За крок до прозорості

Середа 3 червня 2015 року, це дата, яка може стати відчутним поштовхом у справі «екс-беркутівців». Адже саме завтра у приміщенні Святошинського районного суду Києва призначено черговий розгляд за обвинуваченням співробітників «Беркут» у розстрілі активістів Майдану у лютому 2015 року, в якому буде формуватися склад присяжних засідателів.

Відверто кажучи, ми не плекаємо надії, що засідання буде легким та обвинувачі без сперечань підуть назустріч у забезпеченні прозорості процесу. Оскільки попередній досвід розгляду справи показав, що існує чимало проблем організаційного характеру, що значною мірою ускладнювало розгляд справи. Тим не менш, є й деякі позитивні зрушення. Наприклад, позиція Державної судової адміністрації (ДСА), яка була висловлена 28 травня на прес-конференції за участю представників захисту та потерпілих.

Зокрема, ДСА виступило за суттєве покращення організаційно-технічного забезпечення розгляду, гласності та відкритості, запропонувавши під час судових слухань використовувати два зали в приміщенні Святошинського районного суду. Один з них буде залою, де відбуватиметься безпосередньо процес за участю суддів та учасників, а в іншому залі будуть розміщуватися представники ЗМІ та вільні слухачі.

Крім того, ДСА пропонує, за умови ухвалення відповідного рішення головуючими суддями, проводити онлайн-трансляцію слухань, а також забезпечити можливість допиту потерпілих та свідків в режимі відеоконференції, що дає надію на більш ефективну роботу та дотримання розумних строків розгляду.  

Сторона захисту та сторона обвинувачення (представники потерпілих) підтримали ініціативу. До того ж, чинний Кримінально-процесуальний кодекс України дозволяє застосовувати віддалений відео-зв’язок, тому подібна новела в законі ймовірно знизить емоційний градус під час судових слухань. Взагалі, очевидно, що онлайн-трансляція забезпечить можливість громадськості на власні очі оцінити рівень роботи Генеральної прокуратури. Адже навколо «беркутівців» останньою штучно створюється в інформаційному полі уявлення наче все очевидно, а винні в розстрілах встановлені та будуть покарані.

Однак, в першу чергу проблемні питання стосуються суті справи, оскільки є показовим іспитом “нового” керівництва державного апарату.  Суспільство з одного боку розуміє, що Генеральна прокуратура виконує “політичне замовлення” викликане так званою “політичною доцільністю”. Тому першочергово ставиться завдання не розібратися в джерелах трагедії, а надати можливість говорити про виконання політичних обіцянок грипі окремих політиків.  

Також є цікавим те, що останнім часом навіть генеральний прокурор Віктор Шокін, м’яко кажучи, сумнівається в конструкції обвинувачення, яке представники прокуратури інкримінують співробітникам «Беркут». А це, серед всього іншого, вбивство людей, що загрожувало життю багатьох інших осіб, та ще й за попередньою змовою.

Але слідчі не можуть вказати, кого саме з числа загиблих було вбито або поранено підозрюваними, слідство не наводить доказів чи взагалі підозрювані зробили хоча б один постріл. Тобто підозра не містить головного принципу кримінального права – індивідуалізації вини та покарання особи. Слідчі говорять про неіснуючу конструкцію обвинувачення. Вони кажуть про колективну вину, яка полягає, на думку органу досудового розслідування, лише в тому, що Павло Аброськін та Сергій Зінченко входили до складу полку міліції особливого призначення “Беркут”. Але така логіка не містить об’єктивної сторони складу злочину – дії винної особи та негативного наслідку. Тобто смерті особи від дій винного. А відтак зрозуміло, що відсутність ознак складу злочину виключають злочинну дію, тобто наявність злочину.

І нажаль, подібні методи роботи слідства для суспільства матимуть трагічні наслідки, адже закріплюється прецедент залякування через репресивні дії слідчого апарату. Наприклад, нещодавно Шокін в інтерв’ю з Сонею Кошкіною вказав, що обвинувачення за згаданою конструкцією може існувати ймовірно в умовах створення та діяльності злочинної організації, під якою розуміється стійке протиправне утворення направлене на ведення злочинної діяльності. Тим не менше, залишається загадкою у який спосіб пересічні співробітники міліції, діяльність яких покликано забезпечувати громадський порядок, «стали учасниками злочинної організації, діяльність якої направлена на масові вбивства осіб».

Це та багато інших питань все ще залишаються без відповідей. Але наша позиція була та є незмінною: ми не просто сподіваємось на виправдувальний вирок, ми впевнені у ньому.