Усе-таки сила життя могутніша за війну. Значиміша. Як трава крізь асфальт і бетон. І слава Богу! Це зайвий раз наочно довели події у нашій родині. Мій 26-літній онук Богдан, Богдан Тарасович Горобець, випускник географічного факультету Київського національного університету імені Т.Г. Шевченка, котрий досконало володіє англійською і вже декілька років є професіоналом з айтішного ремесла, оженився. Так би сказати, у вимушеній дорозі. Маючи статус переселенця. Втікаючи зі своєю молодою 20-літньою нареченою Ангеліною, починаючим медиком, від жахів і страхіть війни. Позаяк мешкав він в елітному селі Озера, неподалік Києва, буквально за два кілометри від злітної смуги тепер сумнопам’ятного аеродрому Гостоміль, де, власне, розгорталися основні запеклі бої наступу орків на Київ зі Збройними силами України. Втекли закохані буквально за декілька годин до основних пекельних перестрілок. Як усі переселенці вдарились на благословенний Захід у багатотисячній колоні авто. Без певного плану поїздки, конкретних адрес хоч би для ночівлі. Просто подалі від вибухів снарядів і ракет: куди очі бачать...
Зупинилися аж неподалік благосдлвенного Хуста на Закарпатті, де є, ви ж, сподіваюся, не забули - відомий на весь світ біосферний резервант - "ДОЛИНА НАРЦИСІВ". В одному з чарівних сіл цього унікального району. Поселилися в доброї душі славної господині. Прийняла з розпростертими обіймами, відмовилася брати будь-яку платню у постояльців. По-українськи щира, привітна, гостинна, хоч має і дітей, і чоловіка, котрий за кордоном на заробітках. А з молодятами прихистилися в тому домі й Богданова мати, батьки Ангеліни. Вся її родина, до речі, родом із Маріуполя, лише нещодавно розмістилися у власному помешканні поблизу столиці. Ось Богдан і Ангеліна, що називається, віддихавшись після важкенної, довготривалої дороги й вирішили, що кворуму вистачає для того, аби їм... взяти шлюб у місцевій церкві. Обоє романтики від природи, вирішили, що це аж вельми загадково стати на рушник сімейного щастя поблизу вічно загадкового Хуста, який був у віках навіть столицею краю...
Жених і наречена після розпису у Хусті
Тому першою із надісланих мені з Закарпаття світлин виставляю ту, де молодожони тримають у своїх руках, після укладання союзу, Свідоцтво про шлюб. Перший спільний сімейний документ. Хочеться, щоб воно скріплювало їхній подружній альянс навіки. Допоможи їм, Господи!
Ще Богдана розпитував я у телефонній розмові, чи залишився в живих після нальоту загарбників на його уже рідні Озера будинок. Онук запевняє: усе допустимо. На його прохання сусід прислав детальні знімки будинку, обійстя. Видимих влучень ракет, снарядів не видно. Всередині помешкання непрошені гості перевернули все догори дригом. Напевне, шукали скарбів... Шкода лишень за двома німецькими вівчарками, які при перших пострілах вирвалися і більше їх ніхто не бачив...
Але що це все у порівнянні з вінчанням у Закарпатті...
