Спеціалізований фінсуд як сигнал для інвесторів. Чи з’явиться він в Україні?

Схоже, вакханалія з масовою невиплатою кредитів й неправомірним тиском на позичальників добігає кінця.

В Нацбанку та уряді активно говорять про створення спеціалізованого суду для врегулювання спорів щодо непрацюючих кредитів та захисту інвесторів. Питання лише в тому, як швидко з'явиться цей суд і чи не стане він суто декларативним проектом?

Реформаторським зусиллям Кабміну можна аплодувати. Здається, ще вчора аналітики тільки обговорювали появу в Україні нового правоохоронного органу - Бюро економічної безпеки, яке забрало собі частину функцій СБУ та поставило крапку в існуванні податкової міліції. Аж ось у міністерських кабінетах почали виношувати ідею створення спеціального фінансового суду. Мовляв, фінансова система держави потерпає від боргових суперечок між банками й позичальниками. Так звані непрацюючі кредити ставлять під сумнів її стабільність.

Вочевидь, що ідейним натхненником цього концепту виступає МВФ. До речі, так само, як і з БЕБ. Однією з підстав для створення спецсуду експерти називають ситуацію довкола Приватбанку (ПБ). Нагадаю, що до своєї націоналізації ПБ вважався найбільшим і чи не найуспішнішим комерційним банком України. Але результати державного аудиту засвідчили факти критичної недокапіталізації банку та велику частку сумнівних кредитів у його кредитному портфелі. Було оприлюднено інформацію, що понад 80% суми проблемних кредитів становили позички особам, пов’язаним із групою Приват.

Відтак в уряді зважилися на непросте рішення – націоналізацію ПБ та його докапіталізацію за рахунок державних коштів. Історія на цьому не завершилася – колишні акціонери ПБ домагаються аби суд визнав націоналізацію банку незаконною. Отже, саме для розрулювання подібних конфліктів і хочуть створити окремий суд. Автори ідеї вважають, що це дозволить колегії суддів швидше розглядати профільні питання.

Також в уряді зазначають, що близько 50% українського фінансового сектору перебуває у державній власності, а, мовляв, це створює системні ризики для його успішного розвитку. Виправити ситуацію може скорочення частки державних активів до 25% і залучення у фінансову сферу інвесторів. Захист їхніх інтересів Кабмін хоче покласти на спеціалізований суд.

Звісно, що звинувачувати в усіх фінансових гріхах лише позичальників було б неправильно. Часом кредитори вдаються до неприпустимого тиску на своїх клієнтів, використовуючи колекторські контори. Методи впливу цих мисливців за чужими боргами подекуди виходять за межі правового поля і навіть здорового глузду. Отже проблему неврегульованості стосунків між кредиторами і отримувачами позик сторони створюють обопільно.

До речі, аби читачі не думали, що «кредитне» питання є малозначущим для фінансової стабільності держави й загалом економіки, наведу дані від очільника Нацбанку Кирила Шевченка. У нещодавньому інтерв’ю інформагентству Reuters він зазначив, що обсяг кредитів у банківській системі України сягає понад 1 трлн грн. А частка несплачених позик становить 42%. Це дуже велика сума й великі відсотки, погодьтеся.

Підсумовуючи свій невеличкий огляд, віддам належне авторам ідеї спеціалізованого фінансового суду. Адже його поява стала б помітним сигналом для потенційних інвесторів, ознакою того, що будь-які конфлікти і непорозуміння у фінансовому секторі України вирішуватимуться суто в правовому полі, а участь держави зведеться до мінімуму.

Але є дещо, що мене в таких випадках завжди непокоїть - це брак у наших високопосадовців комплексного підходу до вирішення проблеми. Що я маю на увазі? Ми знаємо, що судоустрій в Україні складають Конституційний суд та суди загальної юрисдикції – місцеві, апеляційні та Верховний суд (касаційна ланка). Вочевидь, фінансові конфлікти між кредиторами і позичальниками мають проходити всі три стадії розгляду - від судів першої інстанції до касаційної.

І тут можливі два варіанти: створення на рівні апеляційної і касаційної ланок відокремлених судів або передача відповідних справ на розгляд існуючих судів. У першому випадку ми отримаємо необґрунтовано розширений суддівський апарат. У другому - нівелюємо саму ідею створення спеціалізованого фінансового суду. Адже, зважаючи на нинішню завантаженість судів, стикнемося з тим, що всі справи «зависнуть» на стадії розгляду судами вищих інстанцій.

Вихід із цієї непростої ситуації я бачу у створенні в межах існуючих судів спеціальних колегій для розгляду зазначених фінансових спорів. Це не потребуватиме збільшення апарату судів і розширення штату чиновників. Ефективніше вдосконалити систему й механізми, що вже існують, ніж створювати нові.