Звільнення від покарання з випробуванням та корупційні кримінальні правопорушення

14.10.2014 Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про Національне антикорупційне бюро України» № 1698-VII, прикінцевими положеннями якого було встановлено заборону на звільнення від кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у зв’язку із дійовим каяттям обвинуваченого, з примиренням винного з потерпілим або з передачею винної особи на поруки.

Також було встановлено абсолютну заборону на застосування до особи, щодо якої постановлюється обвинувальний вирок за вчинення корупційного кримінального правопорушення, покарання більш м’якого, аніж передбачено законом.

Заразом у судовій та слідчо-прокурорській практиці виникло питання – чи поширюється встановлена частиною 1 статті 75 КК заборона на призначення покарання з іспитовим строком на випадки призначення покарання на підставі угоди відповідно до частини 2 статті 75 КК?

Певну неоднозначність у цьому питанні викликало роз’яснення, викладене в пункті 12 постанови Пленуму ВССУ № 13 від 11.12.2015 «Про практику здійснення судами кримінального провадження на підставі угод»:  суд має враховувати, що чинні КК і КПК регулюють два різновиди звільнення від відбування покарання з випробуванням: 1) загальний - коли вимагається встановлення можливості виправлення засудженого без відбування покарання; 2) спеціальний - у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання винуватості, для укладення якої з'ясування питань, визначених у ч. 1 ст. 75 КК, не є обов'язковим. 

Отже, за позицією ВССУ регламентовані частиною 1 статті 75 КК загальні умови звільнення від відбування покарання з випробуванням не поширюються на випадки затвердження покарання на підставі угоди.

Проте, повністю погодитися із такою логікою неможливо. Системний спосіб тлумачення норм права, який базується на врахуванні взаємозв’язку окремої норми права з іншими нормами, дозволяє зробити такі висновки:

1. Частина перша статті 75 КК встановлює обставини, які повинен врахувати суд при прийнятті рішення щодо звільнення особи від покарання з випробуванням. До них належать: тяжкість злочину, дані щодо особи винного, інші обставини справи, що в сукупності дозволяє суду дійти висновку про можливість виправлення засудженого від відбування покарання.

У іншому ж випадку втрачається така визначена законом мета покарання, як виправлення засудженого та запобігання вчиненню нових злочинів.

2. Законом № 1698-VII було встановлено абсолютну заборону на звільнення від кримінальної відповідальності за корупційні кримінальні правопорушення у зв’язку із дійовим каяттям обвинуваченого, із примиренням винного з потерпілим або з передачею винної особи на поруки.

Тобто, вбачається чітка логіка законодавчих змін, спрямованих на унеможливлення звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання в разі вчинення корупційного кримінального правопорушення.

Водночас станом на сьогоднішній день все ще продовжує існувати неоднозначна практика застосування статті 75 КК України як судами, так і стороною обвинувачення.

Існують непоодинокі випадки затвердження судами угод про визнання винуватості та затвердження умовного покарання за корупційні злочини, принаймні два із яких припадає на Вищий антикорупційний суд України.

Незважаючи на те, що в листах-роз'ясненнях Генеральної прокуратури України від травня 2015 року та від 29 листопада 2017 року, адресованих прокурорам регіональних прокуратур (див. публікацію «Угоди про визнання винуватості у корупційних злочинах видання: проблеми та шляхи вирішення» «Вісник прокуратури», № 8 за 2018 рік) було вказано на неможливості укладення такого роду угод, угоди із умовним покаранням за корупційні кримінальні правопорушення все ще продовжують мати місце в практиці прокурорів.

У цьому контексті, вартим уваги є Проект Закону «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України з метою забезпечення невідворотності покарання за корупційні кримінальні правопорушення», реєстраційний номер 5137 від 23.02.2021.

Передбачається усунення можливості неоднозначного тлумачення положень частини 2 статті 75 КК та імперативна заборона на призначення умовного покарання на підставі угоди в кримінальному провадженні щодо корупційного кримінального правопорушення.

Вважаю, що Парламент як єдиний орган законодавчої влади України повинен вчасно усувати колізії та недоліки матеріального права, які перешкоджають формуванню одностайної судової практики.