Транзит газу через територію України - бути чи не бути?

Наближається до завершення епопея з Стокгольмським арбітражем в частині транзитного контракту. Хай там що буде вирішено, але проблема подальшого використання ГТС України залишається, адже наша країна прагне залишитися у газовому ланцюжку в той час як Росія

Наближається до завершення епопея з Стокгольмським арбітражем в частині транзитного контракту. Хай там що буде вирішено, але проблема подальшого використання ГТС України залишається, адже наша країна прагне залишитися у газовому ланцюжку в той час як Росія за будь-яку ціну намагається позбавити нас статусу одного з основних транзитерів до ЄС, сподіваючись цим знизити інтерес європейців та послабити національну економіку.

Здавалося б, завдання стоїть абсолютно просте – всіма доступними засобами і шляхами захищати національні інтереси, відкинувши при цьому внутрішні різночитання і амбіції, особливо на тлі впертої, практично маніакальної наполегливості Кремля і «Газпрому» будь-що побудувати обхідні газопроводи. На жаль, навіть рівня консолідації 2014 року між органами влади та державною нафтогазовою компанією не спостерігається. Наче вже не ведеться неоголошена війна Росії проти України, національна економіка є самодостатньою в забезпеченні енергоресурсами і побудована дієва система протидії будь-яким загрозам – реальним (через припинення імпорту вуглеводнів) чи віртуальним (кібератаки) і незалежний оператор національної ГТС має безліч замовлень…

В той час як гостро стоїть питання самого газотранзитного майбутнього нашої держави, відповідальні сторони займаються внутрішніми чварами і вперто ведуть боротьбу один з одним, маніпулюючи громадською думкою, апелюючи до партнерів всередині і за межами країни. Історичні приклади столітньої давності нікого і нічого не навчили – хоча питання не стоїть на рівні екзистенційності держави, однак має всі шанси стати одним з наріжних каменів, вийнятих власними руками «державних» мужів з фундаменту незалежності України.

13 грудня 2017 року на своєму засіданні Кабінет Міністрів України розпочав процедуру відбору міжнародних партнерів для спільного управління українською газотранспортною системою, прийнявши відповідне рішення. Окремі ЗМІ вже писали про стислі терміни на виконання цього завдання, зокрема, за даними BBC Україна, вже 1 лютого український Уряд очікував отримати первинну інформацію від потенційних іноземних кандидатів. Однак лише 28 січня було оприлюднено інформацію про затвердження персонального складу Робочої групи, яка буде займатися пошуком партнерів для спільного управління українською ГТС. Хочеться вірити, що вже на початку лютого Робоча група отримає цілий пакет пропозицій для попереднього вивчення і переходу до процедури переговорів з найбільш поважними кандидатами.

Проте все одно виникає закономірне запитання – а як же попередня кількарічна робота з міжнародними партнерами та навіть підписаний меморандум між словацьким Eustream a.s., італійським Snam S.p.A. з однієї сторони та НАК «Нафтогаз України» і ПАТ «Укртрансгаз» з іншої сторони у присутності Міністра енергетики та вугільної промисловості України І. Насалика, Комісара ЄС з енергетики та кліматичних дій М.А. Каньєте та Міністра економічного розвитку Італії К. Календи? Чи враховані дані домовленості? Чи були поінформовані дані партнери про новий раунд консультацій щодо формату залучення до управління ГТС?

Чи нові ініціативи Уряду є лише ще одним витком безглуздого протистояння між виконавчою владою та НАК «Нафтогаз України» навколо найбільш прибуткового (поки-що) активу – газотранспортної системи України?

Дуже добре, що до складу Робочої групи входять представники від Єврокомісії, Енергоспівтовариства та Посольства США, принаймні міжнародні партнери матимуть можливість поспілкуватися з ними, перш ніж приймати рішення по суті – подавати заявку чи не подавати. Разом з тим, з сторони європейських компаній цілком очевидним є певне розчарування, адже про деталі підписаного меморандуму було досить мало публічної інформації, тоді як сам факт подавався як значний успіх України і принаймні у деяких з партнерів сформувалося сприйняття, що сторони вже взяли на себе певні зобов’язання.

Станом на перше лютого 2018 року ні Уряд ні НАК не зробили жодної офіційної заяви про наявність чи відсутність інтересу від іноземних компаній. Також наразі немає жодних заяв від іноземних компаній словацької Eustream a.s. та італійської Snam S.p.A., хоча вони наразі ймовірно дуже чекають офіційних чи неофіційних контактів та роз’яснень.

Неузгодженість дій українського Уряду і НАКу, а також закритість переговорного процесу називають однією з основних причин для повзучого прогресу в реалізації «Північного потоку ІІ» і «Турецького потоку». Затримка реформування внутрішнього ринку газу є тим негативом, який підриває довіру міжнародних партнерів до Уряду. В той же час навіть успіхи Стокгольму не можуть забезпечити довіру до корпоративного суб’єкту, яким є НАК «Нафтогаз України», адже в очах європейських чиновників він є лише однією із зацікавлених сторін.

Чи можна ще виправити ситуацію? Можна і варто боротися до останнього, але перед тим об’єднавши зусилля. Новосформована наглядова рада НАК «Нафтогаз України» має негайно взяти на себе повноваження з примирення керівництва компанії та Уряду. При цьому уряд має визначити спеціального Уповноваженого з питань енергетичної безпеки, наприклад, вже призначеного головою Робочої групи Віце-прем’єр-міністра України Володимира Кістіона та передати йому всі необхідні повноваження з метою підготовки і проведення необхідних заходів на національному та міжнародному рівні з протидії російським обхідним газопроводам. Одночасно ним також має бути проведена робота з виявлення та знешкодження внутрішніх перешкод на шляху вдосконалення енергетичної безпеки держави, зокрема, причин затримки з реформуванням ринку газу, включаючи співпрацю з органами правопорядку та антикорупційними інституціями.

Уряд має виступити з чіткою програмою дій, орієнтованою на внутрішній та зовнішній ринки. Зокрема, до кінця 2018 року має бути гарантованим погоджений з НАК «Нафтогаз України» створення нового незалежного оператора ГТС з усіма правами та повноваженнями підписувати контракти з партнерами на використання транспортних потужностей. При цьому Уряд має чітко заявити європейським партнерам, що після завершення чинного контракту між НАК і «Газпромом» у 2019 році всі договірні відносини у газотранспортній галузі переводяться на європейські стандарти відповідно до «Угоди про асоціацію».

Новостворений оператор ГТС буде надавати всі необхідні послуги та не потребуватиме представників «Газпрому» на західному кордоні, а компанії із держав-членів ЄС мають до кінця 2018 року доповнити свої контракти пунктом про перенесення точки прийомки-здачі газу на східний кордон України та повідомити про це офіційно національних енергетичних регуляторів згідно з вимогами «Положення про безпеку газопостачання» від 27 жовтня 2017 року.

Якщо ЄС і особливо окремі держави-члени не підтримають такі абсолютно обґрунтовані та доречні умови, Україна має повідомити про намір розпочати перегляд стратегії реформування газового ринку з пріоритетністю виключно внутрішніх інтересів та потреб забезпечення газом та без врахуванням необхідності продовжувати експлуатацію ГТС з поточною пропускною здатністю.