Спадок, якого хочеться позбутись

Ми звикли відкладати "на потім" важливі життєві питання, надаючи перевагу мінливим примхам. Для нас нормою є робити все "на вчора". Нас попереджають, але зневажливе ставлення відстрочує внесення справді потрібних речей до порядку денного. Декому це вже вартувало життя, дехто втратив цінний час і частку невідновлюваного здоров'я під апаратами ШВЛ. А дехто навіть і не думає звертати увагу.

Ми іноді навіть не підозрюємо наскільки помиляємось у розстановці пріоритетів. Наша постійна адженда складається з марних пошуків швидкого успіху, даремного намагання заробити надстатки важкою працею або пустого і шкідливого марнування часу. Ми дивимось уперед, однак при цьому постійно натикаємось на перешкоду, яку бачимо ще на горизонті.

Ми можемо усунути її заздалегідь, але воліємо спочатку постраждати від неї, а потім звинувачувати оточуючих у своїх же помилках. У нашій картині світу у проблемах завжди винні інші люди. Влада, попередники, сусіди, колеги по роботі, погані дороги. Цей перелік можна продовжувати майже безконечно.

Ми готові звинуватити своє керівництво чи громадський транспорт, що не встигаємо вакцинуватись, але ми ніколи не звинуватимо самого себе. Мало хто прислухається до порад Маленького Принца. Тому звинувачувати у тому, що не вакциновані у перший день після введення "Червоної зони" маємо лише себе.