Законопроект № 5246 – ризики для учасників кримінального провадження

Які ризики для учасників кримінального провадження передбачає президентський законопроект щодо запровадження інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування?

У Верховні Раді зареєстровано президентський законопроект №5246 про запровадження інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування. Він також активно висвітлюється Мінюстом як важливий крок в реформуванні кримінальної юстиції. 

Нагадаємо, що внаслідок запровадження інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування (далі - система) планується забезпечувати:

- взаємодію між учасниками кримінального провадження;

- ознайомлення із матеріалами кримінального провадження обвинуваченого після закінчення досудового розслідування;

- передачу матеріалів кримінального провадження до суду.

Водночас аналіз цього законопроекту вказує, що незважаючи на нейтральну, на перший погляд, концепцію законопроекту, він передбачає доволі суттєві ризики для учасників кримінального провадження.

Не секрет, що реалії української кримінальної юстиції тісно пов’язані із захистом прав учасників кримінального провадження від неправомірних дій посадових осіб правоохоронних органів. Часто такі посадові особи використовують свої повноваження у сфері досудового розслідування для замовного усунення бізнесових та політичних конкурентів, «вибивання» боргів, а іноді й для банального вимагання та кришування бізнесу.

У таких реаліях часто має місце фальсифікація матеріалів кримінального провадження для штучного створення доказової бази. А робота адвокатів тісно пов’язана із виявленням таких фальсифікацій та доведенням недопустимості зібраних за їх рахунок доказів.

У цьому контексті є важливим те, що суд під час розгляду кримінального провадження керується принципом безпосередності дослідження доказів (ст. 23 КПК).

При цьому, згідно частини третьої статті 99 КПК сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов’язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

За таких умов, законодавча ініціатива в частині заміни існуючого механізму дослідження доказів у судовому розгляді кримінального провадження (тобто дослідження судом оригіналів документів), на запропоновану передачу до суду лише їх електронних копій, не тільки не відповідає нормам КПК, але й не узгоджується з існуючими реаліями кримінального провадження.

Варто взяти до уваги й те, що законопроект абсолютно не регулює таких важливих питань, як:

- який саме з органів влади виступатиме держателем системи, та на кого буде покладено юридичну відповідальність за унеможливлення втручання в її роботу (в тому числі унеможливлення зміни та фальсифікації матеріалів кримінального провадження)?

Законопроект лише встановлює, що порядок діяльності такої системи визначається положенням про неї, яке затверджується спільно Офісом генерального прокурора, МВС, ДБР, НАБУ та Вищою радою правосуддя.

Враховуючи, що очевидно система перебуватиме під фактичним контролем органів досудового розслідування, питання про можливі зловживання із матеріалами кримінального провадження стоїть ще більш гостро. 

Слід акцентувати увагу також і на системній неузгодженості норм законопроекту із нормами КПК.

Так, частина четверта нової статті 106-1 КПК (в редакції законопроекту) передбачає, що документи, підписані, погоджені в системі з використанням кваліфікованого електронного підпису, їх примірники в електронній та паперовій формі визнаються оригіналами документів.

Водночас необхідно брати до уваги те, що згідно норм КПК протоколи слідчих та розшукових дій складаються в звичайній «паперовій» формі із використанням «живого», а не електронного підпису осіб, що беруть участь у них (ст. 104 КПК).

Тобто, виникає очевидна правова невизначеність зі статусом електронних копій протоколів процесуальних дій, які вочевидь переноситимуться до системи за задумом проекту. Адже такі копії не вважатимуться  ані оригіналом документа (ч. 3 ст. 99 КПК), ані його дублікатом (ч. 4 ст. 99 КПК), ані документом, підписаним в системі з використанням електронного підпису (ст. 106-1 в редакції законопроекту).

Не менше питань викликають і відсилочні норми, якими рясніє законопроект. Так, згідно частини п’ятої нової статті 106-1 КПК обіг електронних документів у кримінальному провадженні в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюється іншими законами щодо електронних документів та електронного документообігу.

Одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (підпункт 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010).

Заразом принцип правової визначеності є вельми чутливим  саме в кримінальному провадженні, яке передбачає правомірні обмеження прав особи. Навряд чи наведені неконкретизовані відсилочні норми є припустимим для кримінального процесуального законодавства.

І на сам кінець, не менш чутливим є питання відповідальності за втручання в роботу системи.

Так, законопроект хоча й містить узагальнені посилання на «передбачену законом відповідальність» за втручання в роботу системи, заразом не передбачає змін до Кримінального кодексу України для закріплення такої відповідальності.

З урахуванням всього наведеного, законопроект №5246 про запровадження інформаційно-телекомунікаційної системи досудового розслідування є явно недостатньо пропрацьованим та незбалансованим, може призвести до збільшення рівня зловживань в роботі правоохоронних органів.