"Вільні ліцензії" як спосіб полегшення використання авторських творів

З одного боку у більшості випадків зрозуміло хто є автором твору, а з іншого – захистити свої авторські права в нашій країні надто складно. 

Багато  хто з нас вільно використовує фотографії, завантажені в мережі Інтернет, або у соцмережах. Однак у більшості випадків ми порушуємо авторські права того, хто зробив цю фотографію, того, хто створив образ будівлі або пам’ятки, що на ній зображено (про це ми ще поговоримо іншим разом), а може навіть й людей, чиї обличчя вона зображає. 

На сьогодні найкращим способом регулювання вважається ліцензування власного контенту. Ліцензія – це текст, який автор асоціює зі своїм твором (прикріплюючи його до твору, публікуючи разом з твором або інакше). У цьому текст автор має вказати також і на яких умовах дозволяється використовувати цей твір.

Спосіб ліцензування зазвичай залежить від мети цього акту. Сенс ліцензувати результати творчості є досить різним людям. Від Нобелівських лауреатів до звичайних користувачів Фейсбук чи Інста. Науковці та знані культурні діячі намагаються захистити результати своєї праці патентами, свідоцтвами, або іншими формами реєстрації.

Прості користувачі соцмереж, починаючі автори, фотографи, іноді навіть музиканти, зацікавлені, як в поширені результатів своєї творчості, так і в прославленні свого імені. Для таких авторів краще підходять варіанти з частковою відмовою від авторських прав. Звичайно з одного боку платити гроші за авторство невідомій людині мало хто наважиться. З іншого - наприклад, опубліковане під вільною ліцензією фото, може вільно розповісти світові про талановитого фотографа, зберігши його ім’я.

Початково вільні ліцензії виникли у сфері програмного забезпечення. Для вільного доступу користувачів до цифрових можливостей, не привчаючи людей користуватися піратськими програмами. Далі ця креативна ідея поширилась на решту екосфери авторських прав.

Зокрема на сьогодні у різних комбінаціях вільні ліцензії дозволяють поширювати серед користувачів контент, обмеживши їх права тільки на комерційне використання, створення модифікацій та похідних робіт (взагалі це робить ліцензію не зовсім вільною, і це теж тема для окремої бесіди), поширення на умовах іншої ліцензії тощо.

Розробниками подібних ліцензій частіше за все стають неприбуткові громадські організації, на кшталт Free Software Foundation (FSF) або Creative Commons (СС). Подібні ліцензії також можуть допомогти передати роботу у Суспільне надбання (дозволити повністю вільне використання). Як наприклад ліцензія СС0.

Вільні ліцензії також сприяють й поширенню інформації. Зокрема використання у медіа вільних зображень підвищує якість, швидкість публікації та підвищує довіру до опублікованого контенту. У червні 2019 року Кабінет Міністрів України змінив вимоги до сайтів (порталів) органів виконавчої влади та додав вимогу розповсюдження вмісту сайту вільно, за умови зазначення авторства. Також тією постановою було рекомендовано використовувати «вільну ліцензію» Creative Commons Attribution 4.0 International license. Тож використання вільних ліцензій сьогодні сприяє й відкритості та прозорості органів державної влади.

Докладно можна розглянути й особливості переходу до суспільного надбання в Україні, подробиці розроблених на сьогодні «вільних» ліцензій, які твори насправді вважаються вільними і які свободи їм обов’язково потрібно для цього мати. А також багато інших близьких тем. Однак це все може бути предметом окремих публікацій в наступних випусках блогу.