцесуальне законодавство також сприяє зменшенню навантаження на державні судиу складних спорах за участю іноземних осіб та припиненню відтоку складнихспорів у іноземні юрисдикції з більш сприятливим арбітражним законодавством. Напрактиці це означає, що представники великого бізнесу в Україні в перспективізможуть вирішувати свої спори не лише в Лондоні чи Стокгольмі, а й в межахзвичної для них юрисдикції українського законодавства.
Так як мова йде не про створення окремих організаційнихструктур в судовій системі України, а лише про дружню до арбітражу правовуінфраструктуру, то реалізація Проекту не потребує додаткових матеріальних таінших витрат з Державного бюджету України. До того ж, законопроект не міститьправил і процедур, пов’язаних з ризиками вчинення корупційних правопорушень, щодозволяє реалізувати його без проведення громадської антикорупційноїекспертизи.
Загалом якісна імплементація вказаних змін стане водночасі додатковим стимулом для розвитку української економіки, і важливимдоповненням до конституційної реформи в частині правосуддя.
